Змагальника за незалежність публічно карають смертю на головній площі столиці. Йдеться не про Вільяма Воллеса — Відважне серце, про котрого багато хто знає з юних років. У українців був власний герой, нещадно замордований за свободу, і далеко не один. Сьогодні мова піде про Івана Сулиму – очільника козацького бунту супроти Речі Посполитої в 1635 році. Бунту, який найбільше відображав саме небажання простих українських селян підкорятися шляхті та ставати кріпосними.
Чим саме відрізнявся конкретно бунт під керівництвом Івана Сулими та чим ще уславився цей козацький проводир? Фокус зібрав найсуттєвішу інформацію про цього трохи призабутого національного героя.
Іван Сулима знаний насамперед як укладач бунту проти поляків і руйнівник твердині Кодак. Саме таким його представляє шкільна програма з історії. Однак насправді знаний ватажок запорізьких козаків прогримів значно ширшою діяльністю, зокрема, опинившись на сторінках перших європейських газет. Його життєпис розкриває значно важливіші епізоди в літописі козаків, ніж один із бунтів супроти поляків – а саме ким були ці степові лицарі насправді та як їх сприймали в тогочасному світі.
Неоднозначна, оповита таємницями молодість
Популярна біографія Івана Сулими – це зразок козацького буття в XVI-XVII столітті. З’явився на світ у родині дрібних шляхтичів. Працював у заможного шляхтича, після цього опинився серед козаків. Воював з турками, чим здобув собі славу та визнання в Європі. Загинув у герці проти поляків. Таку біографію можна без вагань підставляти під копіювальний апарат для багатьох очільників козацьких бунтів. Але дещо вирізняє конкретно Сулиму – це його звитяги. Однак про все по черзі.
Точна дата появи на світ Івана Сулими невідома. Так само як і місце народження. Проте тут науковці сходяться, що це вірогідно це село Сулимівка (нині – Чернігівщина), де він уже будучи кошовим отаманом звів власним коштом храм.
Стосовно часу народження, то з огляду на те, що є відомості про те, що молодий Сулима брав участь у походах кошового отамана Самійла Кішки (він загинув у 1602 році), можна стверджувати, що Іван народився не пізніше 1580-х років.
Покровська церква в селі Сулимівка (1622—1629 рр.), зведена коштом гетьмана Фото: Википедия
Перша безперечно підтверджена згадка про Івана Сулиму датується 1615 роком, коли він згадується як керівник маєтків канцлера Речі Посполитої, коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. І тут виникає перше питання до біографії майбутнього козацького ватажка. То він спочатку пішов на Січ, а потім став управителем душителя козацьких бунтів 1590-х років?
Чи можливо більш логічною є версія, що юний шляхтич намагався зробити кар’єру на державній службі в Речі Посполитій, але там зіткнувся з утисками та дискримінацією, через що й пішов на Січ. Таке нерідко траплялося із представниками православної, тобто української шляхти в ті часи й багато чого пояснює. Але як же тоді бути із оповідкою про походи разом із Самійлом Кішкою? Можливо це просто вигадка. Але тоді часто траплялося й таке, коли козаки примудрялися віддано служити короні, а потім не менш люто проти неї й виступати, а ще через кілька років повертатися назад на службу королю або магнатам. На те й мовиться, що козацька вдача «вільна як вітер», тобто куди забажає, туди й прямує.
З полону — на прийом до папи римського
Не менш цікавим є й інший сюжет. За переказами, Іван Сулима опинився до турецького полону, де п’ятнадцять років був невільником-веслярем на турецькій бойовій галері. Тобто він був упродовж п’ятнадцяти років прикутий ланцюгом і веслував під суворим наглядом спеціальних наглядачів, які складалися з рабів, котрі згодилися змінити віру заради такого сумнівного «кар’єрного зростання».
Вважається, що моральної сили Сулимі надав приклад усе того ж Самійла Кішки (то вони таки перетиналися?), який за легендою так веслував понад чверть століття, поки зрештою не втік із турецької неволі.
Важливо Україна та Річ Посполита: шлях до Європи чи дорога в неволю?
Зрештою втекти вдалося й Івану Сулимі. За переказами він зумів переманити на свій бік одного з наглядачів, який віддав козакові-бранцю ключ від кайданів. Так Сулима не просто вибрався з рабства, а навпаки – захопив у полон триста турків, які обслуговували бойову галеру. Опісля цього Сулима спрямував корабель до берегів Італії.
Захоплення бойової турецької галери з подальшим направленням її у християнський порт спричинило сенсацію в Західній Європі. Сулиму прийняв сам папа римський Павло V, а також про це написала паризька газета. Папа нагородив козака спеціальною золотою медаллю зі своїм портретом. Є версія, що також понтифік зробив Івана Сулиму Римським князем.
Оскільки папа Павло V помер у січні 1621 року, то ця подія трапилася точно раніше 1620 року. Це аж ніяк не узгоджується із легендою про п’ятнадцятирічний полон, адже у 1615 році Сулима безсумнівно керував маєтностями Жолкевського. Можливо подія з галерою трапилася раніше? Або не було полону і Сулима просто захопив бойову галеру в бою. Чому ж уже після успішної кар’єри та визнання в Європі Іван Сулима знову опинився на Січі, де у 1628 році вперше був обраний кошовим отаманом, тобто ватажком усіх запорізьких козаків? Однозначної відповіді ми наразі не можемо дізнатися, але фактом є те, що Сулима вважався одним із найкращих командирів морських походів на турків.
У 1633 році Іван Сулима здійснив один із найуспішніших морських походів запорожців, зруйнувавши турецьку твердиню в гирлі Дону – Азов. Цим він вніс своє ім’я у «чорний список» ворогів Османської імперії.
Власне Кодак
В цей же час у Речі Посполитій наростало здирництво селян, якими були переважно українці. Магнати у боротьбі за наживу, яку надавав експорт сільськогосподарської продукції в Західну Європу все більше посилювали повинності кріпаків.
Останні ж «голосували ногами» і тікали на Запорізьку Січ, що тоді розташувалася на дніпровському острові Базавлук. Задля перекриття цього потоку втікачів, поляки вирішили звести твердиню Кодак.
Важливо Заснував Січ, відмовився завойовувати Кавказ, загинув у Стамбулі: неймовірне життя Дмитра Байди Вишневецького
Це мала бути найкраща твердиня у світі із залученням усіх тодішніх новітніх технологій. Для її проектування залучили французького архітектора Гійома Левасера де Боплана.
Останній у вільний від роботи час займався картографуванням місцевості та описом життя в навколишніх землях, залишивши чимало коштовної інформації про тогочасну Україну. Цікаво, що сам француз співчував українським кріпакам, чию надію на свободу мала забрати його твердиня.
Фортеця Кодак на планах XVII ст. Фото: Википедия
Твердиню звели у рекордно швидкі терміни – всього за пів року. І так само рекордно швидко її взяв штурмом Іван Сулима. Він скориставшись шумом Дніпра, наказав козакам штурмувати твердиню зі сторони порогу, використавши замість драбин в’язанки з хмизом, на які козаки ставали аби залізти на стіни. Такого ходу у фортецю не очікував ніхто. Тож сходу вранішнього сонця ніхто з гарнізону вже й не побачив.
У відповідь на руйнування своєї твердині Річ Посполита направила для каральної акції… реєстрових козаків.
Такі різні козаки
У середині XVII століття король Речі Посполитої найняв на державну службу вісім тисяч козаків, утворивши вісім реєстрових полків. Вони володіли компактним масивом земель, де діяли козацькі, а не польські закони. Ті ж хто не входив до реєстру проживали за Дніпровими порогами на Січі. Вони називали себе запорізьким або низовим (бо у нижній течії Дніпра козацтвом). Саме їх мала контролювати твердиня Кодак.
Низові козаки та реєстрові загалом непогано ладнали. Часто це могли бути одні й ті ж люди. Тому Іван Сулима так безпечно поставився до зустрічі із представниками реєстрових полків. А вони його зрадили – закували в кайдани й відправили до Варшави.
Є різні версії розвитку подій – того як саме це сталося. Але факт залишається фактом – Іван Сулима опинився у варшавській в’язниці. Самі реєстровці потім заявляли, що їм обіцяли залишити козацького ватажка живим. І справді підстави так вважати були – король Владислав прихильно ставився до козаків. Певною гарантією була і папська медаль, якої у католицькій Речі Посполитій взагалі більше ніхто не мав.
Проте вирішальним фактором стала наявність у Варшаві турецького посла. Він заявив, що або Сулиму прилюдно жорстоко стратять як небезпечного розбійника та ворога держави, або Османська імперія сприйме його як вірного слугу короля, відтак бути війні між обома країнами. Бо в такій ситуації відповідальність за морські походи нестиме король Речі Посполитої. Тобто сама держава.
Відтак у середині грудня 1635 року Івана Сулиму прилюдно четвертували на центральній площі Варшави. А його останки демонстративно ще на певний час повісили над центральними брамами міста як знак залякування для усіх хто наважиться підняти бунт супроти влади Речі Посполитої. Проте на козаків це спричиняло зворотний ефект і наступне козацьке повстання трапилося вже менше як через два роки після страти Івана Сулими. Але це вже зовсім інша історія.
Козаки: лицарі без власної держави
Життя Івана Сулими — це приклад існування лицарів без власної держави. Козаки неодноразово здійснювали подвиги й зробили собі ім’я у Європі – зараз би це назвали брендом. Проте вони не були у безпеці на власній землі, де на них чатували жадібні шляхтичі, якими часто як ті наглядачі на галерах являлися власні перебіжчики. Люди, які зрадили власну Батьківщину заради багатства терпіти не могли справжніх лицарів і воліли позбутися їх будь-яким способом. Часто вбивали їх у вкрай жорстокий спосіб.
Фрагмент ікони у церкві с. Сулимівка Фото: Википедия
Така ж доля спіткала й Івана Сулиму, який за десятки років героїчних морських походів здобув славу оборонців християн у Європі. Але його все одно жорстоко стратили формально на вимогу турецького посла (від володаря якого Сулима й боронив християн), а насправді через те, що він став на заваді закріпачення селян горе-магнатами, які не могли зупинити своєї жадоби.
Символічно, що володаря папської медалі стратили у центрі столиці держави, яка завжди позиціонувала себе як «найбільш католицька» в усьому світі. Коли мова пішла про інтереси великих землевласників безсилим виявився навіть авторитет самого римського первосвященника.