© EPA/ AARON SCHWARTZ / POOL Побоювання викликає потенційне посилення проросійських політиків.
Вихід Кіра Стармера з посади прем’єр-міністра Великої Британії та неможливість Емманюеля Макрона балотуватися на наступних президентських виборах у Франції викликають занепокоєння щодо можливого формування вакууму лідерства в «коаліції охочих», як зазначає The Telegraph. Це може призвести до зменшення європейської підтримки України.
Стармер і Макрон поклали край тривалим суперечкам між Лондоном та Парижем щодо Brexit, вакцин та рибальства. Вони прагнули взяти на себе провідну роль у Європі, яка зазнає байдужості з боку американського президента Дональда Трампа.
Їхні спільні дипломатичні зусилля об’єднали понад 30 країн для підтримки України, включно з обіцянкою розгортання військ для забезпечення будь-якого припинення вогню. Дві європейські ядерні держави також очолюють плани з розмінування Ормузької протоки. Проте, з відходом Стармера та неможливістю Макрона брати участь у президентських виборах наступного року, існують побоювання щодо вакууму лідерства, який може залишити Європу без чіткого напрямку.
Внутрішня стабільність потенційних наступників, таких як канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, залишається під питанням. Водночас, кандидати, які мають більш прихильне ставлення до Росії, наприклад, Марін Ле Пен, очікують свого часу і можуть змінити європейську підтримку України вже наступного року.
Стармер вирішив залишити передову політику, перш ніж його могли усунути депутати від Лейбористської партії через його невдалі результати на внутрішній арені. Його наступник, Енді Бернем, відомий своєю обізнаністю у внутрішній політиці, але має обмежений досвід у зовнішній. З моменту вступу на посаду, він прагнув запевнити союзників у високому рівні наступності з боку Стармера щодо підтримки України та НАТО.
Однак, занепокоєння щодо поступового згасання «коаліції охочих» більше стосується відставки Макрона. Французький президент не матиме іншого вибору, окрім як залишити Єлисейський палац після президентських виборів наступного року, коли завершиться його другий термін.
Але за відсутності явного наступника, фаворитом на його місце є Марі Ле Пен, лідерка ультраправого «Національного об’єднання». Раніше вона обіцяла вивести Францію з військового командування НАТО, скасувати санкції проти Росії та закликати Україну до мирної угоди на умовах Москви. Ліворадикальний Жан-Люк Меланшон, який вважається одним із головних суперників Ле Пен на виборах, пішов ще далі, пообіцявши вихід із НАТО.
Джерело повідомило The Telegraph, що британські чиновники вже аналізують, що ці зміни можуть означати для англо-французьких відносин, зокрема для майбутнього «коаліції охочих» та обміну розвідувальними даними. Західний чиновник попередив про «серйозну проблему» для НАТО, якщо до влади прийдуть прихильники жорсткої лінії.
Це викликало подальші обговорення у дипломатичних колах щодо того, хто міг би заповнити прогалину, залишену Макроном, і зайняти провідну позицію разом із Великою Британією.
Очевидним кандидатом є канцлер Німеччини Мерц, який керує проєктом трансформації збройних сил своєї країни в найбільшу армію Європи. Проте, він загруз у внутрішній кризі, очолює дедалі більш неслухняну партію та стикається зі зростаючими сумнівами щодо того, як довго він ще зможе залишатися лідером.
Родеріх Кізеветтер, депутат від Християнсько-демократичного союзу (ХДС) та колишній полковник, член комітету Бундестагу із закордонних справ, стверджував, що лідер його партії «не Черчилль».
На відміну від Великої Британії, Франції та десятка інших країн, Німеччина відмовилася надавати війська для майбутньої місії з гарантування припинення вогню в Україні.
Кізеветтер заявив, що Лондон і Париж вчинили «дуже розумно», публічно пообіцявши таку підтримку Києву, який прагнув укласти мирну угоду з Москвою. Однак, з Берліна надходили інші сигнали.
Експерт із зовнішньої політики зазначив, що ХДС та лівоцентристська Соціал-демократична партія постраждали від того, що він назвав «московським зв’язком». Обидві правлячі партії розділені в думках щодо готовності деяких членів вести переговори з Москвою та повернутися до звичайних відносин з Росією після закінчення війни в Україні.
За словами Кізеветтера, це призвело до того, що Мерц відмовився надавати далекобійні ракети Taurus та захоплювати судна «тіньового флоту» Росії, які використовуються для обходу західних санкцій щодо продажу нафти.
«Мерц також повинен боротися проти цього зв’язку з Москвою», — додав Кізеветтер.
Канцлер Німеччини також зірвав зусилля ЄС щодо заборони вільного пересування російських дипломатів по Шенгенській зоні та відмовився закривати Російський дім — культурний центр у Берліні, відомий як прикриття для мережі московських шпигунів.
«Така поведінка є сигналом для Москви, що ви робите менше, ніж могли б. Це не лідерство, то хто ж тоді може керувати Європою? Нам потрібен Черчилль. У нас було кілька моментів Черчилля, але поки що в Європі немає Черчилля. Я вважаю, що Європу змінить або подія типу 11 вересня, або особиста оцінка деяких політичних лідерів у Європі, які потім скажуть, що настав мій час», — заявив Кізеветтер.
.Якщо Європа не підтримає Україну або не дотримається своїх обіцянок Києву, геополітичні наслідки можуть бути серйозними. Майбутні українські уряди можуть відвернутися від ненадійного Заходу та звернутися до інших держав по сусідству.
Але канцлер Німеччини не єдиний іноземний лідер, якого вважають потенційно слабкою ланкою.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, який очолює одну з найсильніших армій НАТО, відмовився приєднуватися до будь-якого розгортання військ в Україні через близькість своєї країни до Росії, пише видання. Його чекає переобрання наприкінці наступного року. І, ймовірно, це буде напружена боротьба з правою партією «Право і справедливість». Туск отримав неочікуваний поштовх, коли його популістські суперники розкололи свої сили і сформували нову, більш помірковану партію.
Прем’єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні, яка аналогічно відмовилася відправляти війська до України, також повинна провести вибори в Італії до кінця наступного року.
Хоча очікується, що два лідери, які разом із Великою Британією, Францією та Німеччиною складають залишки європейської «Великої п’ятірки», переможуть, їх навряд чи вважатимуть можливими наступниками Макрона.
Якщо відхід Стармера з вищого ешелону був ознаменований святкуванням його роботи, то відхід Макрона, швидше за все, буде зустрінутий з жалем. Хіба що, звісно, Бернем зможе самостійно взяти на себе керівництво «коаліцією охочих».
Підтримка України залишається однією з візитівок британської політики. Але що станеться, якщо для нового уряду на перший план вийдуть внутрішні проблеми — економіка, медицина, освіта та боротьба за єдність власної партії? Доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка Віктор Константинов у статті «Новий прем’єр Британії робить ставку на порятунок економіки країни. Чи вистачить сил для України?» аналізує перші кроки нового глави уряду, розклад сил у кабінеті та пояснює, чому саме найближчі місяці покажуть, чи збереже Лондон роль одного з головних союзників Києва.