У липні 1798 року Єгипет перейшов під французьку юрисдикцію. Таке вже траплялося в історії цієї стародавньої цивілізації. Правда, перебував він під французьким пануванням лише 5 років. Це типовий період провальної воєнної експедиції в сучасну епоху. Фокус дослідив найневдалішу кампанію Наполеона та з’ясував, чому похід Бонапарта до Єгипту залишається значущим для Європи та світу.
Негативний досвід – це теж цінний урок
Жодної політичної чи військової вигоди Франція від цієї кампанії не отримала. Скоріше навпаки, вона виявила слабкості молодої революційної республіки. Зокрема, стало очевидним, що Велика Британія домінує на морях. Британського адмірала того часу іноді називають «Наполеоном на морі». Якщо на суші французький полководець не мав собі рівних, то у морських справах він виявився не таким вправним. Можливо, саме після єгипетської кампанії Наполеон усвідомив марність висадки на Британські острови і зосередив свої зусилля на сухопутних війнах.
У липні 1798 року Єгипет став французьким Фото: Википедия
Крім того, ця кампанія підкреслила важливість логістики у воєнних діях. З цього приводу, попри його похід на Росію через понад десятиліття, Наполеон так і не зробив належних висновків. Наскільки б геніальним тактиком не був полководець на полі бою, якщо армії бракує озброєння, боєприпасів, продовольства та належних умов для проживання у складних природно-кліматичних умовах, вона приречена на поразку. Здавалося б, висновок не складний і досить логічний: що робити солдатам, коли закінчуються набої, або тим більше їжа? Однак полководці, засліплені славою, часто нехтують такими життєвими нюансами. Саме такі проблеми спіткали Наполеона у спекотному Єгипті, з такими ж він зіткнувся через півтора десятиліття у холодній Москві. Не має значення, що він переміг у більшості битв. Кінцевий результат той самий – полководець залишає свою армію вмирати.
Однак значення єгипетської кампанії полягає не лише у військово-політичній сфері. Значно вагомішим став культурний вплив, який справив цей похід. Він, по суті, знову відкрив стародавню історію для Європи.
Стародавня історія ще у стародавньому світі
Історія Єгипту настільки давня, що ще в античні часи її вважали стародавньою. Відомий давньогрецький мандрівник Геродот, який описав численні країни у своїх географічних працях (які для нас сьогодні є історичними джерелами, зокрема й про життя на території сучасної України), писав про Єгипет у своїх історичних нарисах. Настільки видатного інтелектуала захопила давність історії цієї країни. Це й не дивно, адже від часів перших фараонів до Геродота минуло понад три тисячі років, тобто більше, ніж від часів самого Геродота до наших днів.
Жан-Леон Жером, "Бонапарт перед Сфінксом" Фото: Википедия
Звісно, давньогрецькі вчені мали значно менше інструментів для якісних досліджень, ніж сучасні історики. А історію Єгипту вивчали все нові й нові вчені. Велич його правителів зачаровувала полководців, які завойовували цю країну: Олександр Македонський, Юлій Цезар, менш відомі європейському загалу східні завойовники, такі як Салах ад-Дін чи Селім Грозний, і, зрештою, Наполеон.
Єгипет відкрився для давніх греків після перемоги у греко-перських війнах. Принаймні, нам про це достоменно відомо. Потім, після завоювань Александра, він став частиною елліністичного світу. До речі, саме греки назвали місцевих правителів «фараонами», спотворивши місцеве найменування, що означало «Великий дім», тобто царський палац.
Важливо Завоювати не означає підкорити: чому імперія Александра Македонського не пережила свого творця
Все, що знали європейці про історію давнього Єгипту, було досліджено в період правління Птолемеїв – нащадків одного з воєначальників Александра. Тобто періоду грецького панування в країні. Воєначальник не царського походження, проголошений фараоном силою власної волі, понад усе прагнув сакралізувати свою владу, поєднати її із цим захопливим, легендарно-казковим періодом, що тривав тисячі років, практично вічністю. Він щедро фінансував наукові дослідження єгипетського минулого. Цим же займалися і його наступники: усі до одного Птолемеї (дівчата в цій династії – Клеопатри). Згодом ці праці переписали римляни.
Коли Єгипет захопили араби в середині VII століття, в Александрії було зруйновано одну з найбільших бібліотек того часу. Самі араби згодом збудували дуже ефективну наукову та освітню систему, проте для європейців відомості про стародавній світ оповилися туманом історії. У самій Європі наука практично деактивувалася на тисячоліття. Її відродження відбулося у XVIII столітті, яке зараз називають «добою просвітництва». Назріла потреба в систематизації наукових досліджень. Більшість знакових місць давнього періоду, від Вавилону до Атен та пірамід у Гізі, перебували під владою ворожої до Європи Османської імперії. Вона дозволяла відвідувати ці території окремим дослідникам, але їхні праці лише підживлювали інтерес наукової спільноти до регіону, не вносячи при цьому суттєвого прориву в реальні знання про нього.
Єгипет у нову епоху
Османська імперія, яка в попередні століття уособлювала жах для сусідів, у XVIII столітті переживала не найкращі часи. Вона ще не була «хворою людиною Європи», проте давно пройшла пік своєї могутності і зазнавала одну військову поразку за іншою. За цих умов їй довелося шукати могутніх покровителів – логічно, що вони мали бути з іншого кінця Європи, адже всі сусіди ненавиділи цю імперію за попередні століття грабіжницьких нападів.
У Стамбулі надали торгові поступки Великій Британії на шляху з Індії, зокрема в Єгипті. Єгипет у цей період був своєрідною провінцією. Політичну владу продовжували зосереджувати у своїх руках місцеві еліти – мамлюки. Місцевий аналог яничарів. А контроль над економікою перебирали до себе британці.
Французький бізнес, як природний конкурент британців, витіснявся з цього шляху. Це викликало велике незадоволення у провідних торгових колах Франції, особливо її півдня, де зосереджувалися основні порти країни – на Середземноморському узбережжі. Саме звідти почалася кар’єра молодого генерала Наполеона Бонапарта, який на той момент вже мав за плечима успішний похід до Італії проти імперії Габсбургів, основного ворога революційної Франції, що й не дивно, адже страчена революціонерами королева походила з цієї династії.
Воєнна кампанія Наполеона
Саме Наполеон переконав уряд організувати кампанію проти британських інтересів у Єгипті, на противагу плану розпалити повстання в Ірландії. Наполеон вважав, що зламає Британію, відрізавши її від головного активу імперії – її колоній в Азії.
Спочатку все йшло добре. Наполеону вдалося ввести в оману британську розвідку, «нагодувавши» її дезінформацією про плани десанту в Ірландії. Британський флот очікував французів у Гібралтарі, натомість вони попливли на схід. Захопили Мальту, яка була британським логістичним центром, а у липні 1798 року висадилися біля Александрії та, як і очікувалося, легко розгромили війська мамлюків.
Важко сказати, що планував Наполеон робити з могутнім британським флотом, який рано чи пізно мав дізнатися про реальний хід військової кампанії. Ймовірно, полководець сподівався, що армія, здобувши ресурси аграрно розвиненого Єгипту, перейде на аутсорсинг. Але це не давало відповіді, як бути з флотом Великої Британії, який контролював Середземне море.
Антуан-Жан Гро. "Битва біля пірамід" (1810) Фото: Википедия
Битва біля пірамід 21 липня 1798. Лежен (1808)
Адмірал Гораціо Нельсон розбив французів у дельті Нілу і відрізав Наполеона від Франції. Паралельно Велика Британія надихнула Османську імперію на війну проти французів. Бонапарт продовжував здобувати перемоги на суші. Але стан армії погіршувався. Епідемії та хвороби, пов’язані зі складною акліматизацією, руйнували бойовий дух війська. У самій Франції проти Наполеона розгорнули інформаційну кампанію.
Влітку 1799 року він сам повернувся до Франції, де за кілька місяців здійснив військовий переворот і здобув абсолютну владу. Формально Наполеон повернувся на Батьківщину, передавши командування армією своєму заступнику генералу Клеберу. Але де-факто він залишив свої війська, які сам втягнув в авантюру, напризволяще. Через кілька років вони здалися британцям, які їх просто виснажили. Сам Наполеон волів забути про всі перипетії того походу.
Війна та наука
Проте ця військова кампанія запам’яталася іншим. Це був унікальний військовий похід, який супроводжувався потужним десантом науковців та митців. Під час кампанії Наполеон створив Інститут Єгипту – наукову установу, до складу якої увійшли понад півтори сотні різноманітних вчених, яких він узяв із собою у похід: від істориків до ботаніків, інженерів та геологів. Також до складу експедиції було залучено різноманітних митців різних культурних напрямків, найвідомішим з яких був Домінік Віван Денон, який згодом став першим директором музею у Луврі. Тоді наука ще не була чітко відокремлена від мистецтва, а самі галузі наук були досить спорідненими. Тож Денон був одночасно художником, археологом та дипломатом. Принаймні, сам він себе таким вважав. Також в експедиції взяли участь досвідчені вчені – математик Гаспар Монж, який став президентом Інституту Єгипту (сам Наполеон назвався віцепрезидентом) та хімік Клод-Луї Бертолле.
Наполеон в Єгипті. Жером (1867) Фото: Википедия
Зрештою, діяльність цієї наукової експедиції стала єдиним, але надзвичайно важливим досягненням цього походу. Інститут Єгипту поділявся на чотири секції, які визначали основні напрямки його роботи: математика; література та образотворче мистецтво, природнича історія та фізика, а також політична економія.
Що французи винесли з Єгипту
Найвідомішою знахідкою в Єгипті став Розетський камінь, за допомогою якого вдалося розшифрувати давньоєгипетську писемність – знамениті ієрогліфи. Це стела початку ІІ століття до нашої ери, на якій повідомлялося про коронацію чергового фараона елліністичного Єгипту. Напис був трьома мовами, дві з яких були відомі вченим. Це дозволило зіставити тексти та зрозуміти третю – втрачену давньоєгипетську мову.
Під час цієї кампанії було зроблено чимало відкриттів, окрім Розетського каменю, які мали велике значення для тогочасної Європи. Французи запозичили техніку виробництва гіпсу, яка була досконалішою за ту, що практикували у Франції та загалом у Європі. Також у Єгипті практикували «курячі печі» – штучні інкубатори для курчат, а місцеві майстри вміли довше зберігати харчові продукти, використовуючи для цього спеціальний посуд.
Наполеон біля пірамід Фото: Википедия
Натураліст Етьєн Жоффруа Сен-Ілер виявив існування багатьох нових видів риб. Художники та креслярі, що супроводжували експедицію, зафіксували численні види рослин, архітектурних пам’яток та зображень місцевостей. Усе це було вперше систематизовано та занотовано в матеріалах експедиції. Матеріали, за які вченим ще довелося поборотися. Після капітуляції французької армії британці хотіли забрати всі наукові здобутки собі. Було конфісковано Розетський камінь (він і досі є експонатом Британського музею) та інші артефакти. Проте вчені категорично відмовлялися віддавати наукові записи експедиції. Згаданий вище натураліст Жоффруа Сен-Ілер погрожував спалити всі свої записи, якщо британці спробують їх конфіскувати. Він порівнював цей можливий акт із пожежею Александрійської бібліотеки під час арабського завоювання Єгипту. І британці пішли йому на поступки. Чи можуть шляхетні офіцери розділити разом із відчайдушними вченими заслуги перед наукою – питання філософське.
Першим у форматі розповіді-подорожі з ілюстраціями опублікував свою працю Домінік Віван Денон, який повернувся до Франції разом із Наполеоном. Його популярна праця стала справжнім розігрівом перед публікацією основного наукового доробку. Вчені працювали роками, до найменших деталей опрацьовуючи все – від друкарського шрифту до розміщених ілюстрацій.
Хоча планувалося видати всі матеріали разом, вчені все ж пішли на поступку імператору Франції та почали публікацію своїх досліджень у 1809 році, таким чином дозволивши Наполеону побачити ще один результат своїх діянь на піку слави. Публікація матеріалів завершилася аж у 1828 році. Їй не завадили ані військові поразки французів, ані революційні пертурбації. 22 томи «Опису Єгипту» стали предметом національної гордості Франції.
Європа у полоні єгипетського міфу
Французи не залишилися в боргу перед єгиптянами та арабським світом. Зокрема, вони залишили в Єгипті друкарський верстат з арабськими літерами. Французька система управління, правосуддя та військове мистецтво стали одкровенням для тамтешнього суспільства. Побут Наполеона, який здійснював подорожі країною верхи на коні з мінімальними зручностями та незначною кількістю слуг, вразив як місцевого шейха, так і марокканського принца, який спеціально прибув до французького генерала на своєрідні «курси підвищення кваліфікації».
Єгиптоманія набирає обертів
Уся Європа заразилася «єгиптоманією». Художники писали картини про Єгипет та у «єгипетському стилі». Те саме стосувалося одягу, облаштування житла, навіть посуду. Попит на справжні та фальшиві єгипетські старожитності зашкалював – у Європі стали модними відвідування різноманітних шоу, пов’язаних з єгипетськими наративами, на кшталт «розпаковування мумій» чи різноманітних спіритичних сеансів, вечорів єгипетської історії тощо. Звісно, вони не мали нічого спільного ані з реальною наукою, ані навіть зі справжньою єгипетською міфологією. Проте цей попит дав поштовх розвитку археології, хоча й не завжди «білої». Зараз уже важко чітко визначити, чого було більше від єгиптоманії: позитивного чи негативного. З одного боку, вона сприяла бурхливому розвитку вивчення історії давнього Єгипту та Стародавнього світу загалом. З іншого боку, єгиптяни досі вважають себе пограбованими і вимагають від європейських музеїв повернути те, що, за їхніми словами, належить народу Єгипту.
Наполеон Бонапарт створив базу для того, що ми зараз називаємо культурою Західного світу Фото: Википедия
Безпосередньо з огляду на військово-політичні цілі, які ставилися перед Наполеоном Бонапартом напередодні Єгипетського походу, він став цілковито провальним і залишився чорною плямою на біографії великого полководця. Але його наслідки у сфері науки та культури важко порівняти з будь-якими іншими військовими кампаніями. Наполеон частково повторив роль Олександра Македонського – він знову поєднав Схід та Захід. Відкрив Європі очі на арабську культуру та власне давнє минуле. Арабам продемонстрував усі переваги європейського способу життя.
Також єгипетська кампанія продемонструвала ментальний прогрес Європи за три століття від початку ери Великих географічних відкриттів. Уявіть собі, що було б, якби Ернан Кортес, окрім банди головорізів, узяв із собою в похід сотню вчених. Наполеон теж міг просто брутально зруйнувати давню цивілізацію, але вчинив інакше. Не знищивши старе, він створив щось справді нове – і річ не лише в прориві у вивченні стародавньої історії людства. Бонапарт створив нову культуру, яка стала основою для того, що ми зараз називаємо культурою Західного світу.