© Колаж, ZN.UA Не варто передчасно радіти.
Рубіо продемонстрував чемність у Мюнхені, проте це не означає перегляд стратегії Вашингтона щодо Європи. Про це зазначає оглядач Bloomberg Марк Чемпіон, розглядаючи промову держсекретаря США на Мюнхенському безпековому форумі.
Європейська публіка держсекретаря США Марко Рубіо відчула полегшення після обнадійливого звернення, яке він озвучив у суботу на Мюнхенській конференції з безпеки — принаймні, за словами німецького організатора та ведучого заходу Вольфганга Ішингера. Якщо реакція присутніх була саме такою, то вона є хибною.
Критерії для позитивних змін були мінімальними після презирливої критики, яку віцепрезидент Джей Ді Венс виголосив з тієї самої трибуни роком раніше. І, безсумнівно, Рубіо їх перевершив. Венс тоді звинуватив Європу у відмові від загальних цінностей — зокрема демократії та свободи слова — що лежать в основі трансатлантичного партнерства, недвозначно натякаючи, що континент втратив свою значущість. Після тієї риторичної атаки адміністрація Дональда Трампа тільки посилила розкол конкретними діями: зупинила допомогу Україні; представила нову Стратегію національної безпеки, де йдеться про «цивілізаційну ерозію» Європи; і навіть погрожувала забрати Гренландію у Данії — союзника по НАТО.
Манера висловлювання Рубіо була помітно м’якшою, ніж у Венса, але суть практично не змінилася. Європа і надалі сприймається як простір немічності та невдачі. Замість того, щоб прямо стверджувати про неактуальність Старого світу — «Америка нічого не може для вас зробити», як висловився Венс — Рубіо закликав Європу приєднатися до культурної трансформації Трампа та реорганізувати альянс за зразком MAGA.
Разом з тим, він відмовився від зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським та іншими лідерами у так званому «берлінському форматі», де планувалося обговорити припинення війни. Натомість, покидаючи Мюнхен, він мав намір відвідати соратників Трампа, які симпатизують Путіну — Угорщину та Словаччину.
Поліпшені манери Рубіо не повинні нікого вводити в оману. Підхід США з початку другого президентського терміну Трампа не зазнав змін. У п’ятницю президент знову підкреслив, що Росія прагне миру з Україною, при цьому чинив тиск на Київ, щоб той прийняв обтяжливі умови Москви. Росія, як підкреслив Зеленський у своїй промові в Мюнхені, повертається до своїх максималістських вимог і не виявляє бажання йти на поступки.
Європа все ще не має місця за столом переговорів — ані щодо України, ані щодо Гази. І всі основні виклики, з якими тривалий час стикаються європейські союзники США — зокрема необхідність відмовитися від залежності від непередбачуваного, якщо не хижацького гегемона — залишаються актуальними.
Позитивною ознакою через рік після повернення Трампа є те, що європейці більше не ігнорують своє становище. У звіті перед конференцією світ названо епохою «політики силового тиску», де найсильніше розхитує рівновагу саме США. Європейці, принаймні, почали говорити про створення власного ядерного потенціалу стримування — хоча чіткого шляху до цього не існує.
Залежність Великої Британії від американських ракет для свого порівняно невеликого ядерного арсеналу та низька вірогідність того, що Франція погодиться ділитися контролем над своїм дещо більшим арсеналом, залишаються питаннями без відповідей.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер у Мюнхені рішуче висловився за посилення безпекової взаємодії з Європою після Brexit. Однак, подолання промислової конкуренції — наприклад, скорочення неефективного дублювання чотирьох платформ основних бойових танків замість однієї, як у США — залишається непростим завданням, яке не вдається вирішити вже більше десяти років.
Під час виступу президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн визначила «червону лінію» проти будь-якого американського вторгнення на «цифровий суверенітет» Європи. Проте така незалежність неможлива без сильних європейських цифрових компаній, здатних змагатися з американськими та китайськими.
Саме в цьому полягає корінь проблем Європи: контроль і суверенітет базуються на можливостях. Це завжди було істиною, але стало особливо відчутно, коли колишній американський захисник став недружнім.
Особливо це стосується оборони. Країни НАТО в Європі зараз витрачають значно більше грошей, ніж кілька років тому, щоб стримувати російську загрозу. Але через неефективність навіть збільшені бюджети не перетворюються на достатню бойову готовність.
У Мюнхені лідери неодноразово вітали рішення про реорганізацію командної структури НАТО як доказ того, що Європа бере на себе відповідальність за власну безпеку. Очікується, що через декілька років повітряне, наземне та морське командування НАТО, якими зараз керують США, перейдуть до Великої Британії, Франції та Німеччини.
Це виглядає як поступ — але матиме значення лише тоді, коли війська та техніка також стануть європейськими. Ідея, що американська армія буде підпорядковуватися країнам, які забезпечують меншу частину місії, настільки ж нереалістична, як і звучить.
Існує ризик, що ці зміни тільки прискорять віддалення США, замість зміцнення Європи.
Мюнхенська конференція з безпеки — своєрідний барометр настроїв. І цього року очевидно, що Європа ставиться серйозніше до власної оборони — і це позитивно. Але стан трансатлантичного альянсу визначатиметься не добрими намірами чи тоном промов, а тим, чи зможе Європа переозброїтися швидше, ніж події поставлять під сумнів зобов’язання США.
В іншому випадку конференція, заснована у 1963 році для координації стримування Радянського Союзу, ризикує перетворитися з платформи зміцнення безпеки на арену оформлення трансатлантичного розриву.