© EPA/STEPHANIE LECOCQ У європейських столицях все частіше міркують над неймовірним: чи спіткає 80-річний альянс неминучість?
Що відбувається з дипломатичною угодою, якій виповнилося 80 років, коли її ключова держава загрожує збройним вторгненням до однієї з країн-учасниць, веде економічну боротьбу проти інших і прямо проголошує намір культивувати політичне та культурне протистояння їхнім урядам?
Чи судилося цьому альянсу зникнути?
Саме це питання сьогодні лунає у столицях по всій Європі, де очільники прагнуть терміново відреагувати на швидку ескалацію авантюри президента Трампа з метою заволодіти Гренландією — попри спротив її жителів. Найбільш гостро постає питання: чи не завдасть протидія територіальним домаганням Трампа незворотної шкоди взаєминам Європи зі Сполученими Штатами, інформує The New York Times.
Деякі лідери — зокрема, президент Франції Емманюель Макрон і міністр фінансів Німеччини Ларс Клінгбайль — здається, готові піти на даний ризик. Вони закликають європейські країни замислитися над використанням економічної «зброї» у відповідь на чергові тарифні погрози Трампа.
Передбачається, що цього тижня лідери з усієї Європи зберуться в Брюсселі, щоб розробити спільну реакцію на провокації Трампа. Досвідчені оглядачі європейської політики наголошують: партнерство між Європою та США, започатковане після Другої світової війни, вже зазнало кардинальних змін.
Це вже не партнерство, призначене передусім для відстоювання інтересів однодумних демократій. Натомість це відносини, зведені виключно на умовах Трампа — де він застосовує інструменти американської сили, щоб примушувати європейців підкорятися його примхам.
«Використання того, що є по суті економічною війною проти союзників, у такому вигляді — це безпрецедентно», — зауважив Ян Лессер, голова брюссельського офісу Німецького фонду Маршалла.
У значній частині Європи сформувався консенсус: континенту потрібно розвивати власні економічні та військові можливості, щоб зменшити залежність від США. Але на це знадобляться роки, якщо не десятиліття. Тим часом європейський бізнес і фінансові ринки залишатимуться тісно пов’язаними з купівельною здатністю американських споживачів, а Україна й надалі потребуватиме американської зброї для захисту від Росії.
Більше того, місяці дипломатичних намагань, спрямованих на досягнення перемир’я у війні в Україні, лише підкреслили: НАТО, створене для захисту Європи, не в змозі стримувати російську агресію без гарантій безпеки Сполучених Штатів.
«Було б нерозсудливо в умовах війни в Європі просто відмовитися від усіх стратегічних і оперативних переваг, які надає цей альянс», — зазначив Лессер. — «Але якщо Сполучені Штати більше не є надійним партнером у цьому альянсі, тоді Європі потрібно шукати інші варіанти».
І цей пошук вже розпочався — хоч і поступово.
У той самий день, коли Трамп оголосив у соціальних мережах про нові тарифні загрози, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та голова Європейської ради Антоніу Кошта перебували в Парагваї, де підписували масштабну торговельну угоду з блоком латиноамериканських країн — документ, над яким працювали 25 років.
Наразі Трамп із задоволенням приймає європейські кошти на придбання американської зброї для України та інших країн Східної Європи. І водночас він, здається, отримує насолоду від того, що застає так званих союзників зненацька — як це трапилось у суботу, коли він оголосив про введення тарифів проти групи європейських країн, включно з Великою Британією, якщо Гренландію не буде продано США.
Це збільшує ставки для рішень, які Європі доведеться приймати найближчими днями. Континент має визначити, наскільки рішуче опиратися Трампу, не знаючи, якими будуть наступні кроки завжди непередбачуваного президента.
«Чи він налаштований серйозно? Що тепер робити Європі? Як зреагують США?» — запитує Лессер. — «Знайдуться ті, хто скаже: “Гаразд, як нам це пережити?” Чи можливо просто спробувати домовитися — через переговори, інвестиції чи щось інше — щоб відкласти радикальні сценарії?».
Трамп вже дав зрозуміти, що ставиться до європейських союзників із презирством.
У щорічній Стратегії національної безпеки, оприлюдненій минулого місяця, представники його адміністрації поставили під сумнів те, чи залишаться певні європейські країни «надійними союзниками» в майбутньому.
Документ визнає, що Європа є «стратегічно та культурно надзвичайно важливою» для США. Разом із тим, у ньому стверджується, що континент стикається з «жорсткою перспективою цивілізаційного зникнення», якщо Сполучені Штати не допоможуть однодумцям — «патріотичним європейським партіям» — формулювання, яке багато хто сприйняв як прихований натяк на крайніх правих — прийти до влади.
Для європейців, які стали адресатами цих тверджень, загрози Трампа щодо заволодіння Гренландією «простим» або «складним» шляхом ще більше підірвали довіру, яка десятиліттями була основою партнерства зі Сполученими Штатами.
«Повернення до того рівня довіри, який ми мали раніше, вимагало б, на мою думку, зміни поколінь», — зазначила Роза Балфур, директорка Carnegie Europe. — «Атака на Європу йде не лише від окремої особи — її вже перетворили на ідеологію».
Після останніх погроз щодо Гренландії все більше голосів закликають до рішучих дій.
У заяві на вихідних Макрон пообіцяв: «жоден тиск чи залякування не вплинуть на нас — ні в Україні, ні в Гренландії, ні будь-де у світі».
Він назвав тарифні загрози Трампа «неприйнятними» і заявив: «Європейці відповідатимуть спільно та узгоджено, якщо ці загрози буде підтверджено. Ми забезпечимо захист європейського суверенітету».
Інші, як-от прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, виступають за дипломатичне вирішення і застерігають від показових вчинків.
«Це зрозумілий імпульс, але він неефективний», — сказав Стармер журналістам у понеділок вранці. — «Так ніколи не було. Це може тішити політиків, але нічого не дає людям, чиї робочі місця, добробут і безпека залежать від відносин, які ми будуємо зі світом».
Втім, за словами Балфур, дедалі більше лідерів починають усвідомлювати: поступки вимогам Трампа не завжди відповідають інтересам Європи. Навіть більше — часто вони лише заохочують його вимагати ще більше.
Якщо це так, наслідки для трансатлантичного партнерства можуть бути визначальними — аж до питання, чи зможе воно взагалі вижити.
«Реальність, здається, нарешті доходить до тих, хто виступав за обережність, діалог і підхід “давайте послухаємо, що скаже Трамп”», — підсумувала Балфур. — «Відчувається, що цей зсув вже почався».
Детальніше про те, що стоїть за планами Трампа щодо Гренландії: стратегія, вибори чи особисті амбіції Трампа читайте у статті «Гренландія — не Аляска і не Венесуела: що заважає США повторити старі територіальні трюки» Олексія Іжака.