© Колаж, ZN.UA
Анна Бродські-Кроткіна Голова Білого дому використовує в своїй стилістиці мову імперської пишноти, але цей шифр вже не викликає довіри до законності правління.
Американський президент Дональд Трамп прагне запевнити світ у своїй значущості. З цією метою він поводиться як режисер-постановник на знімальному майданчику: головне — викликати яскравий, якщо не вражаючий, ефект, інше не має значення.
Для досягнення необхідного ефекту потрібні відповідні декорації, і Трамп піклується про них постійно. То під свій образ правителя він переробляє Овальний кабінет, то починає зведення величної бальної зали, яку повинні звести на місці зруйнованого восени Східного крила Білого дому. Ця зала буде такої ж висоти, як і головний корпус Білого дому, ігноруючи давню звичку робити прибудови нижчими за будівлю, яка символізує американську демократію. Крім бальної зали, Трамп має намір звести Тріумфальну арку в центрі Вашингтона, знести деякі історичні будівлі в столиці, а ті, що залишаться, пофарбувати в білий колір. (Немає потреби говорити, що перебудова міста під смак Трампа викликає розпач у істориків і експертів з охорони пам’яток.)
Про важливість для президента царського образу виразно свідчить такий епізод: незабаром після ефектного викрадення президента Венесуели Ніколаса Мадуро Трамп зібрав у Білому домі близько двох десятків керівників світових нафтових компаній. Однак його пропозиція вкласти кошти в індустрію зі зношеною інфраструктурою, та ще й у країні, де при владі й далі залишається той самий ультралівий уряд, не викликала запалу в нафтових магнатів. Та й сам президент не виявив до цієї справи особливого інтересу: привітавши гостей, він незабаром відволікся від теми венесуельської нафти й перейшов до обговорення будівництва нової бальної зали: «Сьогодні я радий вітати у Білому домі майже два десятки найбільших і найповажніших керівників нафтогазової галузі світу, — почав він. — Було багато інших, хто не зміг сюди потрапити. Я сказав: якби в нас була бальна зала, в нас було б понад тисячу людей. Всі хотіли прийти. Я й не знав, що ваша галузь така велика. Я не знав, що у вашій галузі так багато людей, аж ось ми тут». Потім Трамп повернувся до вікна: «Загалом, якщо подивитися, якщо вдуматися… Мені самому потрібно на це поглянути», — сказав він, після чого раптово підвівся, підійшов до вікна й спрямував погляд на будівельний майданчик. «Вау! — вигукнув він, дивлячись на бруд і уламки старої будівлі. — Який краєвид!». Очевидно, Трамп подумки вже бачив гігантську залу із золотим декором. Ось у такій залі, напевно, думав він, зустріч із нафтовими магнатами була б ефектною й мала б сенс.
У президента США дуже поганий смак. Достатньо подивитися на те, що він зробив з Овальним кабінетом, щоб стало незручно не тільки за президента, а й за країну в цілому. Замість строгого інтер’єру, який підходить для серйозних зустрічей і обговорень важливих для країни й світу проблем, Трамп створив приміщення, що більше схоже на незатишний ресторан із претензією на розкіш. Замість скромного плюща на камінній полиці тепер вишикувалися тісним рядком золоті вазони й предмети незрозумілого призначення. На стінах з’явилося близько десятка портретів президентів у золотих рамах. Вільних місць не залишилося: на додачу до портретів на стінах наклеєно позолочені аплікації із завитками. Над дверима засіли непоказні головаті амурчики — голі та з крилами, спеціально привезені з Мар-а-Лаго — маєтку президента у Флориді. Якщо у Білому домі строга архітектура класицизму з чіткими пропорціями й часткою аскетизму ще стримує декораторський запал Трампа, то в особистих резиденціях його смак проявляється в усій повноті.
Колаж, ZN.UA
Показовою є його резиденція в Трамп-тауер у Нью-Йорку. Головний елемент там — теж золото: стіни вкриті горбистим золотим декором, мармурові колони із золотими капітелями скупчуються біля стін. Колони ці суто декоративні — на 58-му поверсі хмарочоса вони не виконують жодної структурної функції й нічого не підтримують, окрім амбіцій господаря. Підлога теж мармурова, стелю розписано фресками в стилі художника італійського бароко Джамбаттісти Тьєполо. Інтер’єр завершують позолочені крісла, столики на важких золотих підпорах і цілком сучасні об’ємні дивани, однак усі меблі розставлено так, ніби вони не призначені для живої присутності людей, їхнього спілкування та бесід. З вікна резиденції видно широку панораму міста, парк, дві річки, що обрамляють Манхеттен. Згідно з таким дизайном, власник приміщення, осяяний золотом, має виглядати володарем світу — одноосібним, непідвладним і недоступним для розмов.
Sam Horine
У Трампа в резиденціях немає антикваріату — це все новороб. Але стиль цей має історичне коріння. Надмірність позолоти, розписи на стелі з постатями, які відлітають у небо, й численні мармурові колони не можуть не нагадати бароко XVII і XVIII століть — стиль драматичний, театральний, який має викликати в людини захоплення, здивування, поклоніння. (У Києві до цього стилю належить Андріївська церква, закладена 1744 року архітектором Бартоломеo Растреллі до приїзду Єлизавети I.) За всієї своєї краси бароко, як вважає відомий іспанський мистецтвознавець Антоніо Мараваль, це стиль, породжений політичною кризою — економічним спадом, соціальною нестійкістю і втратою віри в старі цінності. Культура бароко, каже він, є відповіддю на цю нестійкість і хоче приглушити народні сумніви й розбрат ефектністю, театральністю, пишністю та зухвалою розкішшю, що вселяє трепет і благоговіння.
Sam Horine
За аналогічною бароковою логікою діє й Трамп у США — країні, де суспільство переживає глибоку кризу довіри до інститутів влади. Золотий блиск для Трампа — це символ його особистої сили й успіху, перед якими мають схилити голову народні маси — й удома, й за кордоном. Але переконливість такого підходу більш ніж сумнівна. Бароко хоч і слугувало потребам королів і церкви, було новим словом у мистецтві, яке залучало найталановитіших архітекторів і художників і оновлювало уявлення про світ, красу й технічні можливості. Псевдобароко Трампа та його позолочені інтер’єри мало кого можуть здивувати.
У XVII і XVIII століттях золото ще могло символізувати багатство й божественну природу влади, відсилаючи до ще старіших, але знайомих для європейців образів — згадаймо золоте тло візантійських мозаїк, оклади ікон і ряси священиків. Але нині золото втратило сакральне значення. Воно вже не вимірює багатства країни: економіку й ВВП оцінюють за обсягом вироблених товарів і послуг. Золоті зливки стають популярними під час криз, але їх тримають радше як сейф, аніж як інвестицію. Нині в економіці важливі не золоті зливки, а бізнес, технології та жива господарська діяльність.
Окрім того, золото давно втратило ексклюзивність: позолочені рамки й рамочки, настінна позолочена ліпнина й меблі із золотим декором продаються в будь-якому магазині ширвжитку з дешевими китайськими товарами. Через те, що нова ліпнина в Овальному кабінеті справила враження поліуретанових аплікацій із геть не ексклюзивного магазину Home Depot, Інтернетом поширилися чутки, буцімто «золоте» оздоблення Трамп придбав саме там. Ці чутки були такими стійкими, що спонукали журналістку Fox News Лору Інґрем під час інтерв’ю з президентом запитати: «То це не з Home Depot?». «Ні, це не товари з Home Depot. Це не Home Depot», — наполягав Трамп. «Так, золото. І це все — 24-каратне золото, що цікаво, бо так і не вдалося створити фарбу, яка б виглядала як золото. Так і не придумали фарбу, яку можна просто нанести — й вона виглядатиме як справжнє золото», — наполягав Трамп в інтерв’ю з іншим журналістом. Та це все фантазії. Реальність геть інша: ці завитки та янголятка, за словами чиновника Білого дому, який побажав не називати свого імені, зроблені з гіпсу, хоча й покриті справжньою золотою фольгою, нанесеною на гіпсові або металеві каркаси.
Sam Horine
2017 року журналіст Пітер Йорк назвав естетику Трампа «диктаторським шиком», порівнявши його нью-йоркський пентхаус із резиденціями автократів — і це порівняння дуже влучне. У Трампа чимало ідеологічних «побратимів по смаку», точніше, несмаку: від Путіна з його палацами й червоними килимами до лідерів Туркменістану, які встановлювали і встановлюють власні позолочені статуї, а також Януковича, Саддама Хусейна й африканських диктаторів, котрі перетворювали золото на символ особистої величі. Однак блиск цього символу багатьох із них не вберіг: одних скинули й стратили, інші втекли або померли у вигнанні, залишивши по собі тільки гротескні інтер’єри, позолочені біде й пам’ятники власному самолюбству.
Щодо Трампа, то його наміри зрозумілі й подібні до намірів інших лідерів, які вибудовують владу навколо власної персони: обставити своє президентство як правління імператора й посланця Бога — і змусити всіх у це повірити. Але в ХХІ столітті більшість американців у сакральність одноособової влади президента добровільно не повірить. Про це свідчить його рейтинг, що стабільно знижується. За такого розкладу наступним кроком до утримання персоналістського правління може стати насильство.