Новітні блоки можуть виникати не довкола країн, що втрачають свою продуктивність, а довкола ТНК чи суверенного фонду, котрий вміло сформує соціальну підтримку. Держава в таких умовах стане лише військовим супроводом інтересів, які впроваджуватимуть ці структури. І ймовірно, що цей супровід використовуватиме ядерний захист.
Світ змінюється. Ми не стоїмо на початку нового устрою, а в процесі його творення. США вже не є всесвітнім лідером і, на жаль, ключовим аргументом для цієї думки є російська агресія супроти України. У свої найкращі часи Білий дім міг одним дзвінком припинити протистояння. Зараз Кремль може собі дозволити просто не зважати на думку з-за океану. Але яким буде цей новий світ? Чи знову розділиться на багато об’єднань, з яких виживуть лише найсильніші через суворий природний добір, як це вже траплялось у минулому? Чи, можливо, цього разу людство створить щось нове, що принесе всесвітній мир назавжди — або… нову глобальну війну. Фокус досліджував, куди прямує сучасний світ.
Нині Кремль може собі дозволити просто ігнорувати думку за океаном Фото: Getty Images Багаті країни шукають собі ядерні парасольки
У вересні 2025 року світом рознеслась звістка, котрій не всі приділили належну увагу. Саудівська Аравія та Пакистан підписали між собою військовий союз, однією з умов якого є визнання, що напад на одну зі сторін розцінюється як напад на обидві. Щось на зразок п’ятої статті Статуту НАТО. У чому ж така важливість угоди між не найвпливовішими країнами світу? Якраз у цьому. Адже обидві держави не є і найслабшими у цьому світі.
Пакистан, між іншим, є ядерною державою, в той час, як Саудівська Аравія є багатою країною, що вкладає кошти у розвиток технологій та інновацій. У 2015 році Саудівське королівство зробило невдалу інтервенцію до Ємену. Те, що мало показати її регіональне лідерство продемонструвало слабкість цієї монархії. Виявилось, що для формування боєздатної армії недостатньо просто наповнити її найкращою зброєю. Боєздатність армії завжди визначалася відвагою її воїнів і, здається XXI століття, скоріш за все, не стане винятком у цьому питанні. Можливо, з часом в Ер-Ріяді зможуть попрацювати над помилками й все-таки створять боєздатне військо, принаймні потенціал для цього є. Але на це можуть знадобитися роки.
Важливо Новий військовий альянс: чому США може не сподобатися угода між Пакистаном і Саудівською Аравією
За таких обставин союз із бідним, але боєздатним ядерним Пакистаном — саме те, що потрібно королівству. Це як заможний денді, котрий найняв собі в охорону бідного, але фізично сильного хлопця з бідних кварталів. Але що цей союз означає в рамках геополітики?
Він вказує, що середні країни можуть об’єднуватися у свої спілки без керівної ролі когось могутнього (зазвичай у такому випадку мають на увазі США, Росію або Китай). Ще в часи Холодної війни набув поширення «Рух неприєднання», до якого входили, зокрема, Індія, Югославія, Єгипет, Індонезія та багато інших країн світу. Але єдине, що дійсно об’єднувало ці держави – це прагнення не вступати до блоків, де лідирували наддержави – США та СРСР.
Чи можуть бути ефективними альянси без участі США?
Після розвалу комуністичного блоку єдиними дійсно впливовими альянсами були ті, де лідирували США. Тут своєрідним винятком є Європейський союз, в якому США не були присутні формально, але виявляли моральну присутність і коли зараз сторони почали конфліктувати в ЄС виявились суттєві проблеми.
Цікаво, що об’єднання декількох надпотужних країн – БРІКС теж не змогло скласти значної конкуренції для США. По суті БРІКС виявився таким собі «клубом за інтересами», основним об’єднуючим фактором якого є неприязнь до США та керованого ними світового порядку.
Такі об’єднання як Меркосур, АСЕАН, Ліга арабських держав чи Африканський союз так і не стали справді дієвими альянсами, а скоріше набором міждержавних організацій з обмеженим впливом.
По суті БРІКС виявився таким собі "клубом за інтересами", основним єднальним фактором якого є неприязнь до США Фото: Секрет фірми
Провальним проектом є й спроба Росії дати відповідь НАТО – Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ). Теж по своїй суті декларативний альянс. На цьому тлі всі проблеми ЄС та НАТО все ще не скидають їх з п’єдесталу світової першості саме через те, що в усіх інших проблеми ще більші.
Скільки б Індія та Китай не повторювали мантру про Глобальний Південь, проте в дійсності йдеться про сукупність країн, які не відносять себе до Західної цивілізації, але якоїсь чітко сформульованої альтернативної концепції теж не пропонують. Фактично це такі собі спадкоємці Руху неприєднання.
На фоні всіх цих невдалих спроб об’єднатися в альянс без гегемона чи навіть альянси з гегемонами пакт між Пакистаном та Саудівською Аравією дійсно виглядає чимось дійсно цікавим. Щоправда, лише час та здатність цього об’єднання вирішувати реальні геополітичні завдання покаже його ефективність.
Іншим цікавим прикладом альянсу є Конфедерація держав Сахелю, представлена влітку 2024 року. Такий собі союз «поганих хлопців». Чи представляють реальну силу ці три держави в глобальному аспекті? Звичайно, що ні. Але вони можуть стати прикладом для наслідування, як схожі між собою режими можуть об’єднуватися і руйнувати усталені міжнародні норми. Так, наприклад, вже восени 2025 року вони одночасно вийшли з Міжнародного кримінального суду. Можливо, не найвпливовіша організація у світі, але «найдовша подорож починається з маленького кроку». Тому далі може бути.
Ці держави володіють певними запасами різних рідкісних корисних копалин. Зокрема, урану, який теоретично можуть постачати таким давнім «ізгоям» як Іран або КНДР. А якщо такі спілки будуть множитися? Де межа, перейшовши яку Тегеран та Пхеньян більше не будуть вважатися «ізгоями»?
Поділ на блоки чи на недержавні об’єднання?
І тут ми підходимо до іншого виклику, з яким стикаються всі, хто намагається спрогнозувати розвиток міжнародних відносин у XXI столітті. А чи збережеться чинна система організації людських спільнот у цьому столітті взагалі? Адже поділ світу на національні держави вперше був закріплений у Вестфальській мирній системі, що ознаменувала завершення Тридцятилітньої війни в Європі в середині XVII століття. І лише після Другої світової війни така логіка організації суспільства (національні держави) поширилася на увесь світ.
Важливо Новий світовий порядок: як США переграли Хусейна, Нор`єгу та Асада й чим ризикують зараз
Проте в часи глобального правління Америкою були запущені процеси, які здатні зруйнувати цю систему. Це поширення транснаціонального капіталу. Ідеологи неолібералізму вважали тісні економічні зв’язки між державами запорукою миру.
Але з часом ця система почала розвиватися автономно і в напрямку, який могли спрогнозувати далеко не всі. Транснаціональні корпорації (ТНК) почали замінювати державні інтереси своїми. Тобто якщо на початку, наприклад, проникнення американського та європейського капіталу до Китаю було продиктоване нібито бажанням «прикріпити» до себе Піднебесну, то з часом основною метою стало отримання прибутку цими компаніями, використовуючи місцеву дешеву робочу силу. Тепер вони з агентів впливу Заходу в Китаї перетворилися швидше на китайських лобістів у своїх державах, просуваючи вигідні Пекіну рішення в обмін на преференції для свого бізнесу в КНР.
Корпорації замість держав
Але ситуація продовжувала розвиватися і ТНК вже самі ставали чимось схожим на держави. Вони стали визначати спосіб життя людей і часто добробут окремо взятого громадянина став залежати від компанії, в якій він працює, а не від політичної ситуації в його країні. Зрештою, коли є хороша посада з належною заробітною платнею завжди можна релокуватися, а от втративши робоче місце, не факт що людина знайде таке ж у своїй країні.
В принципі щось подібне вже було в еру «великих географічних відкриттів», коли величезні компанії колонізували території Америки, Африки та Азії. Але вони були національними. Тобто їх цікавив розвиток власної держави. Для ТНК же навпаки ідеальним є світ, де держав в сучасному їх розумінні немає взагалі.
А тепер — основна особливість прийдешніх десятиліть. Це співіснування в одному часі та просторі амбітних ТНК, державних корпорацій в авторитарних державах (на кшталт Газпрому або Роснефті), які за потреби підпорядкують свої інтереси державній стратегії та суверенних фондів багатих монархій арабського світу.
По своїй суті суверенні фонди від Катару до Марокко це такі собі просунуті державні компанії, які використовують деспотичну суть тамтешніх режимів, як свою конкурентну перевагу. Адже їх ніхто не контролює і їх бюджет ніхто не обмежує. Вони можуть засипати грошима будь-якого конкурента у будь-якій галузі. Яскравим прикладом є європейський футбол, де клуби, якими володіють ТНК (тобто їхньою основною ціллю є прибуток) не можуть змагатися з суперклубами, що отримали спонсорів з Перської затоки.
Важливо Золото шейхів та амбіції Марокко. Чого чекати найближчим часом на Близькому Сході та в Північній Африці
За таких обставин нові союзи можуть утворюватися не навколо держав, які поступаються в своїй ефективності кожній вище згаданій структурі. А навколо ТНК або суверенного фонду, котрий вміло створить завдяки своїй м’якій силі навколо себе соціальну базу прихильників. Держава ж за таких обставин стане не більше як військовою підтримкою інтересів, які просуватимуть дані структури. Повертаючись до початку цієї статті – не виключено, що ця підтримка використовуватиме ядерний захист.
Тепер ситуація, за якої який-небудь суверенний фонд просто завалює грошима якусь малу, але стратегічно важливу державу, розбудовуючи в ній фактично свою спільноту цілком реальна. І якщо уряд цієї держави вирішить законодавчо обмежити діяльність цього фонду або ТНК, то неодмінно вже матиме справу з військовою силою, що стоїть за цією організацією.
Суверенні фонди вже формують систему поки лише легких форм інтеграційних об’єднань навколо ОАЕ, та Саудівської Аравії. Вони успішно конкурують з тією ж Туреччиною, яка діє більш класичними методами, зокрема використовує ТНК, підпорядковані урядові. А от ТНК із західних держав цей регіон залишають, не витримуючи конкуренції. Ось так цілком може виглядати формування нового порядку денного у світі у найближчі десятиліття.