Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році — далеко не перший історичний конфлікт між країнами. Фокус зібрав топ 5 найзначущих воєн та битв між українцями та росіянами, що відбулися до XX століття.
Взяття Києва Андрієм Боголюбським, 1169 рік: столиця Русі палає
Почнемо з давніх часів. Середньовіччя у всій красі. Феодальна роздробленість. Боротьба численних князів династії Рюриковичів за єдиний Київський престол.
У середині XII століття термін “Україна” вже досить широко вживався щодо земель у південному басейні річки Дніпро (перша відома згадка від 1187 року, ймовірно, лише констатує вже сформовані реалії). Москва ж тоді — лише маленьке містечко у потужному, з військової точки зору, Владимиро-Суздальському князівстві. Його заснував Юрій Долгорукий, син Володимира Мономаха. Його син, Андрій, самовільно залишив українські землі та перебрався до Залісся, де розбудовував нове місто (Владимир-на-Клязьмі). Там не сформувалися традиції віча та інші форми народовладдя, з якими князь Андрій так і не зміг порозумітися.
Відео дня
Опорою самодержавної влади Андрія Боголюбського був “служивий народ” (сьогодні цю соціальну верству назвали б “силовиками”). Київ, де містяни часто самостійно “обирали” князів (звісно, лише з династії Рюриковичів), він ненавидів усією душею.
Андрій Боголюбський. Ескіз Віктора Васнецова для розпису Володимирського собору в Києві
Тому, коли у 1169 році, в результаті чергової династичної боротьби, йому вдалося захопити давню столицю Русі, князь Андрій не залишився правити, а дозволив своїм воїнам жорстоко пограбувати Київ. Численні скарби, культурні цінності та захоплені в рабство кияни були вивезені до Суздаля. Ця подія стала символічним переломним моментом в історії Русі, адже до того всі князі прагнули заволодіти Києвом. Його продовжували символічно вважати стародавньою столицею могутньої держави. Тому, коли Київ інколи кілька разів на рік переходив з рук в руки, це практично не загрожувало його мешканцям та культурним цінностям. Андрій Боголюбський же зламав цю традицію. Так він ознаменував кінець єдиної держави (свою столицю ніхто не грабує) та заклав основу багатовікової ворожнечі між Києвом та його невірною північно-східною провінцією.
Взяття Києва Андрієм Боголюбським. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
У Російській імперії цю подію інтерпретували як початок процесу переміщення центру влади з Києва на північний схід. Щоправда, Андрій Долгорукий не став засновником династії майбутніх московських царів. Його вбили у 1174 році внаслідок заколоту, двір розграбували, а синів усунули від влади.
Битва під Оршею, 1514 рік: перемога української зброї
На той час більшість українських земель вже входили до складу Великого князівства Литовського (ВКЛ), яке активно рухалося від русько-литовської держави до литовської, де українцям і білорусам відводилася роль людей другого сорту. Тому битва під Оршею стала лебединою піснею старої руської еліти.
Також важливим аспектом цієї битви є те, що русько-українська еліта, виступаючи на боці ВКЛ, остаточно відмовилася від концепції “об’єднання колишніх руських земель” під владою нової столиці, Москви. Відтоді ця ідея стала лише інструментом м’якої сили в загарбницьких планах Московської держави.
Битва під Оршею. Картина невідомого художника
Битві передувала експансія Москви на землі Великого князівства Литовського. Шляхом переманювання незадоволених політикою польсько-литовської еліти, яка прийшла до влади в князівстві в середині XV століття, Москва змогла захопити частину сіверських земель (зокрема місто Чернігів) і територію сучасної Слобожанщини. У 1512 році розгорілася нова війна, яку пізніше назвали Десятилітньою. Після двох років наступу московських військ, що завершилися втратою Смоленська, їх зупинили біля фортеці Орша (нині Вітебська область, Білорусь).
Битва під Оршею стала однією з найбільших битв тогочасної Європи, проте щодо кількості учасників і втрат сторін немає одностайної думки. Об’єднане військо Королівства Польського та Великого князівства Литовського очолював русько-український князь Костянтин Іванович Острозький. До складу війська входили представники українців, білорусів, литовців і поляків. Їхнім союзником було Кримське ханство, війська якого не брали участі в битві, а зосередилися на спустошенні Московського князівства з півдня. Вирішальний вплив на хід битви справила тактика князя Острозького. Вона базувалася на активному застосуванні артилерії (тоді цей рід військ вважався ще відносно новим). Війська Острозького вдалими маневрами заманили московські війська в пастку, де ті були розстріляні з гармат, замаскованих у лісі.
Костянтин Острозький у битві під Оршею. Картина невідомого художника
Цей розгром московських військ призупинив експансію Москви на територію сучасної України на наступні півтора століття. Битва під Оршею поклала край сподіванням московських монархів на мирне підкорення колишніх земель Київської Русі, проклавши вододіл між промосковською князівською та боярською елітою і прокиївською, яку де-факто очолила родина Острозьких.
Сагайдачний штурмує Кремль, 1618 рік: “козацький народ” дійшов до Москви
Через сто років ситуація кардинально змінилася. Староруська еліта остаточно відійшла в минуле. Українці почали гуртуватися навколо нової суспільної сили — козацтва. Можна сказати, що з того часу українці стали “козацьким народом”. Козаки, найактивніші та найсміливіші представники українського народу, разом із польським військом брали участь у смуті, що тоді розгорілася в Московському царстві.
Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний
В результаті складних політичних інтриг та непростих військових рішень польська залога разом із козацьким загоном опинилися в Кремлі ще у 1610 році. Їхнім завданням була підтримка маріонеткового боярського уряду та підготовка до коронації польського принца Владислава. Однак цього не сталося. Боярський уряд було повалено, а польську залогу вигнало ополчення Мініна та Пожарського у 1612 році. Через рік царем проголосили Михайла Романова. Проте поляки не відмовилися від своїх планів захопити Кремль, і у 1618 році військо Речі Посполитої вирушило на Москву відкритою війною. Оскільки регулярного шляхетського війська для таких амбітних планів не вистачало, король звернувся по допомогу до козаків — нового суспільного стану, що сформувався на Подніпров’ї. В обмін на допомогу козаки попросили не грошей, а політичних привілеїв, які фактично робили їх паралельною армією в Речі Посполитій. Оскільки в ті часи держава формувалася навколо армії, то козацтво практично ставало державою в державі.
Запорожці — домінуюча сила в Чорному морі
Похід видавався доволі успішним. Протягом 1618 року польсько-козацьке військо дісталося Москви, легко просуваючись територією Московського царства. Почалася підготовка до штурму, який через прогалини в плануванні виявився невдалим. Варто зазначити, що безпосередньо в штурмових діях запорожці участі не брали.
Війна закінчилася Деулінським перемир’ям, за результатами якого Річ Посполита повернула собі втрачені на рубежі XV-XVI століть Великим князівством Литовським землі, зокрема міста Чернігів і Смоленськ.
Конотопська битва, 1659 рік: козаки у союзі з татарами
Через кілька десятиліть у Східній Європі панувала нова реальність. Невиконання владою Речі Посполитої своїх зобов’язань призвело до козацького повстання. Його результатом стало утворення де-факто незалежної козацької республіки. Однак виникла проблема з юридичним закріпленням цього статусу, фундамент чого заклала Гадяцька унія 1658 року. Цей акт, підписаний між Польщею, Литвою та козацькою Україною, покладав край зазіханням Московського царства на землі колишньої Русі, які отримали новий поштовх після підписання угоди з Богданом Хмельницьким у 1654 році.
Важливо Давид проти Голіафа: як маленькі держави долали військових гігантів
Тож Москва вдалася до прямої агресії проти козацької держави. Це був перший випадок прямої війни Московського царства проти Української держави. Гетьман Іван Виговський, окрім підтримки козаків, уклав союз із Кримським ханом і залучив найманців із Європи. Варто відзначити героїзм гарнізону Конотопа: коли козаки, попри нечисленність, зупинили вдесятеро чисельніше московське військо під фортецею, це дало змогу дочекатися підходу основних сил.
У ході вирішальної битви козаки застосували ту ж тактику, що півтора століття до того використовував під Оршею князь Острозький. Вдалими маневрами московське військо було заведено на потрібну локацію, де воно було розгромлене. У полон потрапив один із трьох командирів московської армії, князь Пожарський, та ще десятки знатних вельмож. Московське царство залишилося без війська. Всі очікували подальшого походу на Москву. За легендою, сам цар Олексій вийшов до народу під час будівництва оборонних споруд. Однак внутрішні чвари серед козаків перевернули все з ніг на голову. В результаті політичних інтриг, уже за кілька місяців, восени 1659 року, гетьмана Виговського було скинуто, а новий гетьман, Юрій Хмельницький, уклав ще один нерівноправний договір із Московським царством.
Полтавська битва, 1709 рік: гібридна війна та терор
У Москві зробили висновки з невдачі під Конотопом. Після цього Московська держава під різними назвами більше ніколи до 2022 року не нападала прямо на різні форми українських держав. Завжди використовувалися різноманітні тактики втручання у “внутрішні конфлікти”, які, на жаль, принесли результат. Переломним моментом стала битва під Полтавою, де московські війська на чолі з царем Петром, за підтримки лояльних козацьких полків, розгромили шведські війська, на боці яких воювали запорожці та козаки, вірні гетьману Івану Мазепі.
Петро I, портрет роботи Жана-Марка Натьє
Король Швеції Карл XII
Гетьман Іван Мазепа
У 1708 році гетьман Іван Мазепа вирішив перейти на бік Швеції у Північній війні, яка тривала з 1700 року. Формальною причиною було невиконання союзницьких зобов’язань з боку Московського царства. Тому, з огляду на це, зради не сталося, якщо виходити з рівноправності договору. Однак надмірна конспірація та швидкість ухваленого рішення не дозволили Мазепі заручитися підтримкою всіх козаків. Московські війська дуже швидко зорієнтувалися в ситуації та взяли гетьманську столицю Батурин, яку демонстративно жорстоко знищили та пограбували. Ця акція терору виявилася ефективною, тому інші міста вкрай неохоче підтримували гетьмана.
Щоправда, Іванові Мазепі вдалося заручитися підтримкою запорожців. Справді, було б дивно, якби цих хоробрих людей вдалося б залякати. Проте більш “мирні” городові козаки в основному не наважилися на радикальний крок і підтримали нового, фактично призначеного московським царем гетьмана Івана Скоропадського. Ключову роль в інформаційній війні проти гетьмана Мазепи та українсько-шведського союзу відігравала взята під контроль Москвою Київська митрополія православної церкви, яка піддала Івана Мазепу анафемі — церковному прокляттю. Найгірше тавро в майже на 100% релігійному суспільстві.
Полтавська битва. Старовинна розмальована гравюра
Зрештою шведсько-українська армія залишилася без належного обозу (тилового забезпечення) та в меншості проти московського війська, яке залучило до себе значну частину козаків. Тому результат битви практично був визначений ще до її початку. Крім того, на старті битви ще й було поранено відчайдушного шведського короля Карла XII. Цього разу йому ще й відверто не щастило. Шведське військо було розгромлене, а молодий король зі старіючим гетьманом рятувалися втечею на територію Османської імперії, де Іван Мазепа, не витримавши гіркоти поразки, помер.
Топ 5 російсько-українських воєн. Висновки та наслідки
Полтавська битва ознаменувала нову епоху в історії України та стала початком її цілковитого підкорення Москвою, яка з 1721 року взяла найменування Росія. З того часу протягом наступних трьохсот років Росія застосовувала одну й ту ж тактику для поневолення України. Відмова від вирішальних битв та “лобових” ударів. Натомість максимальне застосування принципу “розділяй і володарюй” та постійна апеляція до “культурної, релігійної та історичної єдності”, “братства народів” та інших методів м’якої сили (або, якщо точніше сказати, імперської пропаганди) дозволило практично без бою покласти край гайдамацькому руху, знищити Запорізьку Січ і “кабінетним способом” ліквідувати Гетьманщину та Слобідську Україну.
Важливим уроком для міжнародної політики є результати останніх чотирьох проаналізованих тут воєн. Адже одним із основних висновків є те, що перемагає та сторона, якій вдавалося залучити на свій бік українців, а постійне порушення своїх обіцянок владою Речі Посполитої врешті призвело до загибелі цієї колись могутньої держави та її поділу між могутнішими сусідами.