© EPA/OLIVIER HOSLET Відгук Європи на скинення Мадуро та на загрози Трампа Гренландії висвітлюють жорсткі реальності.
Якщо говорити коротко, то поточна європейська лінія поведінки відносно Сполучених Штатів президента Дональда Трампа може бути описана як виважене загравання. Держави НАТО, включно з Великобританією, готові віддати Цезарю те, що він вважає своїм — з надією, що він не зажадає занадто багато і буде доброзичливим до їх найактуальніших запитів.
Це, ймовірно, пояснює помірну реакцію на недавні військові та дипломатичні заяви Трампа стосовно Венесуели та Гренландії. Європейські лідери можуть висловлюватися голосніше, але цього тижня велика частина цієї показової риторики зникла. Провідний радник Дональда Трампа Стівен Міллер висловився набагато стисліше: “Ми — супердержава, і ми будемо діяти як супердержава”, підкреслює Роберт Шрімслі, британський політичний оглядач.
Екс-прем’єр-міністр Франції Габріель Атталь стверджує, що європейці зараз є “безпорадними глядачами руйнування всесвітніх правил”. Світ буде “керуватися силою”, а ті, хто тужить за втратою міжнародного порядку, “більше не мають причин для такого невдоволення”.
Можна заявити, що так було завжди. Було достатньо випадків, коли США нехтували стурбованістю партнерів по НАТО.
Пітер Рікеттс, колишній радник з національної безпеки Великобританії, нагадує людям про вторгнення 40-го президента США Рональда Рейгана до Гренади в 1983 році, яке стало великим збентеженням для уряду екс-прем’єрки Британії Маргарет Тетчер. Незважаючи на свою особисту злість, вона розуміла, що повинна співпрацювати з США і тримати язик за зубами на публіці.
Але є суттєві відмінності. Перша — особливий характер правління Трампа. Імперський двір президента цілком зосереджений навколо його особистості та нав’язливих ідей. Якщо раніше були різні шляхи впливу на формування американської політики — Пентагон або Держдепартамент, — то зараз рішення приймає Трамп та його найближче оточення.
Друга — втрата спільної ідеології чи загального бачення. Часом виникали розбіжності (Гарольд Вільсон (екс-прем’єр-міністр Британії) відмовився відправляти війська до В’єтнаму), але американська політика безпеки відображала світогляд, спільний для Західної Європи, — спочатку спрямований проти комунізму, а згодом проти джихадистського терору. Президента не потрібно було переконувати в існуванні російської загрози.
“Ту ідеологію, яка все ж таки простежується у світогляді Трампа, він часто спрямовує проти союзників по НАТО — з твердим наміром розповсюджувати цінності MAGA по всій Європі та дестабілізувати ліберальні уряди”, — стверджує коментатор.
Третя відмінність полягає у відкиданні Трампом — і навіть навмисному підриві — міжнародного порядку, який Америка більше не в змозі повністю контролювати. Він бачить світ, поділений на сильних і слабких.
Нарешті, як і личить транзакційному та неідеологічному президенту, порядність більше не є самоціллю. Трамп очікує на віддачу і не боїться повернути економічну міць Америки проти союзників.
За відсутності традиційного збігу ідеалів виникає питання: як будувати відносини з непостійним президентом, від якого все ще залежить ваша безпека? Усвідомлення цих суворих реалій допомагає пояснити знервовану реакцію як на переворот у Венесуелі, так і на загрози Трампа Гренландії.
Лідери Західної Європи не витрачатимуть дипломатичний капітал на Венесуелу: до Ніколаса Мадуро не було особливої прихильності, а значно важливіших проблем — більш ніж достатньо. Їхня головна й беззаперечна увага прикута до того, щоб зберегти підтримку США щодо України, де дипломатія вже дає певні результати. Цей стратегічний пріоритет не ставитимуть під загрозу марними деклараціями про втрачений міжнародний порядок.
Щодо Гренландії європейські лідери врешті-решт виступили із заявою про невтручання. Непокора може допомогти уникнути найгіршого результату. Оскільки вторгнення США означало б кінець НАТО, Європа має стимул забезпечити, щоб до цього не дійшло. Так само, як і США.
Але важко повірити, що Данія не буде змушена піти на певні поступки Трампу щодо Гренландії. Першим кроком буде обіцянка посилити присутність НАТО та безпеку в цьому регіоні, але якщо цілі президента будуть переважно територіальними та економічними, данцям може бути нав’язано щось більш відчутне.
Таке визначення пріоритетів ускладнює життя всім європейським лідерам. Особливо це стосується британського прем’єра Кіра Стармера. Адже зовнішня політика вважалася одним із досягнень прем’єр-міністра.
Існує тільки один альтернативний підхід. Більше військової потужності. Трамп не тільки хоче цього, але це також може підвищити його повагу до поглядів Європи.
“Але Велика Британія та Європа не мають достатньої військової сили. Вони говорять про збільшення витрат на оборону, але, крім Німеччини, мало хто поспішає це робити. Наприклад, Стармер зобов’язався збільшити витрати Великої Британії на оборону до 3,5% ВВП до 2035 року. Щодо України, Велика Британія обіцяє сили, яких у неї майже немає. Це просто несерйозно”, — додає Шрімслі.
Окрім відсутності військової могутності, національні розбіжності гальмують економічний вплив ЄС і обмежують узгоджену політику безпеки. Європа діє значно нижче свого потенційного рівня.
Неприємною правдою для європейських лідерів є те, що вони потребують США, але більше не довіряють їм. Вони мусять поводитися ввічливо, надавати пріоритет нагальним питанням — у цьому випадку Україні — і водночас усвідомлювати, що їхній гарант безпеки вірить лише у світ сильних лідерів, сфер впливу та економічних вигод, де всі виграють або всі програють.
“Доки Західна Європа не візьме на себе серйозні зобов’язання щодо власної оборони, її єдиною тактикою буде намагання зберегти право голосу при дворі американського Цезаря. Наразі єдиною передбачуваною політикою є обмірковане приниження”, — підсумував коментатор.
Раніше журнал The Economist писав, що у “світі Трампа” сильні забирають все, що можуть, однак такий підхід врешті-решт може зашкодити як США, так і загалом всьому світу.