© EPA/AHMED JALLANZO Угода з Ліберією стала частиною ширшої практики Вашингтона із залучення третіх країн до міграційної політики.
Посилена міграційна політика адміністрації Трампа вже позначилася на українцях: з 45 чоловіків, висланих зі США, 24 після перетину кордону були доставлені до ТЦК. Одночасно Вашингтон розширює практику депортації мігрантів не лише до їхніх батьківщин, а й до третіх країн. До Ліберії прибула перша група із 20 осіб, яких Сполучені Штати відправили в рамках нового міждержавного меморандуму. Загалом західноафриканська держава погодилася прийняти до 1200 осіб, які не є її громадянами. Цю інформацію оприлюднив The Washington Post.
Ліберія стала однією з кількох країн, куди адміністрація президента Дональда Трампа спрямовує громадян третіх держав, посилюючи імміграційну політику. Згідно з даними правозахисних організацій, США вже вислали тисячі осіб приблизно до двох десятків держав, які не є їхніми країнами походження. Близько 11 таких угод, тобто майже половина від загальної кількості, укладено з африканськими республіками.
Угода з Ліберією передбачає один із найбільших обсягів подібних депортацій. Серед інших африканських держав, які вже приймали або висловили згоду на прийом осіб зі США, є Південний Судан, Есватіні, Руанда, Гана, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Конго, Уганда, Сьєрра-Леоне та Центральноафриканська Республіка. Деякі з них, зокрема Гана та Сьєрра-Леоне, приймають осіб переважно зі свого регіону – Західної Африки.
Чимало держав, що погодилися на такі домовленості, водночас опинилися серед країн, які найбільше постраждали від торговельної, міграційної та гуманітарної політики адміністрації Трампа. У деяких із них діють авторитарні режими, що викликає додаткові питання щодо захисту прав депортованих та наявності належних правових процедур. Деталі більшості угод залишаються непублічними. Водночас уряди окремих країн, зокрема Гани, пояснювали свою участь гуманітарними міркуваннями.
Згідно зі звітом демократів із комітету Сенату США з міжнародних відносин, станом на лютий адміністрація Трампа витратила щонайменше 40 мільйонів доларів на депортацію приблизно 300 осіб до країн, громадянами яких вони не є. Відтоді до програми долучилися нові держави. Президент Конго Фелікс Чісекеді назвав домовленість зі США “актом доброї волі між партнерами” та стверджував, що його країна не отримала за це жодної фінансової компенсації. Угода була укладена в період, коли Вашингтон посилював тиск на сусідню Руанду через її підтримку повстанців M23. Аналітики припускають, що це також могло вплинути на готовність Конго до співпраці зі США.
Перші рейси до Африки перевозили осіб, яких американська влада класифікувала як засуджених за тяжкі злочини. Однак згодом серед депортованих з’явилися шукачі притулку, які мали рішення американських судів про заборону повернення до їхніх батьківщин через ризик переслідувань або катувань. Частина таких осіб стверджувала, що їх відправляли до країн, з якими вони не мали жодного зв’язку. Деякі дізнавалися кінцевий пункт призначення лише за кілька годин до початку депортаційного рейсу.
У Сьєрра-Леоне влада найняла приватну компанію Kenvah Solutions для забезпечення депортованих житлом, харчуванням та медичною допомогою. У Конго Міжнародна організація з міграції повідомила про надання гуманітарної підтримки та можливості добровільного повернення осіб до їхніх країн.
Правозахисні організації вважають, що американська програма депортацій до третіх країн може суперечити принципу non-refoulement. Він забороняє державам висилати осіб туди, де їм може загрожувати переслідування або катування. У червні міжнародна коаліція подала позов проти Гани від імені 27 депортованих. Позивачі стверджують, що більшість із них були швидко повернуті до країн походження, незважаючи на американські судові рішення про захист. У позові також зазначається, що частина осіб утримувалася під озброєною охороною у військових таборах, готелях та приміщеннях аеропортів.
Влада Ліберії заявила, що особи, яких прийматиме країна, матимуть змогу просити там притулок. Вони також зможуть залишити Ліберію за власним бажанням. Водночас масштаби нової угоди роблять її одним із найсуттєвіших елементів політики адміністрації Трампа щодо перенесення депортацій до третіх держав.
Нагадаємо, що на тлі посилення депортаційної політики США правозахисники подали перший масштабний колективний позов проти ICE через умови в найбільшому міграційному центрі країни — Кемп Іст Монтана в Техасі. У наметовому таборі на території бази Форт Блісс щодня утримують у середньому 2505 осіб, хоча він розрахований на п’ять тисяч осіб. У позові на 78 сторінок описані неналежна медична допомога, застосування сили, одиночне ув’язнення, зіпсована їжа, спалахи кору й туберкульозу, антисанітарія та сексуальні домагання з боку охоронців.