Ісландці сказали “ні” вступу в ЄС: чому нордична країна обрала стабільність, а не безпеку

Понеділок, 31 серпня 2026, 08:43 — Христина Бондарєва, Європейська правдаПоділитись:

JONATHAN NACKSTRAND/AFP/East NewsКампанія “НІ” щодо вступу Ірландії до ЄС виявилася зрозумілішою для людей – хоч часом і оперувала фейками

Ісландія вирішила зберегти поточний стан справ у відносинах з Європейським Союзом, який формувала протягом десятиліть як учасниця Європейської економічної зони та Шенгену.

29 серпня громадян цієї острівної держави на півночі Європи запитали на референдумі, чи варто відновлювати переговори про вступ до ЄС, припинені у 2013 році тодішнім євроскептичним урядом. На тлі погроз Трампа про ймовірну анексію Гренландії Рейк’явік ухвалив рішення прискорити проведення плебісциту, який планувався до кінця 2027 року.

Уряд вважав, що гарантії безпеки, які надає членство в об’єднанні, стануть вагомим аргументом для поновлення процесу. Однак, громадяни зупинили ці сподівання.

47,2% ісландців відповіли “так” поновленню переговорів. 52,8% – виступили проти навіть спроби домовитися про вигідні для країни умови членства. Більшість із відривом у лише 12 701 голос вирішила, що потенційні переваги від вступу в ЄС не перекривають ризики, які несе членство. За будь-яких обставин.

Цей результат закрив питання членства на осяжну перспективу.

Адже навіть попри те, що ісландське суспільство було атаковане фейками про рибальство, про “європейську армію” тощо – виступити проти результатів плебісциту стане небезпечно.

Проєвропейські ісландські політики намагаються пом’якшити наслідки поразки та запевняють, що країна не відвернулася від ЄС. Що Ісландія планує й надалі вибудовувати з ним тісні відносини.

Проте, референдум все ж завдав удару по репутації Європейського Союзу, який намагається зробити розширення важливою складовою своєї відповіді на геополітичні виклики. Адже Ісландія вже зараз значною мірою (в уряді кажуть, що на 75%) готова до вступу, і теоретично могла би швидко завершити переговори та стати наступним членом ЄС – але вирішила залишитися за його дверима.

Як ісландці проголосували проти вступу в ЄС

Прем’єр-міністерка Ісландії Кріструн Фростадоттір підтвердила наміри провести референдум щодо переговорів з ЄС у лютому 2026 року. Чинний уряд ще у 2024-му прийшов до влади з обіцянками про поновлення перемовин, тож це не було спонтанним рішенням, але воно мало дуже конкретний тригер.

Це – заяви президента США Дональда Трампа щодо Гренландії та натяки, що почали лунати з Вашингтона стосовно Ісландії. Детально про причини цього кроку і що йому передувало “ЄП” розповідала у статті Втеча від Трампа: чому Ісландія може відновити рух до членства в ЄС.

Утім, упродовж усієї кампанії до референдуму розрив між прихильниками та противниками відновлення переговорів залишався незначним. А напередодні голосування 29 серпня соціологи фактично не бачили фаворита, оцінюючи шанси обох таборів як приблизно рівні. 

Висока явка в день референдуму показала, що результат “ні” став реальним вибором громадян. Що це не йдеться про байдужість виборців, коли люди не йдуть на дільниці, а рішення ухвалюється голосами активної меншості. 

Ісландці розуміли, що на кону – майбутнє їхньої країни.

Явка склала аж 82,5% і стала найвищою на загальнонаціональних голосуваннях з 2009 року. Свої голоси віддали понад 220 тисяч із приблизно 270 тисяч зареєстрованих виборців. З них 118 040 ісландців проголосували проти відновлення переговорів з ЄС, а 105 339 – за.

Прем’єрка Фростадоттір, яка під час кампанії агітувала проголосувати “за” – заявила, що уряд поважатиме волю виборців. Водночас вона відмовилася трактувати результат як бажання виборців розвернутися від ЄС. За її словами, країна й надалі тісно взаємодіятиме з Євросоюзом, відстоюючи свої інтереси – як це було до цього дня. 

Тобто це – не розворот, а збереження поточного стану справ.

У публічних заявах Фростадоттір намагалася представити свою поразку як перемогу. “Я не вважаю це кроком назад. Навпаки, це крок уперед”, – заявила вона у неділю, пояснивши, що, мовляв, люди все одно виступають за ЄС, а питанням є лише вибір формату співпраці Ісландії з об’єднанням. 

Водночас Фростадоттір чітко дала зрозуміти, що нинішній уряд не повертатиметься до питання вступу. Поновлення переговорів з ЄС зняте з порядку денного “за каденції цього уряду”, заявила вона.

Реальність – більш євроскептична. Якщо не відбудеться карколомних змін – наступний уряд (або й уряди) також навряд чи зважаться повторити її шлях і знову оголосити референдум. Та й для європейських партнерів переговори з Ісландією матимуть менший пріоритет. Навіщо інвестувати час у переговори, якщо завтра ісландське суспільство може знову відмовитися від членства?

Міністерка закордонних справ Торгердур Катрін Гуннарсдоттір, що була одним з облич кампанії, також спробувала представити поразку як “перемогу демократії”. Вона наголосила, що членство в ЄС ніколи не було самоціллю для уряду. Головне – підвищення добробуту ісландців. 

Утім, урядовці праві, що про розрив з ЄС не йдеться.

Гуннарсдоттір, зокрема, запевнила, що угода про Європейську економічну зону (ЄЕЗ) залишатиметься одним із найважливіших стовпів інтересів Ісландії. Також, додала вона, у все складнішому для малих держав світі “співпраця з нашими найближчими друзями та союзниками стає ще важливішою”. 

У цьому контексті показово, що одразу після референдуму обидві ісландські урядовиці перш за все зателефонували до колег з Норвегії – держави, що має подібну модель відносин з ЄС. Норвегія також не є членом Союзу, але входить до Європейської економічної зони, Шенгенської зони та НАТО. 

“На 75% член ЄС”. Як уряд агітував за і чому це не спрацювало

Особливість ісландської (як і норвезької) ситуації і одна з багатьох її відмінностей від України – те, що, перебуваючи за межами ЄС, вона має безпрецедентно високий рівень інтеграції з блоком.

В одному з інтерв’ю під час кампанії Фростадоттір заявляла, що країна, мовляв, вже фактично є членом ЄС на 75%. І це, загалом, є правдою. У рамках Угоди про ЄЕЗ, за оцінками кампанії “за”, ісландці ухвалили майже 9 тисяч правових актів ЄС, що стосуються єдиного ринку, конкуренції, фінансових послуг, енергетики тощо.

Але це принципово ускладнило кампанію “за”. 

Уряду і прихильникам вступу в ЄС доводилося відповідати на складне питання: навіщо потрібна глибша інтеграція, якщо ісландці вже зараз, без членства, мають значну частину переваг від європейського ринку? Складнощів додавало, що решта “умовних 25%” інтеграції охоплюють найбільш чутливі сфери – рибальство, сільське господарство, митну політику та валюту. 

Прихильники відновлення переговорів пояснювали, що нинішня модель має суттєве обмеження: Ісландія застосовує значну частину правил ЄС, але не сидить за столом, де ці правила ухвалюють. Повне членство, на їхню думку, дозволило б не просто виконувати європейські норми, а впливати на їх формування.

Водночас вони наголошували, що на референдумі 29 серпня питання членства не буде вирішене. Спочатку, мовляв, слід повернутися до переговорів і завершити їх, узгодивши конкретні умови вступу – а вже потім винести їх на ще один референдум. 

Уряд цю логіку підтримував і додатково обіцяв, що під час переговорів, якщо вони відновляться, не погоджуватиметься на умови, які суперечать національним інтересам Ісландії. 

Другим аргументом прихильників ЄС був економічний. 

Вони вказували на високу інфляцію в Ісландії та на нижчі ставки кредитів у ЄС і переконували, що глибша інтеграція (а в перспективі й перехід на євро) могли б зробити економіку стабільнішою та знизити вартість життя. 

Нарешті, прихильники переговорів намагалися вивести дискусію за межі традиційної суперечки про рибу та суверенітет у ширший, безпековий контекст.

На їхню думку, з огляду на зміну балансу сил у Північній Атлантиці та Арктиці й дедалі гостріші питання щодо майбутнього американських гарантій для Ісландії може бути вигідніше мати сильніший зв’язок із партнерами з ЄС. Щоправда, противників глибшої інтеграції цей аргумент, схоже, не переконав. 

Поразці уряду, напевно, посприяли також фейки. Наприклад, те, що приєднання до ЄС нібито означатиме для ісландців обов’язкову службу в “європейській армії” (якої навіть не існує). Активісти навіть поширювали спростування цієї тези, визнаючи, що вона стала “поширеним хибним сприйняттям” в Ісландії.

Чому Ісландія сказала “ні” 

У таборі противників переговорів одним із ключових стало питання вилову риби. Для Ісландії рибальство є не просто важливою галуззю економіки, а частиною національної ідентичності. 

Перспектива спільної політики ЄС у цій сфері викликала особливе занепокоєння. До цього додавалися страхи за майбутнє сільського господарства та енергетики – сфери, де Ісландія нині зберігає значно більше контролю, ніж мала б у разі вступу до ЄС.

У цілому кампанія “ні” – яку оглядачі оцінюють як набагато краще профінансовану, ніж кампанію “так”, – подавала голосування як вибір між збереженням нинішньої моделі відносин з ЄС та передачею Брюсселю частини повноважень. Про зменшення наявного високого рівня інтеграції до ЄС дійсно не йшлося. 

Тож противники членства наголошували: немає сенсу змінювати модель, яка вже забезпечує значну частину переваг європейської інтеграції, якщо ціною наступного кроку стане втрата контролю над власними ресурсами і суверенітетом. 

Табір “ні” об’єднав передусім рибальський сектор, фермерів та виборців у сільських районах. 

До них долучилися праві та євроскептичні політичні сили, які наголошували на “збереженні національного суверенітету”. Ця аргументація виявилася особливо переконливою за межами Рейк’явіка. Поза столицею “ні” перемогло в усіх чотирьох округах, причому найбільша підтримка противників була у сільських районах. 

А в останні місяці різко зросла частка молоді, що виступає проти переговорів з ЄС. 

У першій половині червня 63% представників вікової групи 18-29 років підтримували переговори, а 37% виступали проти. Наприкінці серпня цифри радикально змінились: “за” були 40%, проти – 60%.

Зсув настроїв молодих виборців став однією з визначальних причин того, що відповідь “ні” здобула перемогу – хоча ще кілька місяців тому більшість виборців були схильні дати ЄС шанс.

У підсумку прихильники “ні” запропонували виборцям простішу й конкретнішу історію, ніж прихильники “так”. Їм не потрібно було доводити переваги невизначених майбутніх вигод, а достатньо було переконати, що наступний крок може поставити під загрозу те, що Ісландія має сьогодні.

Опозиція у наступі

Поразка уряду на референдумі стала подарунком для опозиції, яка почала вимагати від уряду зміни пріоритетів, а то й відставки. 

Лідерка Прогресивної партії Лілія Альфредсдоттір назвала результат референдуму “перемогою молоді” та важким ударом для уряду. Лідерка Партії незалежності Гудрун Гафстейнсдоттір також назвала результат ударом по кабінету Фростадоттір, який має відкласти рухи до членства (цікаво, що саме “відкласти”, що припускає можливість повернення до цього питання колись у майбутньому). Водночас вона наголосила, що Ісландія має залишатися у тісній співпраці з ЄС.

Найжорсткіше висловився лідер Центристської партії Сігмундюр Давід Гюннлейгссон. Він заявив, що вважав би логічною відставку прем’єрки та міністерки закордонних справ після поразки на референдумі. Мовляв, вони зробили своє політичне майбутнє залежним від результату голосування, як свого часу Девід Кемерон від референдуму про Brexit (і Кемерон тоді подав у відставку). 

Хоча Гюннлейгссон визнав, що відставка уряду є малоймовірною.

До зміни пріоритетів уряд закликає і бізнес. Виконавчий директор Федерації ісландської промисловості Сігурдур Ганнессон чекає від влади інших пріоритетів, як-то реформи для зниження інфляції, поліпшення умов для інвестицій та інновацій.

Подарунок євроскептикам Європи

Не лише більшість ісландських політиків, а й Брюссель наголошує, що ісландське “ні” переговорам з ЄС не означає перегляду відносин з Євросоюзом – а, навпаки, цементує чинні тісні відносини. 

Голова Євроради Антоніу Кошта відреагував стримано, але назвав Ісландію одним із найближчих і найнадійніших партнерів у рамках ЄЕЗ. Обидві сторони, за його словами, хочуть і надалі поглиблювати ці відносини. 

Та абсолютно очевидно, що для Європейського Союзу ісландський референдум став втраченою історією успіху. 

Вступ Ісландії дозволив би підсвітити привабливість європейського проєкту і дати імпульс розширенню. 

Ісландія – заможна і стабільна демократія, яка вже значною мірою живе за правилами ЄС. Її повернення до списку країн-кандидатів показало би, що членство цікаве не лише тим, хто хоче завдяки ЄС “наздогнати” країни Заходу, а й тим, хто вже має високий рівень добробуту. 

Утім, тепер цієї історії не буде. І не дивно, що такий розвиток подій став подарунком для євроскептиків.

Лідерка французьких ультраправих Марін Ле Пен заявила, що ісландці “нагадали про очевидне” – вступ до ЄС, мовляв, не є природною метою для європейських демократій. Вона скористалася (і, напевно, ще буде користатися) ісландським голосуванням, щоби просувати ідею перетворення ЄС на об’єднання, де члени не передають Брюсселю більше повноважень. А лідер британської Reform UK Найджел Фарадж привітав Ісландію з тим, що вона “проголосувала за збереження своєї незалежності”. 

Насамкінець варто згадати, що це не перший випадок, коли заможна європейська країна відмовляється від членства в ЄС.

Норвегія двічі, у 1972 та 1994 роках, голосувала проти вступу. 

І, зрештою, є приклад Великої Британії, яка вирішила вийти з ЄС 10 років тому. 

Під час Brexit й аргументи противників членства у ЄС були подібні до сьогоднішніх ісландських. В обох випадках важливе місце посідала теза про національний контроль над суверенітетом та ключовими ресурсами. 

Втім, британський досвід також показує, що настрій суспільства не обов’язково залишається незмінним. За роки після Brexit ставлення британців до виходу з ЄС суттєво змінилося, а в опитуваннях дедалі більше громадян оцінюють його негативно. Але для цього знадобилося, щоб громадяни відчули на собі негативні наслідки виходу з Союзу.

Чи може статися щось подібне в Ісландії? Так, цілком.

Вже йшлося, що у країні домінує думка про потребу зберегти нинішній високий рівень інтеграції. Але також звучить теза, що референдум не ставить остаточну крапку в дискусії про майбутнє країни – навіть якщо сьогодні виборці зробили інший вибір. 

Так, для цього має статися щось карколомне, що переконало би і ісландців, і європейські столиці у тому, що намір вести переговори є серйозним, і що думка не розвернеться знову. Але у нинішньому світі виключати цього неможливо. Особливо якщо згадати про те, що початково тригером для прискорення референдуму стали погрози з боку Трампа. 

Зрештою міркування ісландців про безпеку відійшли на другий план. Але життя може актуалізувати безпекові міркування і переконати скептиків – звісно, якщо тоді референдум ще матиме сенс.

“Європейська правда”Підписуйся на “Європейську правду”!Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.