>

Розкол на користь України: як польська “ПіС” втратила частину депутатів і що буде далі

Понеділок, 27 липня 2026, 09:49 — Юрій Панченко, Станіслав ЖеліховськийПоділитись:

Фото: Pawel Wodzynski/East NewsПісля виключення із “ПіС” Матеуш Моравецький (ліворуч) має всі шанси провести свою партію до Сейму. А можливо – позбавити партію Ярослава Качинського лідерства на правому фланзі

“Приблизно 30 членів нашої партії заявили про вихід. У вівторок відбудеться засідання політичного комітету для визнання цього факту”, – таку заяву (хоч і очікувану, але все одно сенсаційну) озвучив 24 липня Ярослав Качинський, керівник польської опозиційної партії “Право і справедливість” (“ПіС”).

І це – справді знакова подія. Найбільша права партія Польщі, яка протягом майже двох десятиліть залишалася цілісною та підконтрольною своїм співзасновникам, Леху (до його трагічної загибелі у 2010 році) та Ярославу Качинському, не знайшла шляху виходу з внутрішньопартійної кризи та розділилася на дві частини.

У “ПіС” і раніше траплялися внутрішні конфлікти. Але, на відміну від них, нині “розкольники” – це дійсно значна група ключових членів партії. Йдеться про політичне крило, яке підтримує колишнього прем’єр-міністра Матеуша Моравецького, і воно включає майже чверть депутатів “ПіС”.

Конкуруюча політична сила, яку вони створюють, не лише має реальні шанси самостійно пройти до Сейму на майбутніх виборах, а й потенційно може випередити за популярністю сам “ПіС”.

Для України важливо, що від нової партії можна очікувати більш зваженого ставлення до нашої держави.

Є підстави сподіватися, що партія Моравецького не долучиться до змагання в українофобії, яке розгортається на правому фланзі. Зрештою, до неї від Качинського переходять політики, лояльні до України.

Крім того, нинішній політичний розкол може призвести до суттєвого переформатування всіх політичних альянсів у Польщі, і ті зміни, які він несе, за певних умов, здатні врятувати проєвропейське (а отже, і прихильне до співпраці з Україною) керівництво Польщі.

Ультиматум Качинського

Конфлікт між Матеушем Моравецьким та лідером “ПіС” Ярославом Качинським назрівав вже тривалий час. Але остаточно він проявився і загострився до поточного рівня після рішення правління партії висунути на посаду прем’єр-міністра не Моравецького, який прагнув зайняти цю роль, а **Пшемислава Чарнека** – одного з лідерів конкуруючої групи всередині партії.

Формально вибір був колегіальним, але насправді Чарнек переміг у цьому змаганні, оскільки його просував лідер партії. У “ПіС” ключові рішення приймає саме він.

Надто антиукраїнський: як заяви кандидата на прем’єра Польщі стали проблемою для “ПіС”

Причому останніми тижнями через явні невдачі Чарнека – зокрема, спричинені його надто радикальними антиукраїнськими висловлюваннями – в партії вже **задумалися про можливість заміни свого кандидата**.

Однак, враховуючи, наскільки загострилося протистояння між Качинським та Моравецьким, колишній голова уряду Польщі вже не мав шансів отримати нову номінацію на прем’єра.

Однією з причин цього стало те, що багато хто в керівництві “ПіС” вже розглядав Моравецького як “відрізану скибку”, тобто як того, хто точно піде, питання було лише в термінах. Зокрема, це сприйняття посилилося після того, як експрем’єр створив “Розвиток Плюс” – асоціацію всередині партії, яка демонстративно, напередодні партійного з’їзду, представила свою програму економічного розвитку Польщі.

Можливо, Моравецький хотів таким чином чинити тиск на Ярослава Качинського і переконати його у своїй кращій кандидатурі на пост прем’єра. Але якщо так, то він, скоріше, досяг протилежного результату.

Крім того, у відповідь протиборче групування створило свою асоціацію “Насамперед Польща”, назва якої збігається з передвиборчим гаслом президента Кароля Навроцького. І це стало натяком, на кого це групування має намір орієнтуватися у своїй діяльності.

На цьому тлі **розмови про неминучий розкол у “ПіС” звучали все гучніше**.

Тоді президент партії Ярослав Качинський вирішив поставити питання руба.

15 липня президія політичного комітету “Права і справедливості” заборонила членам партії брати участь у діяльності політичних об’єднань, що функціонують паралельно з партійними структурами.

Формальною причиною такого рішення було заявлено, ніби діяльність політичних структур поза межами партії може поставити під загрозу її державне фінансування. Однак більшість польських коментаторів вважають цей аргумент неправдивим, а отже, вимога керівництва партії має іншу причину.

Група “Насамперед Польща” у відповідь оперативно заявила про припинення своєї діяльності. Але команда Моравецького відповіла відмовою, пояснивши, що вони є членами “ПіС” і не створюють партійного об’єднання, і тому жодної загрози фінансуванню немає.

Отже, Ярославу Качинському довелося йти ва-банк.

Депутатам і сенаторам дали час до 23 липня, щоб письмово підтвердити вихід з внутрішньопартійних об’єднань.

Фактично це стало ультиматумом: або повна лояльність партійному керівництву, або ризик втрати членства в партії.

Як Моравецький і Качинський (не) шукали компроміс

Чим менше часу залишалося до вирішальної дати, тим очевиднішим ставало: підтримка Матеуша Моравецького виявилася набагато сильнішою, аніж розраховувало керівництво партії.

На його підтримку відкрито виступили понад сорок депутатів Сейму та кілька євродепутатів, які підписали лист до Качинського із закликом зберегти єдність правого табору. І хоча в цьому зверненні авторитет лідера партії не ставився під сумнів, члени партії відкрито закликали його переглянути ультимативну заборону (таке публічне вільнодумство – безпрецедентний випадок для “ПіС”).

Моравецький обрав максимально обережну риторику, без жодної нотки критики на адресу Качинського.

“Ще не народився такий інтриган, який розділить мене з головою партії Ярославом Качинським”, – заявив він, наголошуючи на своїй відданості “патріотичному табору”.

Але, попри публічні заяви про єдність, конфлікт нікуди не зник.

Зустріч Качинського та Моравецького, що відбулася 17 липня і яку польські медіа називали “останнім шансом” для пошуку компромісу, завершилася без результату. Речник “ПіС” Рафал Бохенек підкреслив, що ультиматум для членів асоціації залишається чинним. “Недостатньо лише говорити про єдність – її потрібно втілювати в життя. Заради Польщі”, – додав він.

23 липня була нова спроба домовитися.

За кілька годин до завершення терміну ультиматуму відбулася майже тригодинна зустріч Качинського та Моравецького. Цього разу Бохенек заявив, що переговори були конструктивними, однак “не призвели до вирішення принципового питання”.

Матеуш Моравецький запропонував, зокрема, варіант, що він відмовиться від посади віцепрезидента партії в обмін на збереження “Розвитку Плюс”. Однак така пропозиція, як і очікувалося, не влаштувала Ярослава Качинського.

Як згодом стало відомо польським ЗМІ, рішучості Качинському додали результати закритого, замовленого партією соціологічного дослідження, згідно з яким політпроєкт Моравецького нібито не має шансів на самостійне проходження до Сейму.

Але це опитування, схоже, ввело Качинського в оману.

Вигнання “розкольників” та радість в уряді Туска

“Усі знали, що повинні підписати, і розуміли наслідки своєї відмови від підписання (заяв про вихід з групи Моравецького. – ЄП)… Тож, хоч ми й не хочемо розлучатися через ворожнечу, проте так склалося”, – заявив на брифінгу 24 липня Ярослав Качинський.

Пшемислав Чарнек звинуватив у розколі особисто Моравецького.

“Мені сумно, бо до вчорашнього дня я був переконаний, що мої колеги схаменуться і не піддадуться тиску, який на них чинив Матеуш Моравецький”, – заявив Чарнек, додавши, що питання полягає в “порятунку фінансів “ПіС” від арешту Національною виборчою комісією”, і що політики, які пішли за Моравецьким, не захотіли рятувати гроші партії.

Матеуш Моравецький на пресконференції відповів на ці звинувачення.

Він заявив, що існує “досить невелика група інтриганів, які досить вправно грають у партійні інтриги”, і що саме вони “виштовхнули нас з партії”.

І хоча Моравецький не став прямо оголошувати про створення нового політичного проєкту, багато його заяв свідчили саме про це.

“Ми прагнемо розширити наш електорат. Ми чудово з цим справляємося, але нам потрібно адаптувати наші програми до сучасних умов”, – обіцяє експрем’єр.

Його оптимізм має свої підстави. На відміну від замовленого “ПіС” закритого соцопитування, інше дослідження, проведене IBRIS, яке широко розійшлося у медіа, демонструє геть інші результати. Зокрема, у разі окремого походу до Сейму партія Моравецького (яка поки що існує лише віртуально) може претендувати на 6,9% голосів, впевнено долаючи 5-відсотковий виборчий бар’єр.

У коаліції новину сприйняли із захопленням.

“Я так люблю партію “ПіС”, що хотів би, аби їх було хоча б дві”, – жартує голова польського МЗС та соратник Туска Радослав Сікорський.

“Із партії-гегемона “ПіС” перетворюється на партію середньої ваги. Мабуть, це буде новий досвід для її президента Качинського – і не обов’язково найприємніший. Атомізація правої політичної сцени, безумовно, є гарною новиною для нашої сторони політичної арени”, – додав віцеспікер Сейму Пйотр Згожельський, який представляє другу політичну силу коаліції, партію PSL.

Між тим розкол “ПіС” створює абсолютно нову реальність, якої у польській політиці не було десь із середини 2000-х років.

І він матиме далекосяжні наслідки.

Наслідки розколу, в тому числі для України

На перший погляд, втрата “ПіС” статусу гегемона польської правиці може посилити позиції президента Кароля Навроцького. Якщо раніше “ПіС” був альтернативним до нього центром тяжіння у правому таборі, то тепер правий фланг стає більш фрагментованим, а глава держави стає безальтернативним модератором відносин між опозиційними силами.

А посилення Навроцького було б не дуже приємною новиною для України, адже він є прихильником більш жорсткого курсу у відносинах з Києвом.

З іншого боку, разом із Матеушем Моравецьким з “ПіС” пішли найбільш проукраїнські політики. Тож є підстави очікувати, що нова партія навряд чи буде змагатися в антиукраїнській риториці з “Конфедерацією” чи Гжегожем Брауном (як зараз робить “ПіС”), обравши більш помірковану нішу – тим більше, що запит на таку політику існує навіть серед правого електорату.

Зрештою, Матеуш Моравецький, хоч і не має особливих симпатій до України, буде змушений підтримувати політику своїх урядів, в тому числі щодо підтримки Києва.

Ще один можливий наслідок розколу – корекція курсу “ПіС”.

Вихід з партії групи Моравецького (так званих “скаутів”) автоматично посилює їхніх опонентів – так званих “масляних”, які орієнтуються на Пшемислава Чарнека.

Ці назви варто пояснити окремо.

“Скаути” (дослівно “харцери”) Моравецького – це відсилання до того, що багато хто там був скаутом, а також натяк на дисципліну. І одночасно – спроба представити їх як несерйозних гравців, юнаків.

А прізвисько “масляні” з’явилося через те, що група Чарнека колись записала ролик, протестуючи проти того, що польська державна авіакомпанія пропонує пасажирам німецьке масло. І друге пояснення – мовляв, вони так щедро дають соціальні обіцянки, що ті можна як масло мазати на хліб.

Поза тим, навіть вигнання конкурента з партії не знімає питань, які виникають у партії до Чарнека. Ставка на нього вже принесла “ПіС” чимало проблем. Рейтинги партії не зростають і навіть знижуються. Звучать розмови про можливу заміну головного кандидата від партії.

Між тим нинішнє посилення “масляних” здатне остаточно зруйнувати всю систему важелів та противаг у “ПіС”. Це дає Ярославу Качинському ще один аргумент на користь заміни кандидата у прем’єри.

І нарешті, головне питання щодо впливу розколу “ПіС” на польську політику.

Чи можливо, що після виборів партія Моравецького піде на альянс із Туском?

Наразі сам Моравецький заявляє про неможливість такого варіанту. “Для нас суперечки у правому таборі – це сімейні сварки. Але ми разом спрямовуємо основний удар на владну коаліцію, яка спустошує наш дім”, – стверджує він.

Проте за рік все може змінитися.

Особливо якщо за результатами парламентських виборів 2027 року формування правої коаліції буде неможливим без включення туди вкрай токсичної партії Гжегожа Брауна “Конфедерація польської корони”.

За такого сценарію позиція Моравецького може виявитися не такою категоричною. Особливо якщо демонізований серед правого електорату Дональд Туск не буде більше висуватися у прем’єри, а замість нього буде хтось більш прийнятний для електорату Моравецького.

Зрештою, можна сказати напевно: розкол у “ПіС” завершує епоху останніх двох десятиріч, коли польську політику формувало протистояння партій Туска і Качинського, а решта політичних сил були “акторами другого плану”.

Відтепер польська політика стала більш фрагментованою та непередбачуваною.

Автори:

Юрій Панченко, співзасновник “Європейської правди”,

Станіслав Желіховський, кандидат політичних наук, експерт-міжнародник

Підписуйся на “Європейську правду”!Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.