14 вересня лідери Шотландії, Північної Ірландії та Уельсу підписали спільний меморандум про право їхніх регіонів на самовизначення. Світові ЗМІ часто подавали цю новину як «вимогу незалежності» та «початок кінця Великої Британії». Та чи відповідають ці оцінки дійсності, і чи справді країні загрожує розпад?
Великій Британії розпад не загрожує
Зокрема, регіональні лідери не планують в односторонньому порядку оголошувати незалежність. Формат зустрічі та текст меморандуму свідчать про обережну та легальну стратегію. Уельський Кардіфф зібрав чинних керівників регіональних урядів — першого міністра Шотландії Джона Суїнні, першого міністра Уельсу Рін ап Іорверта та першого міністра Північної Ірландії Мішель О’Ніл. Однак вони підписували документи не як глави урядів, а як лідери своїх політичних партій — Шотландської національної партії, Партії Уельсу та північноірландської «Шинн Фейн». (О’Ніл представляє цю партію, але не очолює її, тому меморандум підписала також голова «Шинн Фейн» Мері Лу Макдональд).
Цей прийом допоміг вирішити кілька проблем. По-перше, демарш не є прямим викликом британському уряду, оскільки офіційно реагувати на партійну політику Лондону не потрібно. По-друге, не довелося заздалегідь інформувати свої парламенти, зокрема ті партії, які не підтримують ідеї незалежності. Наприклад, шотландська Консервативна партія вже розкритикувала меморандум, заявивши, що такий крок дестабілізує політичну та економічну ситуацію в регіоні й країні. У Північній Ірландії ситуація складніша: тут уряд очолюють представники протиборчих політичних фракцій — ірландських націоналістів та юніоністів, прихильників єдності з Великою Британією.
Нічого нового, лише тиск
Обраний формат угоди позбавляє захід будь-якої революційності. Усі три партії, що брали участь у зустрічі, відомі як борці за незалежність своїх регіонів від Лондона, і в меморандумі вони не заявили нічого нового для себе. Заклику до незалежності в будь-якій формі там немає. Ситуація серед прихильників незалежності в регіонах різна: у Шотландії ця ідея має широку, але далеко не загальну підтримку; в Уельсі до відокремлення схиляється абсолютна меншість; у Північній Ірландії ідея возз’єднання з Ірландією популярна лише серед третини жителів (переважно ірландців-католиків), тоді як майже половина виступає проти.
Отже, розпад Британії точно відкладається. Але ця подія матиме помітні політичні наслідки. Меморандум підштовхує до конституційної еволюції Великої Британії.
Деволюція та унітарна держава
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (саме так офіційно називається держава) складається з чотирьох регіонів — Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. Офіційний Лондон вважає їх «партнерством рівних». З 1920-х років Шотландія та Північна Ірландія отримали певну автономію, яка з часом розширювалася. В Уельсі ці процеси розпочалися після Другої світової війни. Зараз усі три регіони мають власні парламенти та уряди з досить широкою автономією.
При цьому юридично Сполучене Королівство залишається унітарною державою. Влада в країні не розподілена між центром і регіонами, а лише делегована регіонам (механізм деволюції). Хоча близько десяти років тому на законодавчому рівні було закріплено принцип незворотності деволюції (повноваження від регіонів до центру можна повернути лише шляхом референдуму), джерелом влади в регіонах залишається британський парламент. Регіони отримали конкретні повноваження, а не сфери відповідальності. У 2020 році, коли британський парламент переглядав загальні європейські норми в національному законодавстві, повноваження регіональних органів влади взагалі урізали — без референдуму, консультацій та врахування їхньої думки.
Прагнення до федералізації та зв’язків з ЄС
Тому Шотландія, Північна Ірландія та Уельс прагнуть більшої автономії та впливу на розподіл повноважень. Меморандум закликає до спільних дій з метою внесення конституційних змін щодо розподілу повноважень. Програма-максимум — федералізація Сполученого Королівства. Ці плани можуть отримати підтримку не лише від прихильників незалежності. Юніоністи в Північній Ірландії, хоч і дорікнули «Шинн Фейн» за «підрив цілісності країни», підтримали ідею розширення повноважень регіону. Шотландські лейбористи заявили, що більша рівноправність між регіонами та центром піде на користь не тільки самим регіонам, а й Великій Британії загалом.
Британський прем’єр Енді Бернем відомий як прихильник деволюції та обіцяв суттєво розширити повноваження регіонів. Тому уряду Його Величності буде складно обґрунтувати відмову від переговорів про широку автономію. Фраза про самовизначення в меморандумі закликає Лондон розпочати справжню автономізацію, а розмови про незалежність слугують радше засобом тиску, який втілять у життя, тільки якщо інша сторона залишиться глухою до закликів про співпрацю.
У меморандумі є ще один важливий момент: всі сторони бачать «майбутнє своїх народів у Європейському Союзі». На референдумі щодо виходу з ЄС Шотландія та Північна Ірландія проголосували за те, щоб залишитися, а в Уельсі за вихід проголосував менший відсоток, ніж у середньому по Англії. Збереження зв’язків із Євросоюзом стало об’єднавчою ідеєю, яка має значну політичну силу. На тлі переговорів про вихід, коли частина британців ще вірила в можливість залишитися в ЄС, націоналісти в Шотландії отримали рекордну підтримку виборців, виступаючи проти Брекзиту. У Північній Ірландії останнім часом уперше за довгі роки почала зростати підтримка возз’єднання з Ірландією, зокрема через бажання відновити тісні зв’язки з ЄС.
Ультиматум Лондону
Меморандум — фактично ультиматум Лондону з вимогою відновити тісні зв’язки з ЄС. Цю ідею підтримають різні політичні сили, зокрема загальнонаціональні парламентські партії, ліберальні демократи чи «Зелені». Без токсичної ідеї незалежності на порядку денному об’єднаний фронт регіональних сил має шанси залучити їх на свій бік. Тоді британському уряду доведеться переглянути результати Брекзиту.
Наслідки для Британії та України
Демарш трьох регіональних партій, звичайно, спричинить сплеск нестабільності через необхідність знайти нові моделі діалогу між центром і регіонами. Але, крім нестабільності, у Британії з’являться й нові можливості. Посилення автономії регіонів зніме гостроту соціально-економічних проблем, адже регіональні уряди оперативніше реагуватимуть на наслідки кризи. Вимога відновити зв’язки з ЄС дасть британському уряду формальний привід для кроків у бік Євросоюзу. Підтримка Брекзиту навіть в Англії слабшає, й реальних економічних і соціальних причин не спробувати повернутися практично не залишилося.
І навіть для України розвиток подій матиме позитивні наслідки. Повноваження регіонів залишаються головною суперечністю у британській політиці. Перші кроки щодо її усунення зроблять одного з наших головних партнерів стабільнішим, закриють вразливі місця в політичній системі, якими намагаються скористатися вороги. Можливе зближення з Євросоюзом лише посилить голос наших прихильників у головному континентальному об’єднанні. Адже Британія матиме набагато більше можливостей утримувати нашого головного донора на проукраїнському курсі.