Що таке американський ізоляціонізм і чому він повернувся 22.01.2026 17:48 Укрінформ Знову лунають слова про «віддаленість» США, але річ не тільки в доктрині Монро
США є вагомою фігурою у світовій геополітиці, бажаним та впливовим партнером. Європейці, особливо у складні періоди, неодноразово зверталися до американців по підтримку. Сьогодні, під час другого терміну Дональда Трампа, багато хто критикує зовнішню політику США, вбачаючи в ній чітко виражені ізоляціоністські ознаки. Кажуть, що це навмисне усунення провідної політико-економічної сили світу від нагальних європейських питань – повторення промахів міжвоєнного часу, 30-х років ХХ століття, коли політика ізоляціонізму США була особливо очевидною. Але що ж таке «американський ізоляціонізм»? З чого він зародився? Які його джерела? І взагалі: чи правильним є це визначення?
ТОНКОЩІ ТЕРМІНОЛОГІЇ
«Ізоляціонізм» – це стратегія максимального уникнення економічних, політичних, культурних зв’язків з іншими державами. Найбільш помітні приклади ізоляційної зовнішньої стратегії – Китай XVII ст., Японія XVIII ст., Корея XIX ст. і Північна Корея XX ст. Навряд чи можливо назвати США країною, яка протягом свого існування дотримувалася стратегії 100% ізоляціонізму. На комерційному, дипломатичному рівнях американці завжди співпрацювали з іноземними державами. Не слід забувати і про культурну – майже кровну – спорідненість Америки з Європою. З самого початку американська зовнішня стратегія бачилася не як відмова від контактів чи співпраці зі світом, а як відмова від втручання у світові конфлікти, які їх безпосередньо не зачіпали.
ПОЧАТОК: ФРАНЦУЗЬКИЙ БОРГ І АМЕРИКАНСЬКА ВІДМОВА ВІД ВІЙНИ
Франція була важливим союзником американців у війні за незалежність. Без французької військової підтримки – зброєю і досвідченими офіцерами, а також значними кредитами – вони б не отримали свободу. Та й ідеї Французької революції походили з тих самих інтелектуальних витоків, що й ті, які надихали Америку, – це були ідеї Руссо і Монтеск’є. Але в 1793 році, коли Франція звернулася до США по військову допомогу, американці, висловивши повну підтримку на дипломатичному рівні, зайняли чітко нейтральну позицію.
Ось як це відбувалося: у квітні 1793 року Джордж Вашингтон дізнався про війну між Францією та Англією. Нагадаємо, що революційна Франція після страти короля Людовіка ХVІ оголосила війну Англії та Голландії. Європу лихоманило, на континенті тривав тривалий військовий конфлікт, який тільки розгортався. Американцям необхідно було визначатися. Адміністрація кабінету Джорджа Вашингтона була фактично розділена на франкофілів і англофілів. Державний секретар Томас Джефферсон виступав за тісну взаємодію з Францією (він 4 роки був там послом), а отже і за надання їй військової підтримки, тоді як міністр фінансів Александер Гамільтон наполягав на зближенні з Англією. А все для того, щоб уникнути війни і запобігти зриву вигідних торгових угод – 90% американського імпорту припадало на Англію. Сам Вашингтон дотримувався чіткої позиції: жодних союзів – тільки нейтралітет; головна задача – не дозволити втягнути себе у війну. Коли новоприбулий посол Франції у США почав активно вербувати американців до лав французької армії, а ті радо і з ентузіазмом відгукнулися, Вашингтон сприйняв це як втручання у внутрішні справи США. Посла ледь не вислали до Франції, а співгромадян, які бажали воювати на будь-якому боці, попередили: або назавжди покидаєте США, або будете сидіти у в’язниці.
КЛЮЧ ВІД БАСТИЛІЇ ТА ЛАТУННІ ПРЯЖКИ ДО ЧЕРЕВИКІВ У ВІДПОВІДЬ