В той час, як Вашингтон покладає надії на розсудливість Кремля, Путін реалізує нову стратегію. Президент Росії переконаний, що має змогу провадити війну та водночас зберігати Сполучені Штати в ролі геополітичного партнера.
Президент Росії Володимир Путін і війна проти України / © ТСН.ua
Адміністрація очільника США Дональда Трампа у 2025 році пропонувала Москві територіальні поступки з боку України та ділові угоди, проте російський лідер Володимир Путін обрав курс ескалації. Чому російський диктатор ігнорує вигідні пропозиції Вашингтона та на що розраховує Кремль у 2026 році?
Про це йдеться в статті Foreign Affairs.
Чому Путін все ще обирає війну: «нова доктрина»
За міркуваннями Трампа, Москва мала б бути зацікавлена в укладанні мирної угоди щодо України – питання лише у належному наборі умов. Саме з цього виходила адміністрація глави США, поділяючи те саме помилкове, хоча й зрозуміле припущення, що й попередня команда: Путін діє раціонально. Трамп вважав, що бойові дії можна завершити, якщо запропонувати Кремлю територіальні компроміси та прибуткові бізнес-проєкти зі Сполученими Штатами, які мали б особливо привабливий вигляд на тлі послаблення російської економіки.
Жодна з ініціатив Трампа не наблизила завершення бойових дій. Путін фактично перестав приховувати намір «повернути» Донбас силовими методами, а не через перемовини. Події минулого року відкрито продемонстрували: він зробив вибір на користь продовження війни, попри економічні втрати та людську ціну. Більш того, президент РФ переконаний, що має змогу вести війну й одночасно утримувати Сполучені Штати Трампа в статусі геополітичного партнера. Цю логіку можливо визначити як нову «доктрину Путіна».
Путін вважає: в нього достатньо часу та ресурсів, щоб і надалі «повертати» Донбас і те, що в Кремлі називають «Новоросією», ще багато місяців поспіль. Для тих, хто прагне зрозуміти, що може спонукати Росію погодитись на мирну угоду, ключовим є усвідомлення саме цього свідомого вибору диктатора.
Путін вимірює свою силу масштабами сфер впливу та площею контрольованих земель
Для Росії 2025 рік став не роком руху до миру, а періодом зближення зі Сполученими Штатами в більш широкому геополітичному контексті. Путін спромігся зімітувати переговорний процес, фактично перевернувши його зміст: усі основні події року мали вигляд переговорів навпаки. Спочатку – символи, протокольні жести та гучні заяви, а не змістовні дискусії та конкретні рішення. Така тактика дозволила Кремлю утримувати високу інтенсивність бойових дій і водночас тримати Трампа в ролі партнера.
Публічно Путін стверджує, що в Україні Росія воює не за землю, а «захищає російських людей». Проте однією з ключових формул кремлівської пропаганди залишається «звільнення територій». Сьогодні зрозуміло: Путін вимірює свою силу і масштабами сфер впливу, і площею контрольованих земель. Коли «м’яка сила» не діє, у хід іде армія. Така логіка відтворює підходи XIX — початку XX століть, коли могутність держав визначали території та смертоносні системи озброєння.
Американська операція у Венесуелі дещо ускладнила реалізацію цієї доктрини. Головне питання тепер полягає в тому, чи залишиться Трамп другом, хай навіть ситуативним. Чи зможе Путін у 2026 році маніпулювати ним так само, як у 2025-му? Легкість, з якою було захоплено Мадуро, засвідчила, що президент США здатен «переграти Путіна його ж методами», утверджуючи контроль над власною сферою впливу.
Що може збільшити прагнення Путіна продовжувати війну
Існує й інший вимір проблеми. Доктрина Путіна є відгуком, хоч і тьмяним, пізньорадянської ідеї про те, що наддержава повинна мати інтереси в Азії, Африці та Латинській Америці. Венесуела в цій логіці була важливою для Кремля. І раптом до неї простягнула руку інша наддержава. Для Путіна це стало поразкою.
Це не означає, що Росія відмовиться від псевдопереговорів щодо України або від США як потенційного посередника. Проте Путін побачив у Трампі не лише партнера, а й можливого супротивника. Цей сигнал президент США підкріпив конфіскацією російського танкера за порушення санкцій.
Усвідомлення нової реальності може лише посилити прагнення Путіна продовжувати війну, а не завершувати її навіть на вигідних для Росії умовах.
Гроші для Росії — не проблема
Як і раніше, негативні економічні тенденції в Росії навряд чи є визначальними для Путіна: в його уявленні ситуація або прийнятна, або так чи інакше підлягає виправленню. Навіть демографічна криза не сприймається ним як критичний виклик. Водночас у Кремлі добре розуміють, що економіка перебуває у складному стані. Саме тому держава змушена вкладати все більше ресурсів у тих, хто воює, та в їхні родини.
Здавалося б, різке погіршення економічних показників і майже повний розрив відповідних зв’язків із Європою мали б зробити пропозиції Трампа щодо припинення вогню ще більш привабливими. Але залишається відкритим питання: чи збережеться для Путіна можливість угоди зі США у 2026 році, якщо він і надалі наполягатиме на досягненні своїх цілей винятково військовим шляхом.
Люди — нове «паливо» для РФ
Якщо раніше ключем до наповнення російського бюджету була нафта, то тепер ним стали люди. Кремль виходить із того, що якщо російське суспільство змогло адаптуватися до війни, то зможе пристосуватися і до економічної стагнації, погодившись «затягнути паски» заради «перемоги». Новий суспільний договір передбачає повну лояльність до влади та готовність миритися з втратою фінансової стабільності в обмін на символічне визнання статусу «хорошого патріота». Від громадян очікують одночасної згоди і на продовження війни, і на тривалу економічну стагнацію.
Схоже, що значна частина суспільства з цим змирилася. Влада цілеспрямовано готує населення до таких умов, формуючи відповідні настрої. Показовим стало опитування прокремлівського ВЦИОМ із запитанням: «Чи погоджуєтеся ви з твердженням: „Я відчуваю відповідальність за свою країну і готовий економити та обмежувати свої потреби заради її оборони“?» Для багатьох законослухняних громадян така позиція видається соціально правильною. Як результат, близько 69% респондентів відповіли «так».
Росія експортує хаос
Росія експортує у світ не лише енергоресурси, а й хаос. Поки держава не стане хоча б раціонально організованою, навіть без повноцінної демократії, вона залишатиметься джерелом нестабільності на міжнародній арені.
Саме тому навіть потенційна мирна угода щодо України не означатиме, що Захід зможе «прибрати» путінську Росію з глобальної політики. Період після миру — якщо він настане — буде не менш напруженим, ніж сама війна: конфронтація просто змінить форму, перейшовши в гібридний і холодний вимір.
Позиція Трампа щодо Путіна зараз
Нагадаємо, Трамп висловив розчарування тим, що мирну угоду між Україною та Росією не вдалося підписати до кінця 2025 року, як він планував раніше. Попри це, американський президент вірить у дієвість гарантій безпеки для України, аналогічних до статті 5 НАТО, які захищали б країну зусиллями США та Європи в разі повторної агресії РФ. Трамп переконаний, що Путін зацікавлений у домовленостях, хоча визнав, що його довіра до російського лідера похитнулася після непідтверджених даних про атаку на резиденцію президента РФ та дивної активності його флоту.
Трамп також заявив, що не хоче публічно обговорювати переозброєння України в разі зриву Путіним мирного плану, оскільки його пріоритетом є збереження життів, а не ескалація. Президент США підкреслив, що за його каденції Америка не втрачає гроші, а навпаки — «заробляє на війні».