«Різдвяні» переговори у Мар-а-Лаго: поганих новин нема? Уже добре! 30.12.2025 10:50 Укрінформ Ті ж «90%» узгодженого плану і черговий кульбіт Кремля: вони знову не хочуть припинення вогню «для виборів» і брешуть про «замах на резиденцію Путіна»
Аналітики вже встигли посумувати: пророцтва щодо різдвяної тиші на дипломатичній арені українсько-російської війни не збулися. На перший погляд, воно так і є: Президент Зеленський 28 грудня, в самий пік різдвяних свят, прибув до США на вирішальну, як кажуть, розмову з президентом Трампом. Вона тривала 2,5 години, проте завершилась традиційно: тобто нічого нового, спілкуючись із пресою, сторони не оголосили. Як було «90% узгодженого плану з 20-ти пунктів, так і лишилось (с) Зеленський. «Я довіряю Путіну», «Путін бажає миру», «Путін хоче бачити Україну процвітаючою» – репортери, вже нічому не дивуючись, почули від Трампа…
Тут можна обійтися без пояснень. Але це насправді вимовив Трамп, а дипломати в усьому світі були змушені цього «не помічати». Тому що дипломатична гра між Києвом і Москвою з метою перекласти провину за зрив «мирних переговорів» триває і ще буде тривати. І «арбітром» у цій історії особисто виступає президент США.
Європейські столиці не те, щоб мовчали, проте їхня активність явно пішла на «різдвяний» спад. Навіть у Фрідріха Мерца, канцлера ФРН, котрий останнім часом є рушієм формування по-справжньому єдиної Європи, тобто тієї, яка бачить свого супротивника і готується відповідати Росії рішуче, якщо потрібно – силою. Але зараз участь європейських лідерів у сеансі відеозв’язку з резиденцією Трампа в Мар-а-Лаго – це, скоріше, жест ввічливості з боку адміністрації США (це теж треба цінувати!), і наслідок наполегливості української сторони. Загалом «прем’єри з президентами» не поскупилися на компліменти на адресу Трампа.
Як це оцінити з точки зору українських інтересів? Щоб відповісти, доведеться ще трохи зачекати. Зустріч в Мар-а-Лаго – це був наступний тактичний маневр, там вирішено, що у січні почнуть працювати робочі групи з питань уточнення положень документа. Тому, виходячи з того, що пролунало на спільній пресконференції, у поточній партії зафіксовано нічию. Хоча перевага і була спочатку на боці України, але недаремно Дональд Трамп поговорив з Путіним по телефону напередодні. Вплинути на вище згадані висновки президента США ми ніяк не можемо і залишається їх «ігнорувати», організовуючи контргру.
Чому перевага була на боці України? Ми мали рацію, розцінивши минулого тижня оприлюднення на рівні Президента України «на 90% відсотків узгодженого» плану з 20-ти пунктів як тактичний хід для захоплення ініціативи. Саме це і змусило агресора, значною мірою, щоб не сваритися з Трампом, на словах погодитися щодо «виборно-референдумного» припинення вогню.
Які маємо основні висновки. Вже давно час змінювати погляд – і нам, і Європі, і США, якщо це ще можливо. Путіну не потрібна «просто Україна». В Кремлі вже усвідомили, що підкорення України більше не гарантує втілення основної цілі – руйнування існуючого світоустрою на користь імперії, яка «піднімається з колін». Відносини із Заходом «як було» Кремлю не відновити, зі США – також, тому що й Трампу подібне не під силу. Лише примусити «любити» себе силою, іншого виходу у Путіна немає. Але ж сили більше немає також.
Відповідно, абсолютно безперспективні ці всі роздуми на кшталт: А якщо йому запропонувати ось таке? Здається в Європі це в основному зрозуміли, проте й там ще лунають і лунатимуть голоси «путінферштейєрів».
І все ж таки у Флориді президенти про щось домовились чи майже домовились? Припустимо, що це так. Але Путін, відчуваючи, що програє тайм, вже заявив, що не підпише мир з «демілітаризацією» Донбасу з обох сторін конфлікту. Він спростував і заяву Рябкова, заступника Лаврова, що Росія нібито може погодити тимчасове перемир’я, щоб дати можливість провести в Україні вибори/плебісцити. Та й сам Лавров, після кількох днів зникнення з інформаційних радарів, раптом виринув з тіні, щоб фактично підтвердити сказане Путіним і заявити, що Україна начебто намагалася атакувати БПЛА резиденцію Путіна на Валдаї, і що після такого Росія не може залишатися на попередній «переговорній позиції». Україна вже відкинула такі звинувачення, в Європі справедливо припустили, що то могла бути елементарна «провокація під фальшивим прапором». Але суті це не змінює: агресор де-факто заявив про намір відхилити власний план із 28-ми пунктів і його адаптовану в результаті перемовин між Україною та США версію з 20-ти пунктів.
А ще Лавров додав важливе: у разі зіткнення Китаю з Тайванем Росія підтримає Пекін, свого союзника. Це недаремно сказано саме зараз, коли Китай рішуче (на відміну від США) увів санкції проти ключових компаній американського ВПК після дозволу на продаж зброї Тайваню на $11 млрд. Тому хоч і можна шукати пояснення тимчасовому «зникненню» Лаврова у якихось протиріччях між різними «вежами Кремля», але скоріше щодо «мирного плану» йдеться про заздалегідь розроблений алгоритм з використанням «доброго» і «злого» слідчого.
Доведеться пристати до думки тих оглядачів, які взагалі не вірять у можливість домовитися з Путіним про мир без капітуляції України. Адже фактично, це означало б саме його поразку. Головне, з чим Кремль не може змиритися, це те, що Україна залишиться поза сферою його впливу. Мрії, що ми будемо «сірою зоною», озвучені нещодавно вірним угорським прем’єром Орбаном, також фікція. Цього вже не дозволимо не лише ми – проти Європа, яка визнала Рашу основною загрозою для себе, і для якої Україна – щит. Це остаточно стало очевидно минулого тижня, з пам’ятної промови німецького канцлера Фрідріха Мерца на партійному з’їзді ХДС у Мюнхені. І заява французького президента Макрона про необхідність відновлення інформаційного обміну з Кремлем – фактично про те саме. Європа не хоче залишатися без права голосу в тіні сучасної американської дипломатії. Тому висновок: Путіну аж ніяк неможливо буде видати таку мирну угоду за «перемогу» скаженому російському плебсу.
Як сприйняли «різдвяні» перемовини в Україні? Процитуємо.
Головне досягнення переговорів – гарантії безпеки ратифікує конгрес. Іншими словами, на відміну від Будапештського меморандуму, який був політичним зобов’язанням, ці гарантії, схоже, будуть мати статус міжнародного договору, який є обовʼязковим до виконання. Таку думку висловив український політолог Вадим Денисенко. «Якщо це так – це справді величезний плюс для нас. Правда, поки ми лише чуємо про загальні обриси без деталізації. Включно з тим, що в «першій редакції» США давало ці гарантії лише на 15 років. (Зеленський уже заявив, що Україна наполягає на продовженні цього терміну до 25-30 років, – ред.). Одним словом, треба чекати остаточного документу, хоча повторюся, на словах це виглядає позитивно», – написав Денисенко у ФБ.
Олег Саакян, політолог, у ФБ написав так: «Він (Трамп) із задоволенням звинуватив би Україну у зриві переговорів, але не може. (…) Зеленському та Україні вдається маневрувати: погоджуватися на другорядні поступки, поступки з умовами та залишати запобіжники (референдум, вибори, голосування гарантій у Конгресі. (…) Фактично Україні вдалося виграти тіло з 20 пунктів. Вони для нас погані, але неприйнятні для РФ у тій редакції, яка була запропонована. (…) Путін отримав запуск робочих груп. Він виграв загальну логіку (філософію) документу на старті, але програв конкретні пункти. Натомість тепер отримав шанс нав’язувати свою інтерпретацію».
Політолог Ігор Рейтерович налаштований скептично: «Він (Трамп) вже не вперше говорить речі, які свідчать про певний когнітивний дисонанс, зокрема, про нібито прагнення Росії до процвітання України чи «нормальне» ставлення до ударів України по РФ. Очевидно, що по ключових моментах ситуація кардинально не змінилася». І якщо Росія категорично відкине український варіант, наприклад, щодо демілітаризованої зони, – сценарій буде простим: «Ми просто продовжимо воювати. Власне, про це Трамп учора прямо і сказав».
Колишній посол України у США Валерій Чалий наголошує: відсутність негативних новин після зустрічі вже сама по собі є позитивним сигналом.
Що ж, погодимося з досвідченим дипломатом…
Олег Саакян днями дуже слушно згадав казку Пушкіна про золоту рибку. Тому що є факт: Росія пройшла найвигідніший для себе момент, коли треба було виходити з війни. Це був початок 2025 року, коли до влади у США прийшов Дональд Трамп і через місяць трапився вікопомний скандал в Овальному кабінеті. Його причину досі намагаються трактувати як помилку українського Президента. Але давайте згадаємо те 28 лютого без упередження – це був наслідок реального настрою і рівня розуміння України в новій американській адміністрації. Тоді у Вашингтоні ще щиро вірили у швидкий «мир» за наш рахунок. І саме тоді Київ був у найгіршій позиції у стосунках з тими, хто його так чи інакше підтримував протягом усієї Великої війни. За Україною тоді ще не стояла та Європа, яка прокинулася, яка є зараз. І тепер Кремль опинився перед дилемою: закінчення війни загрожує руйнівним катаклізмом в Росії, яка не досягла своєї мети, а її продовження – обернеться тим, що «золота рибка», яка таки явилася спасителем Кремля 20 січня 2025 року, «махне хвостом» і поверне Путіна до «розбитого корита» – тобто війну доведеться повертати в режим низької інтенсивності.
Але чи можливо це, в принципі, для охопленої чорним безумством Росії в тому тупику, в якій вона сама себе загнала?
Олег Новиченко, Марина Дмитрів, Київ
Фото: president.gov.ua
Переговори США Трамп Війна Зеленський