© IRANIAN STATE TV IRIB Угода з Іраном стала визнанням того, що США не досягли своїх цілей війною.
Лише особистість з безпрецедентним незнанням історії, подібна до Дональда Трампа, могла б підписати мирну угоду Сполучених Штатів з Іраном у Версалі — місці, яке давно асоціюється з національним приниженням. І лише людина з таким почуттям гумору, як Емманюель Макрон, могла б запропонувати саме це місце. Про це зазначає Патрік Вінтур, дипломатичний редактор видання The Guardian.
Трампа легко уявити в ролі приниженого німецького дипломата, графа Ульріха фон Брокдорффа-Ранцау. Зрештою, Версальський договір ґрунтувався на 14 пунктах — так само, як і нинішній меморандум про взаєморозуміння між США та Іраном містить 14 положень.
Втім, цей меморандум не є документом про повну капітуляцію. Він радше є підтвердженням того, що Сполучені Штати не змогли досягти шляхом війни тих цілей, які перед собою ставили.
Якщо порівняти текст меморандуму та заяви Трампа на його годинній пресконференції під час саміту G7 з американськими пропозиціями, які Вашингтон висунув Ірану у 2025 році, можна побачити, наскільки суттєво США відступили від своїх початкових вимог. Поступово колишні «червоні лінії» були стерті.
Американський проєкт 2025 року був представлений безпосередньо перед тим, як Ізраїль за підтримки США розпочав 12-денну війну проти Ірану, кульмінацією якої стали удари по іранських ядерних об’єктах.
Тоді Вашингтон наполягав, щоб Іран повністю відмовився від власних можливостей зі збагачення урану, за винятком мінімальних обсягів для медичних та сільськогосподарських потреб. Усе ядерне паливо мало постачатися з-за кордону. Запаси збагаченого урану мали бути негайно вивезені з країни після підписання угоди. Увесь наявний матеріал мав бути розбавлений до рівня 3,67%. Крім того, Іран не мав права будувати нові об’єкти зі збагачення урану та повинен був демонтувати всі програми, пов’язані з його перетворенням.
Натомість передбачалося створення консорціуму за участю Ірану, США та країн Перської затоки, який здійснював би збагачення за межами іранської території.
Однак під час саміту G7 в Евіані Трамп фактично визнав право Ірану продовжувати збагачення урану. Він заявив, що Тегеран не може бути позбавлений такої можливості, оскільки інші держави регіону також мають власні ядерні програми.
Президент США також зазначив, що немає необхідності поспішати з ліквідацією або розбавленням запасів високозбагаченого урану. Американські чиновники підтвердили, що ці матеріали можуть бути розбавлені безпосередньо на території Ірану під наглядом МАГАТЕ, якщо рівень збагачення буде знижено до 3,67%.
На практиці реалізація передбаченого меморандумом негайного послаблення обмежень на експорт іранської нафти вимагатиме видачі дозволів не лише на самі поставки, а й на супутні фінансові послуги — банківські операції, страхування та транспортування.
Колишній посадовець Міністерства фінансів США Міад Малекі, нині старший науковий співробітник аналітичного центру Foundation for Defense of Democracies, вважає, що розширення дозволів на фінансові операції фактично підірве основу американських нафтових та фінансових санкцій проти Ірану.
За його словами, це є одним із найпотужніших важелів економічного тиску США на іранський режим, якщо не враховувати морську блокаду.
Подальше послаблення санкцій, яке може відбутися лише після завершення ядерних переговорів і досягнення взаємоприйнятного результату, стосуватиметься як первинних, так і вторинних американських санкцій, а також обмежень ООН.
Якщо це буде реалізовано, йтиметься про наймасштабнішу трансформацію відносин між США та Іраном з часу Ісламської революції 1979 року.
З американської точки зору ситуацію ускладнює те, що всі ці поступки були зроблені заради спроби відновити судноплавство через Ормузьку протоку — маршрут, який був відкритий до початку війни. Проте навіть цього результату поки що не гарантовано.
Текст меморандуму свідчить, що режим вільного судноплавства може завершитися вже через 60 днів. Після цього Іран планує розпочати консультації з Оманом щодо майбутнього управління протокою та організації морських сервісів за участю інших держав Перської затоки.
Окремим пунктом документа є створення фонду відновлення Ірану обсягом 350 мільярдів доларів. США заявили про намір сприяти його формуванню, але не планують робити власний фінансовий внесок.
Щоб зібрати таку суму — приблизно еквівалентну економічним втратам Ірану від війни — країни Перської затоки мали б продемонструвати виняткову поблажливість до держави, яка нещодавно атакувала їхні готелі, військові бази та фактично паралізувала їхню економічну діяльність.
Навіть розмороження 24 мільярдів доларів іранських активів за кордоном навряд чи зможе суттєво вирішити глибокі економічні проблеми країни.
Порівнюючи нинішню домовленість із ядерною угодою 2015 року, укладеною за президентства Барака Обами, багато учасників переговорів наголошують, що це зовсім різні документи і різні історичні обставини.
Частково це пояснюється тим, що іранська ядерна інфраструктура після війни зазнала значних пошкоджень.
Але головна відмінність полягає в іншому. Угода 2015 року була повноцінним документом із контролю над озброєннями. Нинішній меморандум є лише рамковим документом, який відкриває шлях до нових переговорів. Вони можуть завершитися як глухим кутом, так і домовленістю, дуже схожою на угоду 2015 року.
Окрім повторення іранської заяви про те, що країна не прагне створення ядерної зброї, питання ядерної програми фактично залишаються невирішеними.
Більше того, формулювання нинішнього меморандуму навіть слабше за текст угоди 2015 року, де Іран підтверджував, що «за жодних обставин не буде прагнути до створення, розробки чи отримання ядерної зброї».
Проте самі заяви про наміри не мають вирішального значення.
Важливим є механізм перевірки виконання зобов’язань. І в цьому питанні США сьогодні перебувають не далі, ніж раніше.
Тож чому Трамп погодився на таку угоду?
Сам президент був відвертим під час виступу в середу. За його словами, вирішальним фактором стали ризики глобальної рецесії та можливе вичерпання нафтових резервів уже за кілька тижнів.
«Єдиним президентом, яким я не хотів стати, був покійний великий Герберт Гувер», — сказав Трамп, маючи на увазі американського президента, якого часто звинувачують у нездатності запобігти Великій депресії, що знищила заощадження мільйонів людей і занурила багатьох у бідність.
«Я не хотів побачити економічну катастрофу. Якби все це продовжувалося, саме це й могло б статися», — заявив президент США.