Олександр Харченко пояснив, чому державі не вийшло якісніше підготуватися до цього зимового періоду / Олександр Харченко
Україна вступає у найскрутнішу фазу опалювального сезону за час широкомасштабної війни. Масовані атаки РФ на енергетичну інфраструктуру, зміна стратегії ударів і невдача в підготовці до зими зумовили ситуацію, коли графіки відключень у багатьох областях по факту не працюють. Про причини енергетичної кризи, втрату міжнародної підтримки, стан київської теплогенерації та перспективи виходу з браку електроенергії в інтерв’ю Delo.ua розповів директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко.
Наразі країна переживає надзвичайно складну зиму, коли в багатьох містах і областях навіть не діють графіки відключень. Чи можливо було взагалі уникнути подібної ситуації?
— Гадаю, що ні. Чи було можливо підготуватися дещо краще? Теоретично — так. У процесі підготовки проти нас спрацювали декілька факторів. Один з них — “Міндічгейт” і все, що з цим поєднано. Люди, що були відповідальні за підготовку до зими, цим не займалися. А сам процес підготовки, зокрема зведення відповідних фортифікаційних споруд, сприймали не просто як щось другорядне, а як щось, що їм заважає. Це обмежило наші ресурси.
Ця група, по суті, закрила Україні допомогу партнерів у сфері електроенергетики. Тобто системна допомога із серпня–вересня 2024 року, після великого скандалу зі звільненням голови правління “Укренерго” Володимира Кудрицького з ігноруванням усіх корпоративних прав, а також відходом членів наглядової ради компанії, по факту не надавалася саме через підозри в корупції. Якщо до цього компанія “Укренерго” отримала близько €1,5 млрд грантів та кредитів, то після того лише тепер якісь €50 млн виділили.
Ще один аспект, який відіграв свою роль, — це те, що ми досить успішно пройшли зиму 2024/2025 і потім літо 2025. Ми навчилися протистояти і ударам на державному рівні, що намагалися розділити Україну на Лівобережжя та Правобережжя, і ударам, що мали на меті відокремити атомні електростанції. Але тут вони змінили стратегію і почали бити по конкретних регіонах: Київ, Одеса, Дніпро, Кривий Ріг і Харків. Там багато людей і велике споживання, і ці сконцентровані атаки дали їм результат.
При цьому в Києві найгіршу роль відіграла одна атака — 9 січня. Вони дочекалися морозів і, найімовірніше, знали, що в нас немає ракет, щоб збивати балістику (про що згодом повідомив президент Володимир Зеленський). Саме ця атака знищила енергетичний комплекс Києва.
Тобто головну роль відіграла саме зміна їхньої тактики?
— Безперечно. Як відбуваються атаки? Вони обирають один регіон — Одеська область, Дніпро, Кривий Ріг або Київ — і завдають масований удар: 35–40 балістичних і крилатих ракет по цьому регіону і 200–300 дронів навколо нього. Тобто по всіх енергетичних об’єктах летить величезна кількість засобів ураження. Наша протиповітряна оборона демонструє чудові результати, але дуже важко відбити такий масований удар, і щось пролітає. А коли ми загалом у дуже скрутній ситуації, то кожен удар болісний.
Крім того, вони ще почали бити по тепловій інфраструктурі. Раніше такого не було…
— Вони й раніше били по теплу. Але у випадку з Києвом виходило більшу частину відбивати, і такі ситуації проходили непомітно для більшості киян.
Зараз цілий район у столиці без тепла. Чи є у вас розуміння, коли ситуація на Троєщині може покращитися?
— Там триває активна робота. І я сподіваюся, що опалення почне з’являтися на Троєщині десь 1 лютого.
Річ у тім, що ТЕЦ-6 пошкоджена дуже серйозно. А це, по суті, єдине джерело тепла для Троєщини. Тобто якщо більшу частину інших районів вдалося забезпечити теплом завдяки іншим котельням, то Троєщина альтернативи не має. По суті, є 630–700 будинків Деснянського району, які реально не мають альтернативи.
Зараз триває максимально інтенсивна робота, щоб ТЕЦ-6 подала тепло. Я щиро сподіваюся, що з тих уламків, які там залишилися після останніх атак, вдасться зібрати щось робоче. Повторюся, за 2–3 дні тепло повернеться. Це теж буде непроста операція, тому що там будинкові мережі теж не в найкращому стані. І потрібно буде визначити, яким чином потім заповнювати теплові мережі, яким чином наповнювати будинкові теплові мережі.
Київ можна було підготувати краще? З боку критиків столичної влади звучать тези, що в Києві можна було б розмістити когенераційні установки.
— Київ рухався у правильному напрямі і закуповував когенерацію, але не встиг доопрацювати деякі аспекти. Якщо подивитися дані, які оприлюднила Держагенція з енергоефективності, то в Києві було зареєстровано 185 МВт когенераційних установок, і вони зараз на стадії встановлення. Це один з найвищих показників у державі. При тому що інші міста окремо ніхто не розглядав — а крім столиці аналізували показники областей. Тож це дуже високий показник. Але реально з цих 185 МВт зараз працює лише 25–30%, тому що банально не вистачило коштів, щоб прискорити встановлення.
Чи відіграла в цьому свою роль загальна розслабленість? Я думаю, що безперечно відіграла. Є дуже прості приклади. Я достеменно знаю, що люди, які в столиці відповідали за критичну інфраструктуру, тобто заступник мера та відповідний департамент, дуже довго ходили в Київраду та просили грошей, щоб купити спеціальні потужні генератори для водоканалу. І, на жаль, розпорядник коштів — Київрада — ухвалила відповідне рішення лише в жовтні 2025 року. Ну а ухвалення рішення, виділення коштів, проведення закупівель та встановлення обладнання — це довгий шлях.
І в багатьох випадках, коли люди приходили та говорили: “дайте нам грошей для критичної інфраструктури”, їм відповідали: “та все ж гаразд, чого ви тут панікуєте? Хочете витрачати гроші міста невідомо на що?”. На жаль, такі ситуації не можна не визнавати. При цьому роботу людей, які в Києві відповідали за підготовку опалювального сезону, я оцінюю досить високо.
Про необхідність розбудови розподіленої генерації говорили ще після перших масованих атак, що призвели до відключень. Восени 2023 року РНБО ухвалило рішення, що мало б стимулювати розбудову розподіленої генерації, а уряд мав спростити підключення таких установок. Влітку 2024 року було анонсовано будівництво 1 ГВт нової генерації до кінця року. Ефективність цих проєктів викликала доволі неоднозначну оцінку в експертній спільноті. Чому оцінки розходяться?
— Тут можна спиратися лише на дані “Укренерго”, які вказують, скільки потужностей було приєднано до мереж. Це єдина об’єктивна оцінка. Іншу статистику показує Держагентство з енергоефективності, де реєструють газову генерацію. Але ці дані не показують, працює така генерація чи ні. По-друге, бізнес часто встановлює газові установки для себе, не приєднуючи їх до мережі.
Тож 1 ГВт досі не збудували. Чи варто працювати в цьому напрямі і далі? Безумовно. Чи багато там роботи? Безумовно. Чи можна зробити це помахом чарівної палички? Ні. Бо в нас не вистачає двох речей. По-перше, в нас критично не вистачає грошей. І дуже часто не вистачає коштів у регіонах, щоб просто встановити обладнання, надане донорами. Таких прикладів дуже багато. По-друге, за поточного стану розподільчих мереж приєднати розподілену генерацію дуже непросто. Дуже часто для цього не вистачає ресурсів мережі, і дуже часто необхідно шукати кошти, щоб побудувати додатковий трансформатор або додаткову лінію. Тож тут суттєва проблема.
Це взагалі цікаво для бізнесу з комерційної точки зору?
— Там безперечно є економічна складова і окупність. У наших клієнтів, з якими ми працювали з 2023 року, теж був період розслабленості. Вони казали: “ми от збудуємо нову генерацію, а з електроенергією проблем не буде”.
Повірте, зараз у них геть інші емоції. Така генерація убезпечує бізнес від ризиків відключень, а окупність на внутрішньому споживанні за ринкових цін на газ складає 4–4,5 року. Там є ще можливість отримати спеціальну ціну для таких установок, але якщо бізнес використовує таку генерацію для себе, то газ він купує на ринку.
А якщо продавати електроенергію в енергосистему?
— Достеменно в мене такої інформації немає, але попередньо окупність складе 4–5 років.
Скільки, за вашою оцінкою, зараз в Україні будується газової генерації?
— За моєю оцінкою, мінімум 450–500 МВт зараз у роботі.
Наразі технічна спроможність імпорту електроенергії оцінюється у 2 450 МВт. Наскільки, за вашою оцінкою, країна використовує цей потенціал, наскільки використовувала раніше? Що може заважати використовувати його повною мірою?
— Ми традиційно міждержавні перетини використовували на 50–60%. Але після того, як НКРЕКП підняла прайс-кепи, коефіцієнт використання імпорту різко зріс. Поки я не готовий дати точну оцінку, бо минуло мало часу. Але те, що завантаження перетинів зросло, — це абсолютно точно. І це рішення реально допомогло. Крім того, значну частину зростання забезпечило те, що “Укрзалізниця” та “Нафтогаз” почали закуповувати електроенергію по імпорту.
Урядова постанова, яка передбачала гарантоване невідключення бізнесу за умов імпорту, якось стимулювала бізнес імпортувати?
— Так, але якщо ви в зоні аварійного відключення, то вам це не допоможе.
Ми наразі знаходимося у найважчій точці опалювального сезону, коли графіки не працюють. Однак ми пам’ятаємо, що після багатогодинних відключень зими 2022/2023 та літа 2024 року графіки на значній території країни поступово скасовували. Чи є, за вашою оцінкою, у нас зараз шанси повернутися до життя без графіків, або ж графіки — це нова реальність, яка залишиться з нами надовго?
— Теоретично ми маємо великі шанси, що в квітні, травні та червні буде найкраща ситуація. У цей час тривалий світловий день, невелике споживання і працює гідрогенерація. Тож теоретично може бути, що в ці місяці графіків може частково і не бути. Але вони з дуже великою ймовірністю повернуться в липні–серпні. І я думаю, що вони точно будуть наступної зими.
Відключення стали стимулом до активної розбудови ВДЕ (СЕС, ВЕС та УЗЕ). Торік українські енергокомпанії запустили та реалізували масштабні проєкти з УЗЕ. Наскільки, за вашою оцінкою, такі проєкти могли б замістити втрачені внаслідок обстрілів маневрові потужності ТЕС та ТЕЦ?
— Є періоди, коли сонячна та вітрова генерація нам нічим не допомагають. Чи корисні УЗЕ? Безумовно. Але вони не генерують, а лише переносять споживання на ті періоди, коли є більший попит. Тобто вони покращують ситуацію, але не вирішують її. У будь-якому випадку, щоб покрити той дефіцит, який зараз є в нашій енергосистемі, нам протягом 3–5 років треба збудувати щонайменше 3–4 ГВт керованої генерації. В українських умовах це газопоршневі та газотурбінні установки.
Наступним етапом, протягом 7–8 років, бажано довести їхню сумарну потужність до 5–6 ГВт, оскільки ті залишки вугільної генерації, що зараз працюють, будуть виходити з ладу з багатьох причин.
А нам вистачить для цього газу?
— З газом у нас проблеми немає. В Україні одна з найбільш потужних у світі газорозподільчих і газотранспортних мереж. З цим нам пощастило. До того ж використання сучасних газоспалювальних технологій парадоксальним чином скорочує споживання газу. Ми його зараз частково спалюємо в абсолютно неефективних старих радянських котлах. Якщо ефективність ТЕС радянських часів складає 23–25%, то сучасна когенерація Siemens у простому парогазовому циклі видасть 57–60%, а якщо ще тепло відібрати — всі 90%.
Чи очікуєте ви перегляд або скасування пільгових цін та прайс-кепів у цьому році або ж їх перегляд?
— Я в цьому сумніваюся. Але насправді у нас є два шляхи. Один шлях — зберегти ситуацію, як є. У цьому випадку ми можемо переглядати прайс-кепи, підвищувати пільговий тариф для населення. Але цей шлях приведе до дуже простої ситуації: електроенергія в нас завжди буде по графіку. І цей графік щороку рухатиметься в бік збільшення тривалості відключень.
Другий шлях — більш оптимістичний з точки зору забезпечення електроенергією: вона буде. Але цей сценарій передбачає повну інтеграцію з європейськими правилами роботи ринку електроенергії. А це означає дві прості речі. По-перше, жодних прайс-кепів не буде. В ЄС прайс-кепи є, але вони складають €4 тис. за МВт. Це зроблено виключно для того, щоб запобігти штучним маніпуляціям, які не мають нічого спільного з ринком. По-друге, всі категорії споживачів, зокрема населення, однаково купуватимуть електроенергію на ринку. Без цього електроенергетику ми не відновимо.
Без переходу на адресні субсидії для населення в нас ресурсів для відновлення електроенергетики, скоріше за все, просто фізично не буде. Чи це можливо? От Молдова у 2022 році такий перехід здійснила. І попри протистояння з Росією в енергетичній сфері (бо Молдова була повністю залежна від Росії) вони прийшли до ринкових цін і в електриці, і в газі. І вони впровадили адресні субсидії для людей, які дійсно потребували підтримки.
У нас зараз триповерховий котедж із басейном та сауною платить за електрику ті ж гроші, що й бабуся, яка мешкає в “хрущовці”. Не думаю, що це логічно та правильно. І сам я теж не хочу сплачувати своїми податками такі речі. Тому щиро сподіваюся, що врешті-решт така реформа відбудеться і в Україні, і ми матимемо шанс на нормальне енергопостачання.