Конституційний суд України значно посилив вимоги до обґрунтування великих сум застави, встановлення слідчим суддею чи судом розміру застави без належного аналізу платоспроможності особи та реальних ризиків, формально залишає альтернативність запобіжного заходу, але повністю нівелює його правову суть.
Таку думку агентству “Інтерфакс-Україна” висловила старша юристка юридичної фірми EQUITY Ілона Милостива, коментуючи рішення КСУ, ухвалене 21 липня у справі за конституційною скаргою Романа Дудіна щодо відповідності Конституції України абзацу п’ятому частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України. Оспорювана норма дозволяє у виняткових випадках встановлювати заставу понад визначені межі для осіб, яких підозрюють або обвинувачують у скоєнні тяжких та особливо тяжких злочинів.
“На перший погляд, результат розгляду є очевидним: оспорювана норма визнана конституційною, а верхньої межі для розміру застави КСУ не встановив. Проте головне значення рішення полягає не в його резолютивній частині. КСУ окреслив умови, за яких вихід за загальні межі застави є сумісним з правом на свободу та особисту недоторканність. Норма залишилася чинною, але її застосування не може зводитися до формального посилання на тяжкість обвинувачення, розмір інкримінованої шкоди або абстрактну можливість особи переховуватися – підходів, які досі спостерігаються в окремих ухвалах”, – зазначила вона.
Милостива наголосила, що наразі “практика застосування тримання під вартою з альтернативою застави тривалий час балансує між процесуальною доцільністю та ризиком перетворення фінансового обмеження на безальтернативне ув’язнення”.
“Якщо розмір застави об’єктивно недоступний особі, альтернатива існує лише на папері судової ухвали, тоді як реальним наслідком залишається подальше тримання під вартою протягом невизначеного терміну”, – сказала вона.
Юрист зауважила, що, визначаючи заставу понад загальні межі, слідчий суддя, суд повинен послідовно дати відповідь щонайменше на два запитання: чому застава в межах, встановлених КПК, є недостатньою саме стосовно цієї особи, і чому обраний розмір застави відповідає доведеним ризикам, майновим обставинам особи та реальній можливості її внесення.
КСУ підкреслив, що вимоги КПК щодо врахування обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану, інших даних про особу, процесуальних ризиків та заборони явно непомірної застави мають загальний характер і вони повною мірою застосовуються у випадках, коли суд виходить за межі 80 або 300 прожиткових мінімумів.
“Отже, перевищення загальної межі не зменшує вимог до обґрунтування. Навпаки, КСУ прямо пов’язує такі випадки з необхідністю посиленого судового контролю. Водночас КСУ прямо констатував, що практика застосування оспорюваної норми судами України має ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей”, – зазначила вона.
Милостива підкреслила, що, згідно з рішенням КСУ, “застава не є кримінальним покаранням, “викупом” особи або відшкодуванням шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, її призначення полягає у забезпеченні присутності особи та виконанні покладених на неї процесуальних обов’язків”.
Юрист нагадала, що за даними ВАКС, у період з 5 вересня 2019 року до 30 червня 2025 року Апеляційна палата розглянула в апеляційному порядку 408 справ, у яких перевірявся, зокрема, розмір застави. У 109 справах застава була встановлена антикорупційним судом у межах, визначених КПК, тоді як у 299 – із виходом за відповідні межі.
“Перевищення загальних меж мало місце приблизно у трьох із чотирьох таких справ. У 2025 році розмір застави було зменшено у 76,92% переглянутих ухвал слідчих суддів. Ці показники підтверджують, що вихід за загальні межі та подальший апеляційний перегляд розміру застави становлять істотну частину практики антикорупційного суду”, – сказала вона.
За словами Милостивої, зокрема, в одній із справ АП ВАКС 10 березня 2026 року зменшила заставу з 4,992 млн грн до 998,4 тис. грн, при цьому Апеляційна палата суду зазначила, що, встановлюючи розмір застави, слідчий суддя не навів обставин існування виняткового випадку, з огляду на який слід визначати заставу в сумі, що перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
“Не будь-яке перевищення 300 прожиткових мінімумів є незаконним. Через суттєву майнову та соціальну диференціацію суспільства будь-яка абсолютна верхня межа може виявитися недостатньою для забезпечення стримувального ефекту застави щодо особи з надзвичайно значними фінансовими ресурсами. Проте цей висновок не дозволяє довільно встановлювати надмірно високі суми. Чим істотніше суд відступає від загальної межі, тим переконливіше він повинен пояснити, чому менша сума не забезпечить виконання процесуальних обов’язків і чому встановлена застава залишається реальною альтернативою триманню під вартою”, – сказала вона.
Милостива зазначила, що в багатьох судових рішеннях аналіз майнового стану обмежується переліком нерухомості, корпоративних прав, транспортних засобів або задекларованих доходів підозрюваного та членів його сім’ї, проте рішення КСУ “вимагає значно глибшого підходу”.
“Для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання під вартою суд повинен обґрунтувати реальну фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи та активи, врахувати сімейний стан та наявність утриманців, дослідити не лише розмір інкримінованої шкоди. Суд також має встановити, чи є активи, з яких передбачається внесення застави, фактично доступними особі. Наявність активу та можливість використати його для внесення застави – не тотожні категорії”, – сказала вона.
Юрист підкреслила, “що загального твердження, що особа “має значні статки”, недостатньо, суд повинен встановити правовий режим майна, наявність обтяжень, його ліквідність і реальну доступність, щоб застава не перетворилася на майновий привілей для заможних осіб або бар’єр для незаможних”.
“З погляду справедливості застава не може бути однаковою “ціною свободи” для всіх і водночас не може розподіляти доступ до свободи залежно від статків. Застава повинна забезпечувати належну процесуальну поведінку, не втрачаючи свого змісту як реальної альтернативи триманню під вартою”, – підкреслила юрист, зазначивши, що практична реалізація рішення КСУ залежатиме від застосування судами сформульованих КСУ підходів у кожному конкретному кримінальному провадженні.