© depositphotos/Ale_Mi Однак це не гарантовано.
Якщо Дональд Трамп застосує збройні сили для встановлення контролю над Гренландією, у Данії існують альтернативні варіанти дій за межами НАТО.
Основою безпеки Данії залишається трансатлантичний союз, але у протистоянні зі Сполученими Штатами він навряд чи виявиться дієвим інструментом — адже саме США є лідером у НАТО.
Натомість Копенгаген міг би звернутися до маловідомого пункту договорів Європейського Союзу — статті 42.7, так званого договору про взаємну оборону ЄС.
Деякі експерти вважають, що цей інструмент навіть потужніший за відому статтю 5 НАТО, але стаття 42.7 містить багато застережень і неясностей.
Politico дослідило п’ять головних питань щодо цієї статті — і те, чи було б розумно Данії її активувати.
1. Що конкретно передбачає стаття 42.7?
«У випадку, якщо держава-член зазнає збройного нападу на своїй території, інші держави-члени мають обов’язок надати їй допомогу і підтримку всіма наявними у їхньому розпорядженні засобами, відповідно до статті 51 Статуту ООН. Це не впливає на специфічний характер політики безпеки та оборони окремих держав-членів».
Цей пункт було включено до Лісабонської угоди 2009 року з метою надати країнам ЄС захист, аналогічний тому, який забезпечує НАТО. Для нейтральних держав він передбачає певну можливість відмовитися від участі.
На думку багатьох фахівців, пункт ЄС про взаємну підтримку має більш обов’язковий характер, оскільки прямо говорить про зобов’язання надавати «всю допомогу і підтримку всіма доступними засобами». У статті 5 НАТО, навпаки, використовується формулювання «у спосіб, який кожна сторона вважатиме необхідним», що надає більше можливостей для національного маневру.
«Формулювання ЄС є більш категоричним у дипломатичному плані, але обсяг військових сил у нього набагато менший, ніж у НАТО», — пояснює Александер Маттелаер, професор з міжнародної безпеки Вільного університету Брюсселя.
2. Чи використовували статтю 42.7 раніше?
Лише один раз.
У 2015 році Франція активувала цю статтю після атак, здійснених терористами ІДІЛ. Це дало змогу Парижу перевести частину своїх військ з Африки для патрулювання вулиць французьких міст, тоді як інші країни ЄС — зокрема Німеччина — відправили свої підрозділи до Малі та інших регіонів.
Запит Франції був одноголосно підтриманий міністрами оборони ЄС. Оскільки Євросоюз не має власної армії, Парижу довелося домовлятися з кожною країною окремо про конкретні форми військової допомоги.
3. Як функціонує цей механізм?
Ініціатива має виходити від самої Данії.
Після цього її запит, як і у випадку з Францією, повинні одноголосно схвалити всі держави-члени ЄС.
Але саме вимога одностайності створює ризики: Данія може зіткнутися з блокуванням рішення з боку таких країн, як Угорщина, зазначають два європейські дипломати.
«Я не думаю, що Данія наважиться задіяти цю статтю, не маючи впевненості в одностайній підтримці — це був би занадто великий ризик», — сказав Антоніо Міссіролі, колишній заступник генсека НАТО і ексспівробітник Європейської комісії.
«Чи стане, наприклад, Угорщина на бік Данії проти Сполучених Штатів?» — додав він.
Також існує правова невизначеність щодо того, чи поширюється дія статті 42.7 на кризу в Гренландії, яка вийшла з попередника ЄС у 1985 році, хоча формально залишається частиною Королівства Данія.
У неділю єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс заявив, що стаття 42.7 «безумовно» може бути застосована, а Єврокомісія висловлювала таку саму думку ще минулого року.
Речниця Комісії Аннітта Гіппер пояснила:
«Гренландія є частиною території Королівства Данія і тому, в принципі, підпадає під дію положення про взаємну допомогу в статті 42.7».
4. Що відбувається після її активації?
Успішне задіяння статті надіслало б «надзвичайно потужний політичний і правовий сигнал», вважає Свен Біскоп, генеральний директор аналітичного центру Egmont і фахівець з європейської безпеки.
Механізм не зобов’язує сам ЄС втручатися безпосередньо — рішення про подальші дії ухвалюють столиці держав-членів, насамперед та країна, яка ініціювала застосування статті.
Серед можливих заходів — символічні заяви солідарності, фінансова допомога або навіть військова підтримка, пояснив один із дипломатів ЄС. Міссіролі припустив, що Данія могла б використати статтю 42.7, зокрема, для того, щоб звернутися до іншої держави з проханням про медіацію.
«Зараз рано говорити, якою саме була б практична відповідь, — зазначив один із європейських посадовців. — Але ми запропонуємо ту підтримку, яку хотіли б отримати самі в аналогічній ситуації».
Крім того, стаття може створити правову основу для введення економічних санкцій, вважає Біскоп.
Німецький депутат Європарламенту Сєргєй Лагодінскій закликав підготувати «повний перелік можливих контрзаходів» у разі задіяння статті 42.7 — зокрема виселення американських військових з європейських баз, заборону польотів літаків США та обмеження доступу американських компаній до ринку ЄС.
Активація статті може також передбачати обмежене розгортання сил військового комітету та військового штабу ЄС — дорадчих органів, до складу яких входять найвищі генерали держав-членів і військові представники в Брюсселі.
Втім, експерти одностайні: ймовірність того, що ЄС вступить у війну зі США, дорівнює нулю. Навіть за бажання Брюссель має лише кілька десятків військових штабних офіцерів, мініатюрну командну структуру, здатну керувати максимум трьома тисячами солдатів, і дуже обмежений досвід за межами миротворчих місій.
Водночас окремі держави-члени можуть ухвалити рішення про більш масштабну військову допомогу, використовуючи власні ресурси.
При цьому обсяг реальних зобов’язань країн залишається незрозумілим, що означає: Данія може зіткнутися з політичною реальністю, коли частина столиць обмежиться мінімальною підтримкою.
Саме через ці недоліки Кубілюс минулого місяця заявив про намір цього року розпочати дискусію щодо «інституційної готовності до оборони», яка може включати реформування статті 42.7, щоб зробити її повністю дієздатною — з чіткою процедурою та інтегрованим військовим командуванням.
5. Що це означало б для НАТО?
Данія вже попереджала, що анексія Гренландії США означала б кінець Альянсу — хоча Трамп із цим не згоден.
Якщо США організують захоплення острова, це «не обов’язково означатиме юридичний кінець НАТО, але політично підірве його довіру», вважає Фабріс Потьє, керівник консалтингової компанії Rasmussen Global.
Це може підштовхнути частину країн ЄС до пошуку «більш європейських рішень» і наповнення статті 42.7 реальним змістом.
Однак такий шлях означав би створення нової архітектури безпеки в Європі без участі США — держави, яка була головним гарантом безпеки континенту з часів Другої світової війни.
«НАТО відповідає за колективну оборону в євроатлантичному просторі: у нього є плани оборони, командні структури та цілі щодо можливостей», — зазначив один із дипломатів Альянсу. «ЄС же, зі свого боку, має фінансову міць, промислову політику та регуляторні важелі».