Через незначну вагу та пластмасову обгортку супротивник може віддалено закладати міни не тільки на лінії фронту, а й у глибокому задньому районі.
Міна / © фото з соцмереж
Загарбники переглянули методи замінування територій, розпочавши активно застосовувати оновлені протипіхотні міни ПМД-6. Удосконалена версія радянського озброєння пристосована спеціально до зимових умов і представляє підвищену небезпеку як для військовослужбовців, так і для цивільних осіб.
Про це повідомив військовий аналітик Олександр Коваленко.
Що собою являє ПМД-6 і як її модифікували росіяни
Початкова ПМД-6 — це радянська протипіхотна міна натискного типу, створена ще в 1930-х роках. У традиційному варіанті часів СРСР її виготовляли в дерев’яному корпусі, всередину якого вкладали 200-грамову тротилову шашку. Проте сучасна російська промисловість значно модернізувала цей застарілий боєприпас.
Основні відмінності нової версії:
-
Пластиковий корпус: замість деревини використовується білий пластик. Це робить міну візуально майже невидимою на снігу.
-
Труднощі виявлення: через відсутність металевих елементів корпусу (окрім детонатора) сучасні металошукачі можуть не реагувати на таку міну, що суттєво ускладнює діяльність саперів.
Мала вага виробу, що складає менше ніж 300 грамів, надала для окупантів нові способи доставки смертоносного вантажу. Тепер міни ПМД-6 можуть масово скидатися навіть із легких FPV-дронів, що дозволяє супротивнику дистанційно «засівати» небезпечними пастками великі території.
За словами Коваленка, зараз росіяни застосовують ці міни переважно на лінії бойового зіткнення та в прилеглих тилових зонах. Однак небезпека може розповсюдитися значно далі.
Чи існує загроза для глибокого тилу
Військовий аналітик застерігає, що ворог може застосувати нову тактику для терору мирних міст далеко від передової.
«Це не означає, що окупанти не почнуть застосовувати їх на дронах великої дальності, Shahed-136, для скидання над глибоким тилом, як це вже відбувається з протитанковими мінами ПТМ-3», — підкреслив експерт.
Фахівець ще раз нагадав українцям про правила мінної безпеки: наближатися до підозрілих об’єктів, а тим більше чіпати їх, категорично заборонено. У разі виявлення невідомих об’єктів слід негайно повідомити ДСНС або поліцію.
Нагадаємо, раніше видання Forbes інформувало про зміну тактики російських повітряних атак. Згідно з інформацією журналістів, РФ почала використовувати великі безпілотники типу «Гербера» як носії для запуску ударних FPV-дронів на значні відстані.
Якщо спочатку ці апарати використовувалися в основному як приманки для виснаження української протиповітряної оборони, то згодом їх почали використовувати як платформу для доставки засобів ураження вглиб території України. Концепція «дрона-матки» не є новою, однак поєднання дешевизни носія та точності FPV створило нову тактичну небезпеку.
За оцінками фахівців, «Гербера» має легку конструкцію (рама з фанери та корпус з пінопласту), важить приблизно 18 кг, обладнується китайським двигуном DLE60, здатна долати до 640 км, а її вартість складає близько 2 тисячі доларів.
Радник міністра оборони України Сергій Бескрестнов (позивний «Флеш») на початку лютого 2024 року оприлюднював докази застосування нової тактики — зокрема, було знайдено збитий безпілотник з кріпленням під FPV-дрон, а також з’явилося відео запуску малого дрона з носія в повітрі.
Окрему увагу фахівці звертали на питання зв’язку. Після обмеження доступу до Starlink на окупованих територіях російські інженери почали використовувати китайські радіомодеми XK-F358 Mesh, які дозволяють створювати так звану «летючу мережу». У такій системі дрони виконують роль ретрансляторів сигналу, що дає змогу керувати FPV на фінальному етапі атаки навіть на великій відстані.
Аналітики вказували, що хоча бойова частина FPV-дронів відносно невелика (1–2 кг), вони залишаються ефективними проти радіолокаційних станцій, зенітно-ракетних комплексів, складів пального та боєприпасів, а також дорогої бронетехніки.