Сьогодні
Після знайомства з екранізацією твору Крістофера Нолана “Одіссея”, яка наразі збирає повні зали кінотеатрів, чимало глядачів виявили глибоку зацікавленість до образу загадкової чарівниці Цирцеї, зустрінутої Одіссеєм під час його тривалих подорожей. Тож, давайте зануримося в історію цієї незвичайної постаті.
Саманта Мортон у образі Цирцеї ("Одіссея", 2026)
Цирцея не належала до кола олімпійських божеств; вона була дочкою сонячного бога Геліоса та німфи Персеїди. Її оселею був чарівний острів Еея, де й відбулася її зустріч з Одіссеєм та його супутниками. Цирцея втілює собою небезпечну, проте водночас манящу таємничість магії. Найбільш відома вона завдяки поемі Гомера “Одіссея”: коли соратники Одіссея потрапили на її острів, вона перетворила їх на свиней. Використовуючи допомогу бога Гермеса, Одіссею вдалося здолати її закляття. Після цього Цирцея не тільки повернула його друзям людську подобу, але й стала мудрою порадницею та коханою для винахідливого царя.
У сфері мистецтва та літератури образ Цирцеї (або Кірки) зазнав надзвичайно цікавої трансформації: від образу-застереження “фатальної спокусниці-чаклунки” в античні часи до сучасної ікони феміністичної літератури, яка сама стала центральною фігурою в гучних виданнях. У класичному образотворчому мистецтві, особливо в періоди бароко, неокласицизму та символізму, Цирцея була однією з найулюбленіших персонажок. Митці захоплювалися контрастом між її божественною красою та звіриною природою її жертв. Оскільки Цирцея перетворювала людей на вовків, левів та свиней, її часто зображували в оточенні приборканих хижаків, що символізувало її панування над людськими інстинктами.
Сільвана Мангано у ролі Цирцеї ("Одіссея", 1954)
Наприклад, на полотні Джона Вільяма Вотергауза “Цирцея подає келих Одіссею” (1891) вона постає як гіпнотична, холодна і надзвичайно приваблива femme fatale. Цирцея сидить на своєму троні, а в дзеркалі за її спиною видніється постать наближеного Одіссея. Вона впевнена у своїй божественній могутності, не підозрюючи, що цей чоловік здатний зламати її магію. У ж творі Бартоломео Манфреді “Одіссей і Цирцея” (XVII століття) вона зображена як розкішна, владна римська матрона, що тримає магічний келих. Одіссей же показаний у момент, коли він вже розкрив її задум і погрожує їй мечем.
“Цирцея подає келих Одіссею” (1891)
Якщо в класичній міфології та мистецтві Цирцея виступає як другорядний противник, перешкода на шляху героя, то сучасна американська авторка Медлін Міллер перетворила її на центральну фігуру свого культового роману “Цирцея”, який здобув статус світового бестселера. У її інтерпретації Цирцея постає не як зла відьма, а як покинута, налякана та самотня дівчина, яка стає об’єктом насмішок з боку власних родичів (адже хоч її батьком є бог сонця Геліос, вона не успадкувала його величі чи краси). У книзі її перетворення людей на тварин спочатку є не злим наміром, а актом самозахисту. Коли смертні рибалки намагаються напасти на неї на її ж острові, вона відкриває в собі силу чарівництва і вперше трансформує їх на свиней (як уособлення їхньої тваринної природи).
Український переклад роману “Цирцея” побачив світ у 2020 році
За версією Міллер, Одіссей постає зовсім не як ідеальний епічний герой. Він є хитрим, втомленим від війни та тривалих мандрів чоловіком, який проводить на острові з Цирцеєю декілька років. Між ними виникає глибокий інтелектуальний та емоційний зв’язок, який виходить за рамки простого стосунку між полонянкою та чарівницею. Коли він покидає її, аби повернутися додому, це не є перемогою героя над відьмою, а радше розлукою двох зрілих, травмованих життям особистостей. На відміну від міфологічного сюжету, де Цирцея часто зазнає трагічного кінця або залишається на другорядних ролях, у романі Міллер вона свідомо обирає смертний шлях, відмовляючись від божественної гордині Олімпу, і знаходить справжнє, земне щастя та спокій.