АЛЬОНА ПОНОМАРЕНКО Сьогодні
У день українського намиста, 1 серпня, фольклористка Ярина Левченко, скрипалька гурту традиційної української музики US Orchestra, розповідає про мову намиста, за яким упізнавали рід, статок і вік його власниці. А десять таких спільнота “Спільний Спадок” викупила з аукціонів і передала Музею Івана Гончара.
Фото зі збірки Ярини Левченко
Століттями намисто оповідало про життя української жінки. Воно було статком, який вона носила на собі, свідчило про її вік, сімейний стан та коріння. Заможність рахували низками: що більше рядків лягало на груди, то очевидніший достаток родини. За матеріалом упізнавали край. Корал і бісер, різнобарвне скло, мушлі каурі, що приходили з далеких морів, металеві салби Буковини, баламути Східного Поділля, поліський бурштин – у кожному краї жінки прикрашалися по-різному.
Реклама.
Що насправді “розповідало” намисто про жінку, яка його носила?
Звісно, за зовнішнім виглядом можна було оцінити матеріальне становище жінки, її статус. Тільки не варто вірити гарним містифікаціям на кшталт “скільки разків, стільки й років”. Все набагато простіше. Найбільше прикрас жінка носила замолоду. Так тривало від дівочого віку, коли батьки збирали найщедріше придане, і допоки намисто не переходило до вже дорослих доньок. Якщо статок дозволяв, жінка, звісно, прикрашалася й пізніше.
Фото зі збірки Ярини Левченко
Чому намиста в різних регіонах такі різні?
Намисто змінюється від краю до краю так само, як говірка, крій сорочки, візерунок вишивки чи спів. За цим стоять і ландшафт, і сусідні народи, і давні торговельні звʼязки. Традиційна культура рухається і змінюється разом із людьми. Тож причин багато, і саме цим Україна, велика і різна, неймовірно прекрасна.
Скляні намиста “лускавки”. Лемківщина. Середина XX ст. Дуте скло, нитки рослинного походження; нанизування
Серед десяти врятованих намист я найбільше люблю бурштинове. Такі намиста нині трапляються нечасто, тож це особливо гарна знахідка.
Бурштинове намисто. Київська область (Середня Наддніпрянщина). Кінець XIX ст. Нитки рослинного походження, бурштин; виточування, нанизування.
Чому старі намиста варто зберігати?
Тому що це одні з тих матеріальних речей, які формують нашу ідентичність. Дуже важко підважити самобутність нації, яка добре знає себе, свою історію. Знати, хто ми і які ми, — і є нашою силою.
Коралове намисто “Кукурудзка”. Середня Наддніпрянщина. Кінець XIX ст. Корал, нитки рослинного походження; виточування, нанизування
Іноді старовинне намисто потрапляє до рук людини, якій кортить його “покращити” чи “осучаснити”: вона розбирає низку, домішує чужі матеріали й фурнітуру, міняє зав’язки на застібки, перебудовує композицію. І разом із цим стирає його красу та задум. Я переконана, що старовинне намисто варто дбайливо реставрувати й упорядкувати, коли є потреба, але не змінювати його суть.
Дукач, салба, силянка, баламути: за кожною назвою своя цікава історія
За кожною прикрасою, яку врятував “Спільний Спадок”, стоїть своя оповідь.
Рогове намисто
Це намисто повторювало дорогі коралі за формою і кольором. Уже з 19 століття, а може, й раніше, з’являються намиста, які імітували корали за формою та кольором: рогове, сургучеве, смальтове, камінне, адже охочих мати таку прикрасу було куди більше, ніж тих, хто міг її собі дозволити.
Рогове намисто. Середня Наддніпрянщина. Кінець XIX ст. Ріг, бавовняні нитки, вовняна стрічка; виточування, нанизування.
Салби
Нагрудна прикраса Буковини: ряди монет нашивали на тканину, а краї часто облямовували червоною стрічкою. Ця салба зібрана з 28 монет різного розміру, номіналу й походження, бо в хід ішли будь-які гроші, що були в обігу чи потрапляли з-за кордону. Носили її і саму по собі, і разом із коралами, лускавками та іншими скляними прикрасами.
Салби. Чернівецька область (Буковина). Кінець XIX ст. Вовняна тканина, тканини рослинного походження, срібні монети, шовкова стрічка, тканина доморобна; ручне пошиття.
Силянка
Бісерні прикраси знали по всій Україні ще від часів Русі, та найрозмаїтішими вони були на заході, а захоплення бісером прийшло в 19 столітті зі склярнями Мурано й Богемії. Силянка — це прикраса у вигляді комірця, виготовлена методом нанизування на одну чи декілька ниток. На фото — бойківська, зроблена в техніці “зиґзаґ”, із зубчастим краєм і застібкою на ґудзик.
Силянка. Івано-Франківська область, Калуський район, Мостище (Бойківщина). Перша половина XX ст. Бісер, нитки рослинного походження; нанизування
Баламути
Баламутами на Східному Поділлі називали намисто зі скам’янілого перламутру, і побутувало воно лише тут. Намистини нанизували, як корали: більші посередині, дрібніші до країв, а часом їх перенизували монетами. Сьогодні навколо самої назви “баламути” наросло чимало міфів і вигадок. Як, наприклад, пояснення назви, мовляв, дівчата носили ці намиста, щоб “баламутити хлопцям голови”. Часом цю назву переносять і на сучасний перламутр, але це не зовсім коректно: “баламути” — назва локальна, етнографічна.
Намисто “баламути”. Вінницька область (Східне Поділля). Кінець XIX ст. Перламутр, нитки рослинного походження; виточування, нанизування
Лускавки
Делікатні прикраси з тонкого дутого скла прийшли в Україну наприкінці XIX століття. Вони також були імпортним товаром на наших ярмарках та в крамницях. Перші мануфактури, які виготовляли такі намистини, започаткували судетські німці ще всередині XVI ст. Виробництво цих прикрас пройшло крізь довгий час історичних перипетій. Та ось у 1902 році Станіслав Горна заснував підприємство з виготовлення скляних прикрас неподалік міста Яблонець-над-Нисою, Чехія.
Скляне намисто “лускавки”. Захід України. Середина XX ст. Нитки рослинного походження, дуте скло; нанизування
Каурі
Мушля каурі довго слугувала грішми: спершу на узбережжях Індійського й Тихого океанів, а на українських землях у “безмонетний період” 12–14 століть, коли її знаходять у скарбах поряд з арабськими дирхемами. Самі ж прикраси з мушель — одні з найдавніших: намисто з черепашок із Мізинської стоянки на Чернігівщині датують 15 000 роком до н. е. На Покутті й Гуцульщині у XIX столітті каурі нашивали на стрічку в один-два ряди і вдягали попід шию до пишного набору коралів і перлів.
Намисто з мушель каурі. Івано-Франківська область (Гуцульщина). Кінець XIX ст. Мушля, вовняні нитки, вовняна стрічка; ручне пошиття
Я б додала до цього списку рідкісних намист нагрудний хрест на Лівобережжі. Нагрудні хрести — прикраса недооцінена і несправедливо маловідома широкому загалу. Великі, красиві, оздоблені рослинними візерунками, кольоровими камінцями хрести вдягалися напоказ поверх намиста, інколи по два й навіть більше, та мали передусім естетичне значення. Особливо я б відмітила нагрудні хрести Сумщини.
Нагрудний хрест. Слобожанщина. Зі збірки Музею Івана Гончара
Як поєднати традиційне намисто із сучасним гардеробом
Що несподіваніше і контрастніше поєднання, то краще. Коли в одному образі стикаються полярні за стилем елементи, це притягує око. Коралове намисто, скажімо, стане чудовим акцентом до джинсів і жакета, до шовкових шортів із босоніжками на підборах і спортивною вітрівкою, до романтичної сукні. А от якщо вдягнути те саме коралове намисто до вишиванки чи вишитої сукні та ще й додати вінок, запаску, хустку і кишеню з вишивкою, вийде одноманітно і переобтяжено. Тому я раджу сміливо експериментувати і дивитися на традиційні прикраси свіжим поглядом, поза тим звичним контекстом, у якому їх зазвичай бачать.
Століттями намисто було портативним статком і спадком від матері до доньки
Намиста справді передавали з покоління в покоління. З часом вони набували все більше цінності як матеріальної, так і сентиментальної. Той, кому таке дісталося від роду, по-справжньому щасливий, бо цьому немає ціни. Подібний спадок — це і є краса, у якій живе тяглість наших традицій.
Хочеться, щоб кожна жінка відчула свою належність до цієї глибокої культури і відкрила для себе красивий світ традиційних прикрас. Щоб навіть та, кому не дісталося родинного намиста від мами чи бабусі, відчула себе спадкоємицею нашого спільного спадку. І щоб у кожної з’явилося натхнення відновити ланцюжок поколінь та зібрати власні скарби на майбутнє, вже для своїх доньок.
Про “Спільний спадок”
“Спільний Спадок” — спільнота, яка коштом громади рятує українські старожитності від забуття та руйнування. Вона викуповує українські старожитності з аукціонів і приватних торгів, досліджує їх і передає Музею Івана Гончара. Прикраси, вбрання, вишивки й предмети народного побуту спільнота передає в Музей Івана Гончара, де їх досліджують та оцифровують, щоб зберегти для наступних поколінь. Від 2023 року спільнота врятувала вже понад 200 пам’яток. За цей час зібралася чимала колекція з намист, які були знайдені у вільному продажу: на аукціонах, на ОЛХ, в соцмережах — кожне окремо, з рук родин, колекціонерів або антикварних магазинів. Цей матеріал ілюструють фото врятованих намист із колекції “Прикрашайся”.