“Угорське покарання” для України. Як Мадяр намагається принизити Київ та що з цим варто робити
18 вересня в Україні, на Івано-Франківщині, зібрався перший саміт “Карпатської ініціативи”. Сюди приїхали лідери або топпосадовці майже усіх держав, на території яких розташовані Карпати – Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії, Чехії та Австрії.
Достатньо поглянути на карту, щоб зрозуміти: у цій картині бракує Угорщини. Від неї на Прикарпаття поїхав… заступник посла у Києві.
І питання не лише у тому, що угорський прем’єр Петер Мадяр проігнорував цю подію, попри неодноразові запрошення Києва. І не лише в тому, що Будапешт взагалі не прислав нікого. Вражає те, як саме угорська влада взаємодіяла з Києвом під час підготовки до цього візиту. І це ставить серйозні питання щодо реальних мотивів уряду Мадяра.
Ситуацію ускладнює дипломатичний ляпас, який Київ отримав від Будапешта минулого тижня. Українські посадовці воліють не говорити про цю історію публічно – хоча про неї знає вся Верховна Рада.
Ці події стали таким сумним відображенням нової політики Угорщини щодо України.
У її центрі – демонстративна зневага до України.
А основним інструментом цієї політики лишається штучна криза у відносинах, створена за часів Орбана, яку уряд Мадяра, всупереч своїм публічним деклараціям, дедалі більше цементує.
Немає сумнівів, що в Будапешті розуміють: по факту, угорська держава цими діями карає також угорську меншину Закарпаття. Не лише блокуючи її шлях до ЄС, а й створюючи перепони для схвалення законів, необхідних меншині. Але все одно – продовжує цю політику.
На цьому тлі примітно, що Україна – попри усі знаки зневаги з угорського боку – продовжує шукати точки дотику і намагається встановити сусідські відносини. Але успіх на цьому шляху неможливий без участі обох гравців. І розуміння, яким чином змінити політику Будапешта, наразі немає.
Лишаються хіба що сподівання на те, що європейські та американські партнери зможуть натиснути на Мадяра і дохідливо пояснити, що його перетворення на “нового Орбана” зрештою зашкодить самій Угорщині.
У цій статті “Європейська правда” розповідає про непублічні деталі процесу, який відбувається.
Угорська версія “подяки”
Два тижні тому експерти, політики та дипломати, що опікуються українсько-угорськими відносинами, мали чудовий привід для оптимізму. Верховна Рада зробила дійсно помітний крок назустріч Угорщині.
Україна стала першою державою у світі, яка на національному рівні визнала і засудила системні репресії проти угорців часів СРСР. Цей радянський злочин, відомий в Угорщині за назвою “маленький робот”, був скоєний після завершення Другої світової війни. Сотні тисяч угорців, переважно цивільних, вивезли до Союзу. Десятки тисяч з них не повернулися додому і загинули у таборах, у дорозі тощо.
Утім, рішення про “маленький робот” для Києва мало також політичне значення. У парламенті сподівалися, що це дозволить розтопити лід у відносинах із сусідами.
Причому час ухвалення постанови був невипадковим: як розповідала “ЄП”, спікер Руслан Стефанчук тоді саме збирався з візитом до Будапешта. А створення такого козиря перед міжнародною зустріччю зазвичай є гарантією її успіху.
Але не з Угорщиною. Тут сталося те, що важко було навіть уявити.
Спікерка угорського парламенту Агнеш Форштоффер просто відмовилася зустрічатися з українським колегою. І будь-хто з угорських посадовців – також. За кілька днів Стефанчук знову транзитом опинився у Будапешті, коли повертався додому з зустрічі G7 – і знову без жодних зустрічей.
Примітно, що попри такі дії партнерів, у команді спікера вирішили не загострювати конфлікт. У коментарі на запит “Європейської правди” там уникнули згадки про угорську відмову. Але – наголосили, що раніше (відразу після свого обрання на посаду) угорська спікерка сама запрошувала українського колегу в гості. Ця деталь підкреслює суперечливість її відмови від зустрічі, коли Стефанчук опинився у Будапешті.
Поза тим, у спікера сформували коментар “на позитиві” і наголосили, що й далі намагаються домовитися про зустріч.
“Українська і угорська команди активно працюють над організацією першої зустрічі голови Верховної Ради з головою Національної асамблеї Угорщини Агнеш Форштоффер. Ми вдячні угорській стороні за офіційне запрошення відвідати Будапешт. Водночас ми готові прийняти Агнеш Форштоффер в Києві, або в будь-якому іншому українському місті за згоди сторін”, – заявив у письмовому коментарі “Європейській правді” речник спікера Вадим Колодійчук.
Хоча від депутатів, з якими спілкувалася “Європейська правда”, лунали значно жорсткіші оцінки. Зважаючи на контекст з ухваленням проугорської постанови, цю історію багато хто сприйняв як демонстративний ляпас з Будапешта.
Але подальші події вражають ще більше.
Як Мадяр уникає домовленостей з Україною
Угорські джерела пояснюють і “ЄвроПравді”, і європейським партнерам, які звернулися з проханням прокоментувати цю ситуацію, що причина – не у їхньому ставленні до України, а у тому, що в Будапешті, мовляв, ухвалили принципове рішення: спершу має відбутися зустріч лідерів, тобто Зеленського і Мадяра, а вже далі – все інше. І крім того – що спікерка не надто активна у зовнішній політиці.
Ці пояснення суперечать класичним підходам до дипломатії.
У міжнародних відносинах є універсальне правило: щоб зустріч лідерів була успішною, її треба підготувати. Мають бути узгоджені домовленості, щонайменше у загальних рисах, а вже потім зустрічаються лідери і узгоджують політично чутливі деталі.
Це означає, що змістовним переговорам лідерів завжди мають передувати зустрічі трохи нижчого рангу – не лише голів МЗС, а й профільних міністрів тощо. Зважаючи, що для розв’язання кризи у відносинах з Угорщиною певні рішення має ухвалити і Верховна Рада, зустріч спікерів була б доречним елементом такої підготовки.
Тому пояснення Будапешта від початку викликало питання. Однак партнери, з якими спілкувався редактор “ЄП”, припускали, що тут коренем проблем є недосвідченість угорського прем’єра. Мовляв, Петер Мадяр досі не розуміє, як працює дипломатія, і тому його бачення буває настільки алогічним.
Утім, розвиток подій дозволяє виключити це припущення.
Ні, нове угорське керівництво свідомо прагне загострення у відносинах з Україною.
Хоча ґрунт для позитивних очікувань існував: останнім часом дійсно розглядався варіант візиту Мадяра до України, і цей приїзд навіть обережно проанонсували в МЗС. Тоді конкретики не пролунало, але зараз уже відомо: йшлося саме про саміт “Карпатської ініціативи”.
“ЄП” знає, що переговори з Будапештом про участь Мадяра дійсно велися. При цьому угорська сторона не відповідала Києву відмовою, як це було під час попередніх раундів. Однак відсутність відмови – це ще не згода.
Кілька незалежних одне від одного джерел “Європейської правди” стверджують, що ще за два дні до початку саміту офіс угорського прем’єра так і не відповів, чи приїде той до України, чи ні. Відповідь надійшла лише в середу пообіді на Facebook-сторінці прем’єра: Петер Мадяр опублікував анонс своєї регіональної поїздки по заходу Угорщини, яку було майже неможливо сумістити із запропонованим календарем його візиту до України (до Прикарпаття, а потім до Берегова).
По факту так і сталося.
Угорщина стала єдиною державою, не представленою на саміті “Карпатської ініціативи”. Це по суті руйнує офіційну версію Будапешта про те, що спікерка не хотіла зустрічатися, просто щоб віддати пальму першості своєму шефові, прем’єру Угорщини. Натомість це свідчить, що бажання вести діалог з Україною у Будапешті немає в принципі.
Та напередодні Карпатського саміту пролунав ще один дзвінкий ляпас.
Угорська блокада України в ЄС та Мадяр “у костюмі Орбана”
Ми вже згадували вище, що Агнеш Форштоффер не надто активна у зовнішній політиці.
Це правда, хоча певні міжнародні зустрічі вона все ж проводить. За час на посаді спікерка навіть здійснила три закордонних візити – до Польщі (Туск – ключовий європейський друг Мадяра), Німеччини (головний економічний партнер) та Сербії (важливий для Угорщини сусід). А от переговорів у Будапешті дійсно було небагато – з прем’єром Ірландії, що головує в ЄС, з Венеційською комісією і з кількома послами.
Тому формально можна було б говорити, що вона не має практики зустрічей з іноземними спікерами і не захотіла переривати це правило зі Стефанчуком. Навіть попри жест з українського боку перед його візитом.
Однак за два дні до Карпатського саміту з Будапешта надійшов сигнал: ні, це була адресна відмова Україні. Щоби продемонструвати це, до Будапешта на зустріч із Форштоффер запросили спікера парламенту Молдови Ігоря Гросу.
Лишається додати, що Угорщина станом на зараз є єдиною країною ЄС, яка просуває розділення Молдови і України на шляху до вступу в Євросоюз, і вже кілька разів пропонувала відкрити наступні кластери Молдові, заморозивши при цьому процес для України.
А найбільшою проблемою у питанні угорської блокади України в ЄС залишається те, що Будапешт категорично уникає будь-якої конкретики щодо своїх вимог до Києва.
Блокада просто існує. І немає розуміння, як її завершити.
Власне, саме для цього і потрібні зустрічі топпосадовців – чи то спікерів, чи то перших осіб – щоб на них сторони могли зрозуміти позицію одна одної і знайти вихід з кризи. Угорщина робить все, щоб такого діалогу не відбулося.
Прем’єр Мадяр, нагадаємо, спершу намагався призначити Зеленському зустріч у Берегові, що порушувало усі стандарти дипломатії, звучало як спроба поставити під сумнів належність цього закарпатського міста Україні та сприймалося навіть європейськими партнерами як неприпустима заява (ну не можна запрошувати президента сусідньої країни на зустріч у нього вдома!).
Чи прагнув він від початку отримати відмову України, чи просто схибив у заяві – невідомо. Але усі зустрічні пропозиції Києва (а “ЄП” відомо про ідеї зустрічі у Будапешті, Брюсселі, у Львові тощо) отримували відмову з Угорщини.
Двічі Зеленський особисто “ловив” Мадяра на багатосторонніх міжнародних подіях – на самітах ЄС та НАТО; той обіцяв дати згоду на повноцінну зустріч, але далі нічого не відбувалося.
Понад те, навіть на переговорах у ЄС Угорщина уникає конкретики стосовно своїх вимог до України. Лунає лише, що Україна має “показати прогрес” у виконанні домовленостей щодо прав меншин. Хоча зараз ми рухаємося за узгодженим з угорцями графіком розгляду змін до законів; зокрема, у вересні передали на розгляд Єврокомісії та угорської сторони проєкт, де втілюються домовленості у сфері освіти.
Тобто Україна свої зобов’язання виконує. А Угорщина, яка ще у червні обіцяла розблокувати всі кластери – порушує обіцянку.
Вето діє, як за часів Орбана. Без жодних пояснень, без жодного діалогу.
Саме це шокує найбільше. Навесні Угорщина позбулася Віктора Орбана, який дедалі більше рухався у фарватері Росії (а очільник його МЗС Петер Сійярто неприховано виконував забаганки Кремля та “зливав” Лаврову дані з закритих зустрічей ЄС). Мадяр, який прийшов йому на заміну, підкреслює свою антиросійськість.
Однак на українському треку його дії часто не відрізняються від дій попередника.
Тінь Орбана у позиції Угорщини
Чому це все відбувається і якою є справжня мета Петера Мадяра?
Чіткої відповіді на це питання немає. Бо те пояснення, яке угорські політики та дипломати наводять у діалозі зі своїми європейськими партнерами, не видається обґрунтованим.
В Будапешті кажуть, що, мовляв, Мадяр скутий громадською думкою, яка переважно є негативною до України. Дійсно, за роки роботи орбанівської машини пропаганди у багатьох угорців закріпилися маніпулятивні, часто безпідставні упередження щодо України, і для їхнього подолання знадобляться роки.
Але це не пояснює логіку дій.
То що, Мадяр планує чекати 5-7-10 років до відкриття наступних кластерів? Чи це лише зручний привід не відкривати переговори?
Крім того, Угорщина вже відкрила два кластери для України (№1 у червні та №6 у липні). Ані у першому, ані у другому разі це не призвело до жодних іміджевих втрат уряду – рейтинг Мадяра в той час лише зростав. Відкриття кластерів також не стало хоч якось помітною темою для внутрішньополітичних дебатів та медійної критики усередині Угорщини. Тому аргумент про політичну загрозу від співпраці з Україною не викликає довіри.
Навпаки, у Будапешті мало би бути розуміння, що відсутність прогресу лише погіршує громадську думку в обох країнах і ускладнює подальше зближення.
Значно більш реалістичним, ніж угорське, є пояснення, яке пролунало нещодавно від речника МЗС України Георгія Тихого. “Навіть втративши владу, команда Орбана продовжує зривати нормалізацію відносин Угорщини з Україною”, – заявив він.
І дійсно, попри зачистку керівництва сусідньої країни від команди Орбана, на середньому керівному рівні його люди лишилися та зберігають вплив. І він дійсно помітний.
На які зміни можна розраховувати у Брюсселі, якщо послом Угорщини при ЄС лишається Балінт Одор, якого обрав та призначив на цю посаду відкрито проросійський міністр Петер Сійярто? Наразі постпредство Угорщини в Брюсселі продовжує давню політику Орбана щодо України: блокувати, блокувати і блокувати. Так само не відбулося змін у посольстві в Києві. Та й всередині МЗС, схоже, Україною опікуються ті ж дипломати, що і раніше – принаймні частина з них.
Однак політичну відповідальність за встановлений курс на цементування кризи у відносинах несе особисто Петер Мадяр, а не посол чи профільний фахівець.
Саме він обрав курс, який, по суті, має на меті “покарати” угорців в Україні.
Не треба бути угорським експертом з українських питань, щоби зрозуміти: демонстративні ляпаси і жести зневаги на адресу українського парламенту не допоможуть в ухваленні законів щодо меншин, які Україна планує схвалити у рамках передвступних домовленостей.
І, зрештою, чи виграє угорська меншина Закарпаття від того, що Петер Мадяр і далі блокуватиме рух України до вступу в ЄС? Чи він, як і Орбан, вважає закарпатських угорців “угорцями другого сорту”?
Запитання риторичні. Але замислитися над ними має і сам Мадяр, і лідери інших держав-членів ЄС.
Як вийти з кризи у відносинах
На жаль, зміна влади в Угорщині не принесла практичних змін тією мірою, як на те були сподівання. Але наразі не всі інструменти впливу використані.
На думку автора цих рядків – і цю позицію поділяють також інші представники експертної спільноти, з ким доводилося це обговорювати – найреальнішим є вплив на Угорщину за допомогою західних партнерів.
У перші місяці після призначення Петера Мадяра між ним і ЄС тривав такий собі медовий період. На тлі Орбана, що заробив собі імідж, близький до “абсолютного зла”, нового прем’єра Угорщини сприймали позитивно, даючи йому кредит довіри та уникаючи критики.
Однак безпричинне блокування України на шляху до ЄС, із демонстративними знаками зневаги на адресу Києва, має змінити ставлення до угорського уряду і з боку західних партнерів. Є сподівання, що це зрозуміють і у Берліні, і у Варшаві (ці дві європейські столиці для Мадяра значать найбільше), і у європейських інституціях у Брюсселі, і у Вашингтоні.
Вага США для угорського керівництва лишається дуже високою. Як з історичних причин, так і з практичних. Зокрема – після ухвалення закону Ліндсі Грема, який передбачає покарання для покупців російських енергоносіїв. Отже, імовірно, і для Угорщини. Недарма один з близьких радників Мадяра, депутат Нацасамблеї Мартон Гайду, цього тижня терміново вирушив до Вашингтона.
Між тим політика Петера Мадяра щодо України є руйнівною для мирних ініціатив Дональда Трампа. Бо у них членство України в ЄС є одним з основних елементів повоєнного врегулювання. Але Мадяр особисто робить усе, щоб унеможливити це.
Мотив його дій лишається незрозумілим. Чи то джерелом помилок прем’єра Угорщини є його недосвідченість, чи він дійсно, всупереч логіці, боїться реакції виборців, чи ключове значення має вплив “дипстейту”, який лишився від Орбана, чи причиною є щось інше – відповіді немає. Однак дії Мадяра на українському треку шкодять і Україні, і угорцям, і Європі, і США.
Колись цьому треба покласти край. Але без допомоги західних партнерів з цього глухого кута навряд чи можливо вийти.
Однак також на цьому шляху важливо не схибити з української сторони.
Першою реакцією на демонстративні образи з Угорщини може бути бажання Києва відповісти взаємністю. Заблокувати рух меншинного законодавства тощо.
Ба більше, дії Будапешта – свідомо чи ні – побудовані саме так, щоб підштовхнути Київ до цього.
Але це було б самопокаранням з боку України. Бо попри чинну політику Мадяра, нам на шляху до ЄС все одно доведеться виконати ті зобов’язання щодо прав меншин, які вже узгоджені. Зрештою, якщо їх не виконати, то до угорських протестів доєднаються й інші країни ЄС – Румунія, Болгарія. Тому правильною стратегією з боку Києва є втілення домовленостей, які не лишили б Угорщині легітимних виправдань, коли на неї почнеться тиск з боку інших західних столиць.
Якщо буде обрана ця дорога, то відновлення довіри стає можливим. Крок за кроком. Наприклад, із поступовим відкриттям кластерів одночасно із прогресом в ухваленні законодавства.
Але зважаючи на глибоку кризу довіри, цей шлях має бути узгоджений.
А для цього мають бути контакти та зустрічі. У тому числі на найвищому рівні. Навіть якщо домовлятися про це доведеться через посередників або за їхньої участі. І поки що є одна сторона, яка виступає проти виходу з кризи.
Це – уряд Петера Мадяра.