© Allexxandar/depositphotos.com Європа намагається скоротити залежність від США в питаннях оборони.
Через 21 тиждень європейські керівники відправляться на саміт Альянсу в Анкарі. Переважна частина з них ще не виявила істотного поступу у виконанні обіцянки, озвученої на саміті в Гаазі минулого року, щодо збільшення витрат на оборону до 5% ВВП до 2035 року (Велика Британія відстає від інших держав). Президент США Дональд Трамп буде незадоволений, а російський лідер Володимир Путін залишиться непохитним.
Збентежені та збиті з пантелику непередбачуваною поведінкою президента США, європейці ще ніколи не були настільки сповнені сумнівів до свого американського гегемона. Однак вони ще не готові сплатити ціну за емансипацію, констатує оглядач The Times Едвард Лукас.
Все частіше можна почути розмови про створення європейської армії або про використання Європейського Союзу як альтернативи НАТО.
“Продовжуйте вірити в це”, — сказав генеральний секретар НАТО Марк Рютте минулого місяця комітетам Європарламенту з питань оборони та зовнішніх справ, зауваживши, що Європі довелося б витрачати 10% ВВП, щоб замінити американський ядерний та інші військові можливості.
По суті, за словами Роберта Пшеля — колишнього високопоставленого чиновника НАТО, який зараз працює в аналітичному центрі OSW у Варшаві, — Європа вже забезпечує приблизно дві третини сил, необхідних для власного захисту, “але остання третина є надзвичайно важливою”. Європейські системи супутникового зв’язку та розвідки є недостатніми та вразливими до російських атак.
Зі 100 тисяч американських військовослужбовців, які базуються в Європі або тимчасово перебувають тут, є дві вкрай важливі бронетанкові бригадні бойові групи, а також менш помітна, але вкрай необхідна логістична частина — 21-ше командування тилового забезпечення театру воєнних дій зі штабом у німецькому Кайзерслаутерні.
Європі не вистачає “масштабу” — приблизно 200 тисяч військових, а також озброєнь і боєприпасів, які США могли б надати для підсилення у разі кризи; єдина дійсно велика армія в Європі зараз — українська. Крім того, європейські країни мають надміру обмежену кількість далекобійної високоточної зброї — крайнього засобу стримування перед ядерною відповіддю.
“Що ще гірше, США можуть виявитися не просто непередбачуваним союзником, а й супротивником. Що відбудеться, якщо Трамп вимагатиме від європейських партнерів чинити тиск на Україну, щоб вона підписала невигідну угоду про припинення вогню? Зробить чергову дивну спробу захоплення території”, — додає оглядач.
Чи спробує він зруйнувати владу ЄС у встановленні правил? Або якщо ідеологи MAGA посилять тиск на те, що вони вважають шкідливою, слабкою європейською політикою? США можуть безжально використовувати залежність Європи у сфері оборони.
Франція, Німеччина та Велика Британія проводять секретні переговори на високому рівні щодо поглиблення співпраці в галузі оборони, щоб впоратися з раптовим скороченням військової присутності США, яке, згідно з повідомленням, що просочилося до Reuters у грудні, може статися вже у 2027 році.
Швеція, яка колись була палким прихильником кампанії за заборону ядерної зброї, зараз веде переговори про спільне використання ядерної зброї з Великою Британією та Францією. Польща розмірковує над власною ядерною програмою.
Перехід до самодостатності означає не лише колосальні витрати, а й вищі ризики та більш скромні амбіції. Європі довелося б відмовитися від щедро субсидованої, висококласної американської оборони на користь більш фрагментарної та небезпечнішої власної моделі.
Це також означало б прощання з мріями про глобальний вплив — у нашому випадку з авіаносцями, Фолклендськими островами, Перською затокою та Австралією — і зосередження виключно на вужчому завданні стримування російської агресії.
Лукас вважає, що для європейського НАТО з ВВП близько £20 трлн і населенням понад 700 мільйонів протистояння Росії (ВВП £2,5 трлн, населення 143 мільйони) — принаймні на папері й за наявності часу — цілком здійсненне. Зрештою, Україна, значно менша й бідніша, змогла майже зупинити військову машину Путіна.
“Соромно, але ми ледве можемо зібрати навіть тисячу боєздатних солдатів в Естонії. Ми справедливо нарікаємо, що нас витісняють з оборонних угод під егідою ЄС. Але наші сусіди відсувають нас на другий план не просто так”, — стверджує оглядач.
З точки зору ефективного прийняття рішень, геополітичний центр ваги в Європі перемістився на північ і схід. Оскільки внутрішня політика робить Францію та Німеччину занадто нестабільними, Британія має брати приклад з міцних і згуртованих держав навколо Балтійського моря.
Зараз ми можемо зробити значно більше: підтримати Україну і чинити тиск на Путіна; захопити російські танкери та активи; активізувати зусилля, щоб посилити економічні, соціальні та інші проблеми Кремля.
“Все це є складовими надійного плану Б. Чим більше ми робимо для свого захисту, тим менша ймовірність, що нам знадобиться старий план А, який спирається на міць і лідерство США. Але замінити американців, не дратуючи їх, буде непросто. Вони можуть обурюватися слабкістю Європи, але це дає їм важелі впливу, які вони не захочуть втрачати”, — підсумував Лукас.
Про те, чи зможе Європа виконати вимоги Трампа, читайте у статті “5% ВВП на оборону для європейських країн: наскільки така вимога Дональда Трампа є реалістичною” Миколи Гаврися.