© Getty Images
Автор Володимир Цибульник Тимчасовий повірений у справах України в БіГ (березень-липень 2018 р)
Отже, дострокові парламентські вибори в Сербії відбудуться 18 або 25 жовтня, як вирішив чинний президент Александар Вучич, який раніше повідомив про свій намір піти у відставку. Щоправда, оголошення дати довелося чекати майже два місяці, а не кілька тижнів, як він обіцяв.
Проте Вучич досі не наважується заявити: «Вибори президента відбудуться…». Чи справді він, за своєю натурою гравець, навмисно тримає в напрузі всіх зацікавлених у країні та за кордоном, не плануючи залишати посаду до жовтня наступного року, коли закінчиться його другий президентський термін?
У будь-якому разі, ще занадто рано думати про завершення епохи Вучича. Залишаючи посаду президента, він сподівається перейти на посаду прем’єр-міністра Сербії, що дозволить йому цілком легально сконцентрувати всю виконавчу владу у своїх руках, як того вимагає Конституція.
Політичний шлях чинного президента Сербії демонструє силу та здатність Вучича вести політичну боротьбу й досягати поставлених цілей, балансуючи як всередині країни, так і на міжнародній арені.
Нагадаю, що Вучич у політиці з 1998 року. Тричі обіймав посаду депутата Народної скупщини Сербії, був градоначальником Белграда, першим віцепрем’єром — міністром оборони, відповідав за боротьбу з корупцією; у 2014 році він очолив уряд. А у квітні 2017 року був обраний президентом Сербії, здобувши 55,08% голосів.
Вучич опинився на вершині влади в непростий для Сербії період: економічна криза, брак інвестицій, зростання безробіття, погіршення рівня життя громадян, політична нестабільність.
Президентство Вучича було суперечливим і неоднозначним. За неповні 10 років мандату йому вдалося вивести Сербію з кризи та перетворити на лідера регіону в економічному плані, забезпечити стабільні інвестиції та їх ефективне використання. Зменшення інфляції та досягнення фінансової стабільності створили передумови для поступового підвищення рівня життя населення, зростання заробітних плат (середня чиста зарплата зросла з 350–400 євро у 2010 році до 999–1100 євро у 2015-му) та пенсій (середня пенсія зросла з 204 євро у 2012-му до 484 у 2026-му). Рівень безробіття знизився. Інвестиції перетворили Сербію на важливий європейський транспортний вузол.
Звісно, далеко не все в країні настільки «райдужно»: заробітні плати швидше зростають у ІТ-секторі та Белграді, інвестиційні проєкти часом становлять загрозу для здоров’я громадян та довкілля, корупція загрожує безпеці й розвитку, а молодь виїжджає до країн Євросоюзу в пошуках кращого життя.
Ставши членом неформального клубу авторитарних лідерів, Вучич систематично обмежував основи демократії — права людини, свободу преси, інакомислення, посилюючи каральні органи. Реформування держави зупинилося, а зв’язки влади з організованою злочинністю зміцнювалися.
Почавши своє правління з обіцянки привести країну до ЄС, президент останніми роками заблокував необхідні для цього реформи та фактично зупинив євроінтеграцію. Хоча 42% опитаних сербів підтримують зближення з Євросоюзом, і лише 30% — з Росією.
Зовнішня політика Сербії не узгоджується з єдиною зовнішньою політикою ЄС. Лавірування між ЄС, США (з якими 17 липня розпочато стратегічний діалог), Китаєм та Росією вже втомило як Захід, так і Схід. Невдоволення викликають повільні переговори щодо нормалізації відносин між Белградом і Приштиною (вина обопільна). Політика «сербського миру» та заклики до об’єднання всіх сербів, де б вони не проживали, лякають сусідів і підривають стабільність регіону. До того ж, розв’язана Сербією гонка озброєнь змушує знову згадувати про нещодавні балканські війни.
Неоднозначним є ставлення президента Сербії й до України. З одного боку – підтримка проукраїнських резолюцій в ООН, постачання Україні боєприпасів, 80 млн євро невійськової допомоги та відмова приєднатися до антиросійських санкцій. Несподіваним став перший від початку війни візит президента Сербії до України 15 липня для участі у п’ятому саміті Україна—Південно-Східна Європа. Але Вучич є Вучич: взяв участь у саміті, але був єдиним, хто відмовився підписати підсумкову декларацію із закликом до Москви припинити агресію проти України. Повернувшись до Белграда, одразу зустрівся з російським послом (для звіту?). А за кілька днів уже зустрів президента Володимира Зеленського, який прибув з першим від початку війни офіційним візитом, що вкрай не сподобалося в Москві.
Ось на такому тлі й пролунала заява Вучича про відставку та дострокові президентські й парламентські вибори. Ця заява породила кілька запитань, на які я й пропоную відповіді.
Важливо зазначити, що «розведення» парламентських і президентських виборів відбулося в Сербії вперше. І це стало важливою поступкою Вучича опозиції та студентам.
Якими є причини відставки? Першочергова з них — прагнення Вучича зберегти авторитарну владу, замінивши протокольне президентське крісло на прем’єрське, і тим самим легітимізувати контроль над виконавчою владою.
Підштовхнуло Вучича до такого рішення й неприємне відкриття щодо падіння рівня підтримки: у 2023 році він становив 60%, у 2025-му прогнозується 40%, а у 2026-му — 35%. Крім того, 67% (у червні — 62%) сербів не сприймають автократичний стиль його правління.
Наступна причина — прагнення заспокоїти студентські протести, які розпочалися понад півтора року тому після обвалу частини вокзалу в Нові-Саді й перетворилися на потужний політичний рух, що становить загрозу для влади Вучича. Якби вибори відбулися сьогодні, то керівна Сербська прогресивна партія (СПП) отримала б 35,7% (-9% порівняно з червнем), Соціалістична партія, союзник СПП, — стабільні 3,8%, а сформований Студентський список — 44,9% (+8,2%).
Поразка Віктора Орбана та крах його системи також спонукали Вучича до дій щодо збереження влади. Тому, в дусі політичних трансферів — за прикладом чорногорського прем’єр-президента Міло Джукановича — Вучич обрав трансфер із президентського крісла в прем’єрське. Таке рокірування, напевно, вважає Вучич, збереже його особисту владу, стане відповіддю на запит суспільства щодо зміни влади й водночас виконанням обіцянки студентам «піти».
Зрештою, причина ще й у конституційних обмеженнях щодо обіймання посади президента Сербії більш ніж двічі. У жовтні 2027 року саме закінчується термін другого президентського мандата Вучича.
Варто наголосити, що Євросоюз не зацікавлений у відставці Вучича, і це дає йому змогу зволікати з оголошенням президентських виборів.
На думку європейських чиновників, лише він може зберегти стабільність у країні та забезпечити вступ до Євросоюзу. І тому вони ігнорують трансфер із крісла в крісло та наявні проблеми з демократією.
Яким же є календар найближчих подій? У червні на багатолюдному мітингу СПП під гаслом «Сербія — одна сім’я» лідер партії Мілош Вучевич урочисто попросив Вучича обійняти посаду прем’єр-міністра та очолити партійний список на майбутніх парламентських виборах. Вучич милостиво погодився і заявив, що до «кінця липня» офіційно оголосить про відставку та «виконає свій останній президентський обов’язок» — назве дату позачергових парламентських виборів. Це сталося лише наприкінці серпня.
Згідно з Конституцією, після відставки президента його функції тимчасово перейдуть до спікерки Скупщини Ани Брнабич, яка офіційно оголосить дату позачергових президентських виборів, і вони мають відбутися протягом 90 днів. Але наразі залишаються невідомими дата й те, хто стане кандидатами. Зрозуміло одне: Вучич прагне бачити президентом певну лояльну до нього особу без значних політичних амбіцій. На парламентських виборах основними гравцями стануть СПП, соціалісти, опозиція різного політичного спектра та студенти.
Студентський список, що набирає сили, може створити значні перешкоди на виборах, ускладнивши трансфер Вучича з одного крісла в інше. Якщо, звісно, студенти здобудуть більшість місць у парламенті.
Непокоять спроби Росії посилити вплив на студентський рух, де набирають сили великосербство та проросійські настрої. До того ж, Путін особисто раніше закликав підтримувати «патріотично налаштованих» студентів Сербії.
Тож виборча кампанія буде короткою (що грає на руку Вучичу та СПП) і напруженою — з масовим підкупом виборців (він уже розпочався у формі різних соціальних виплат), фальсифікаціями виборчих списків та підсумків голосування, залякуванням членів виборчих комісій, привозом сербів із Республіки Сербської. Одним із механізмів фальсифікацій, схоже, стане поява двох списків на парламентських виборах: одного для керівної СПП, а іншого — для решти партій. Ось таке нововведення.
Ставки високі — або збереження влади Вучича (у разі перемоги СПП) ще на п’ять років, або початок докорінних змін у Республіці Сербія, які визначатимуть динаміку зближення (або віддалення) Сербії та ЄС. Не можна виключати й третій сценарій — повернення Сербії в орбіту Кремля.