Богдан Хмельницький мав надзвичайний вплив серед козаків, визначний дипломатичний талант та беззаперечні перемоги у військових діях. Подібного явища не траплялося ані до, ані після нього в літописі українського козацтва.
У січні 1648 року до Запорізької Січі прибув втікач. Це був один із багатьох козаків, що потерпали від дій польських аристократів. В умовах епохи “Золотого спокою” — часу, коли запорожці після низки поразок від армії Речі Посполитої зазнали значних обмежень своїх прав та були об’єктом як систематичних, так і раптових утисків з боку влади Речі Посполитої та її окремих представників — було важко когось вразити оповіддю про несправедливе ставлення з боку польської адміністрації. Схожа доля спіткала і козацького сотника Богдана Хмельницького, який від розпачу вирушив на Січ, де його тамтешні козаки обрали своїм вождем – кошовим отаманом.
Козаки в боротьбі за привілеї
На середину XVII століття значна частина сучасних українських земель входила до складу Польського королівства, яке в свою чергу було частиною Речі Посполитої (РП). У цій державі основним соціальним класом, що володів громадянськими правами (привілеями), була шляхта, тобто військовослужбовці, які складали приблизно десять відсотків населення Речі Посполитої. Також певний вплив на управління державою мало духовенство. Саме ці верстви мали ексклюзивне право на володіння головним ресурсом того часу – землею. Селян, що проживали на землях шляхти, змушували відробляти користування родючими землями безоплатною працею на землевласника – відбувати панщину.
У 1569 році, коли було утворено Річ Посполиту, а Польське королівство перебрало контроль над більшістю територій сучасної України, в ній виникла ситуація, коли приблизно половина населення були іновірцями. Тому постало питання, чи повинно православне духовенство мати такі ж права в Польщі, як і католицьке? На додаток, до кінця століття утворився ще й новий клас військових – це були козаки, які обороняли кордони держави від татарських нападів.
Отже, в Речі Посполитій виникла ситуація співіснування декількох верств, які одночасно претендували на ті ж самі привілеї. За таких умов зіткнення було неминучим. У 1625 і 1630 роках козаки завдали поразок арміям Речі Посполитої і, в результаті, досягли отримання прав подібних до тих, які мала польська шляхта. Козацькі права діяли в регіоні річки Дніпро, тобто на територіях сучасної Центральної України. А вже у 1632 році в Речі Посполитій було зрівняно у правах православне та католицьке духовенство.
Важливо Бив турків, отримав нагороду від Папи, а загинув від рук своїх — неймовірне життя козацького отамана Івана Сулими
Здавалося б, конфлікт вичерпано. Однак вже у 1635 році шляхом хитрощів та закулісних інтриг полякам вдалося захопити козацького ватажка Івана Сулиму, а ще через кілька років завдати кілька поразок поспіль козакам вже на полі бою. Тому у 1638 році було введено “Ординацію війська Запорізького” — у козаків відібрали всі їх права. Більше того, тепер центр козацької вольниці Запорізька Січ мала розташовуватися на контрольованій польським гарнізоном території, а сам вступ до стану козацтва був майже нездійсненним завданням.
Розгром козацтва призвів до знецінення прав та привілеїв й інших соціальних класів українців. Так, польська влада стала зневажати права православного духовенства та українських жителів міст. А селян спіткала справжня тиранія зі сторони шляхти – іноді вони були змушені працювати на землевласників до шести днів на тиждень, тобто всі дозволені церквою робочі дні.
Історія звичайного сотника
Найбільш показовою історією, що ілюструє ситуацію, яка склалася на території України після Ординації Війська Запорізького, стала особиста трагедія звичайного козацького сотника Богдана Хмельницького.
Він воював як козак у декількох війнах в інтересах Речі Посполитої. У битві проти турків під Цецорою у 1620 році загинув його батько Михайло, а сам Хмельницький потрапив у полон (через два роки втік або був викуплений родичами). У 1634 році воював проти Московського царства. За виявлену хоробрість навіть був нагороджений золотою шаблею польським королем Владиславом Вазою.
Але все це не захистило його від свавілля польського підстарости, що керував Чигирином – Даніеля Чаплинського. Сам Богдан Хмельницький, який разом з батьком підтримував дружні відносини з польським гетьманом Станіславом Конєцпольським, не надав великого значення належному юридичному оформленню своєї земельної власності. Однак коли Станіслав помер, його син вже не виявляв такої прихильності до родини Хмельницьких. Цим скористався згаданий вже Чигиринський підстароста, який навесні 1647 року напав на родовий маєток Хмельницького в селі Суботові. Серед причин нападу називають прихильність Чаплинського до коханки Хмельницького Мотрони, яка мала польське походження. Втім, можливо причиною нападу стала звичайна жадібність Чаплинського, який просто вирішив скористатися слабким становищем родини Хмельницьких. В принципі, одне іншому не заважає. Є відомості, що під час нападу було жорстоко побито сина Богдана Хмельницького Остапа, який навіть невдовзі помер від отриманих травм.
Усі спроби Богдана домогтися справедливого покарання для нападників у польських державних установах не мали успіху. Не допомогла навіть аудієнція у самого польського короля Владислава. За переказами, король по завершенні зустрічі навіть кинув фразу ображеному козаку; щось на зразок: “дурню, для чого ж тобі шабля?”.
Важливо У чому "винний" Богдан Хмельницький: яка була альтернатива Переяславській угоді з Москвою
Тут слід пояснити, що Річ Посполита була за своїм устроєм шляхетською республікою. Тобто військові (шляхта) тут мали всі громадянські права та обирали королів; зазвичай з якоїсь іноземної монаршої династії. Шведська династія Ваза змогла затриматися на польському троні протягом двох поколінь – батько Владислава Сигізмунд III теж був польським королем. Вони мали прагнення посилити королівську владу, отже, були своєрідними ворогами шляхти. Тому обидва королі прихильно ставилися до козаків та українців в цілому як природних ворогів польської шляхти. Сигізмунд суттєво розширив реєстр козаків та надав їм суттєві права, а Владислав зрівняв у правах православне населення Речі Посполитої з католиками. Тому ця легендарна фраза короля могла бути народною інтерпретацією його бажання підштовхнути козаків на нове повстання проти шляхти. А можливо й своєрідним благословенням Богдана Хмельницького до рішучих дій.
Так чи інакше, Богдан Хмельницький спланував напад козаків на польський гарнізон у місті Трахтемирів – це місто стало першим населеним пунктом, яке польський король надав козакам в управління ще в середині XVI століття, отже, ця акція мала бути символом козацької боротьби.
Однак змову викрили, а самого Хмельницького ув’язнили в темницю Чигиринського полку, яким командував його кум Станіслав Кричевський. Він повірив своєму родичу та відпустив його на поруки, щоб Хмельницький отримав можливість пояснити свої дії командиру польського гарнізону у Трахтемирові. Натомість той подався на Січ.
Ще у 1638 році поляки зруйнували Базавлуцьку Запорізьку Січ та перенесли основну козацьку військову базу на Микитин Ріг, неподалік від якого було розміщено польський гарнізон. Це було зроблено для того, щоб контролювати втікачів, які прагнули потрапити на Січ. Однак контролювати всю територію Дикого поля (сіра зона між степом, де кочували татарські орди, та лісостепом, який контролювала РП) тоді не міг ніхто.
Богдан Хмельницький зібрав загін з кількох сотень козаків та взяв польський гарнізон штурмом у січні 1648 року. Потім вдало організував оборону Січі від спроб поляків відбитися. Ось так звичайний козацький сотник став найуспішнішим лідером запорізьких козаків. Його обрали кошовим отаманом, а сам Хмельницький став шукати способи збільшити чисельність свого війська для подальшого протистояння каральній операції РП, яка просто неодмінно мала відбутися.
Нестандартні рішення та неочікувані складнощі
Тут новоспечений гетьман вперше виявив свій креатив, звернувшись по допомогу до кримського хана – одвічного ворога козаків. Однак Хмельницький мислив масштабно та нешаблонно. Адже розумів, що у безвихідній ситуації лише надміру екстраординарні рішення можуть подарувати хоча б шанс на успіх. Кілька тисяч ногайців (кочівників, що жили в степу) на чолі з Тугай-беєм, яких прислав хан своєму новоспеченому союзнику, суттєво підсилили військо Хмельницького та вирішило проблему нестачі в ньому кінноти.
Також самому гетьману вдалося до весни зібрати кілька тисяч охочих виступити проти польського свавілля. Очевидно, що особиста історія Богдана Хмельницького була показовою і непоодинокою, бо інакше б йому не вдалося зібрати тисячі охочих ризикнути життям і взяти до рук зброю, вступивши у явно нерівну боротьбу з могутньою армією Речі Посполитої.
Важливо Україна та Річ Посполита: шлях до Європи чи дорога в неволю?
Однак неймовірна недбалість коронних гетьманів, які вирушили на каральну операцію, дала Хмельницькому шанс, за який він вхопився усім чим міг. Козацько-татарське військо під проводом Хмельницького за два тижні змогло двічі розгромити війська Речі Посполитої у битвах на Жовтих Водах та під Корсунем. Це стільки разів, скільки козаки взагалі перемагали поляків за всю попередню історію.
Цікаво, що Хмельницький сам, очевидно, не був готовий до таких результатів і намагався домовитися з поляками, щоправда, паралельно формуючи армію та козацьке управління на величезних територіях, над якими він здобув контроль в результаті військових успіхів. Однак у Варшаві зовсім втратили відчуття реальності та відправили проти козаків третю каральну експедицію, яка зазнала краху в битві під Пилявцями вже восени 1648 року.
Хмельницький взяв під контроль території Київського та Брацлавського воєводств, на землях яких останні десятиліття діяли козацькі права, а також Чернігівське воєводство, яке було приєднане до Речі Посполитої лише три десятиліття тому (до речі, зокрема й зусиллями козаків під керівництвом Петра Сагайдачного) і де польська влада ще була слабкою. Далі ж він пішов на захід, де поляки століттями насаджували свої порядки, перетворивши, зокрема, Львів на фактично вже польське місто, яке відмовилося відчиняти ворота перед козаками. Зрозумівши, що його чекає далі на заході, Богдан Хмельницький повернувся до Чигирина, який тепер став козацькою столицею, з метою перегрупувати сили та підготуватися до більш складної кампанії на решті території колишньої давньої держави Русі-України.
Тріумф у Києві та перша дипломатична невдача
В кінці грудня Богдан Хмельницький урочисто увійшов до Києва, де козаки фактично провели тріумфальний парад. Богдана Хмельницького зустріло духовенство (окрім митрополита Сильвестра Косіва прибув навіть патріарх з Єрусалиму Паїсій) та еліта давньої столиці великої держави. Фактично Хмельницькому, який ще рік тому був приреченим в’язнем, організували тріумф рівня князя. Йшлося про відродження Київської держави, яка була знищена інтригами поляків та литовців майже за два століття до того.
Далі на нього чекали зустрічі та розмови з київськими елітами та духовенством. Взимку 1648-1649 років Богдан Хмельницький перевтілився. З простого бунтівного козака, який прагнув помсти та відновлення колишнього статусу кво, він став лідером фактично існуючої держави з амбіціями відновлення давньої легендарної православної супердержави з попелу завойовників.
Богдан Хмельницький
Саме з такими цілями Богдан Хмельницький готував військову кампанію 1649 року. Завданням мінімум було відновлення Київської княжої держави в ареалі проживання православного населення на території королівства польського. Завданням же максимум була руйнація Речі Посполитої й створення на її місці чогось принципово нового. І це були не просто амбіції сп’янілого від швидких успіхів бунтівника. Це була консолідована позиція тогочасних еліт великих міст, які козаки взяли під контроль, і православного духовенства, не тільки українського.
Такі нові амбіції козаків розуміли й у Варшаві, тому новий король Ян II Казимир ретельно готував відсіч козакам. Цього разу про жодну недбалість не могло бути й мови. Також розуміли нові реалії і в Бахчисараї, тому цього разу в похід разом з козаками вирушив кримський хан Іслям III Ґерай.
Козаки з татарами взяли в облогу фортецю Збараж. Оборону замку очолював князь Ярема Вишневецький – представник давньої княжої династії, який ополячився і став одним із найбагатших шляхтичів РП. На допомогу йому прямував польський король з основним військом, однак козаки перехопили його й розбили біля Зборова. За результатами цієї битви було укладено Зборівську угоду між козаками та владою Речі Посполитої, яка в цілому не повністю відобразила результати битви.
Річ у тому, що в переговори втрутився кримський хан, якому не було вигідним укладання справедливого миру. Ханові був потрібен нетривалий мир, який не задовольнив би жодну зі сторін, щоб продовжувати наживатися на війні між козаками та Річчю Посполитою. Крім того, хан виторгував собі у короля дозвіл збирати ясир (тобто захоплювати в рабство для продажу селян) із земель Речі Посполитої дорогою до Криму, тобто з українських земель.
Отже, отримавши беззаперечну перемогу на полі бою, Богдан Хмельницький не отримав такий же переконливий результат війни. Замість того, щоб зібрати всі колишні руські землі Польщі під своєю владою, він отримав владу лише на тих територіях, які й так фактично контролював, проте він не отримав юридичного статусу суверенної держави, що призвело до серії воєн надалі.
Важливо У пошуках свободи: Чому Нідерланди добилися свого, а Богдан Хмельницький – ні
Звичайно, Богдана Хмельницького є за що критикувати. Але його успіхи та невдачі потрібно порівнювати з реальними історичними аналогіями, а не ідеальними конструкціями в наших мізках. Так, він вибрав не ідеального союзника. Так, він це зробив неодноразово, згодом обравши у союзники ще й московського царя. Зборівська угода не відображала реалій поля бою і, можливо, у 1648 році можна було зайти далі, ніж наважився Богдан Хмельницький. І цей список можна продовжувати.
Проте — що ми мали до і після нього? До повстання Богдана Хмельницького ми мали лише дві успішні угоди і численні поразки козаків, які були вправними воїнами, але нікудишніми політиками, через що часто проливали свою кров за чужі інтереси. Він же перетворив чергове повстання в пошуках жалюгідних привілеїв з руки іноземного монарха у боротьбу за власну державу, яку врешті вдалося здобути.
Так, є питання про легітимність козацької держави, утвореної за результатами Зборівської угоди. Проте доконаними фактами є її самостійність – вища влада на територіях, контрольованих козаками, належала саме козакам та їх виборним органам. Також доконаним є факти укладання міжнародних союзів між Богданом Хмельницьким від імені Війська запорізького з іноземними монархами, зокрема Кримським ханом, Молдавським господарем, Московським царем, володарем Трансільванії та шведським королем. Також були наявні дипломатичні відносини з іншими країнами, зокрема Францією та Англією.
Богдан Хмельницький користувався вражаючим авторитетом серед козаків, непересічним дипломатичним хистом та абсолютними успіхами на полі бою. Такого не було ані до нього, ані після нього в історії українського козацтва.