Фото до статті
- Автор
- Олена Березовенко
- 19 серпня, 15:31
- 2261
Мережа книгарниць «Сенс» презентує свій перший заклад, що функціонує за франшизою, – у Львові, на вулиці Богдана Хмельницького. Він розташується у будівлі колишнього кінотеатру часів Австро-Угорської імперії та об’єднає книжковий магазин, кав’ярню, ресторан і простір для проведення культурних заходів. Ми поспілкувалися з ініціатором проєкту «Сенс», Олексієм Ерінчаком, про причини відкриття у Львові, особливості роботи першої франшизи та плани на майбутній заклад в Одесі.
«Ми прагнемо, аби львівський «Сенс» мав свою унікальну атмосферу та поступово став для місцевих жителів рідним»
Відкриття «Сенсу» у Львові не потребувало тривалих пошуків локації – приміщення знайшлося само. Місцеві підприємці, які стали власниками будівлі, запропонували «Сенсу» розмістити тут свій книжковий магазин-кав’ярню. З огляду на львівську читацьку спільноту, найдавніший видавничий форум та насичене культурне життя міста, це рішення видавалося бізнес-логічним, зазначає Ерінчак.
Для команди «Сенсу» це був перший досвід розширення мережі шляхом франшизи, проте запропонована модель суттєво відрізняється від традиційного продажу бренду. «Франшизу часто сприймають як модель, де я продав права на назву, а далі люди роблять щось самостійно. У нас це не так, це управлінська франшиза. Тобто партнер отримує право використовувати бренд та бізнес-процеси «Сенсу», а управління простором делегує команді «Сенсу», – пояснює Олексій Ерінчак.
Операційний контроль над усіма ключовими аспектами проєкту, зберігаючи єдиний ціннісний стрижень, залишається за київською командою. «Наші стандарти, підходи, архітектура, назва, меню, підбір літератури – все це залишається за «Сенсом». Ми також відповідаємо за пошук та управління персоналом на всіх рівнях, окрім посади директора», – наголошує засновник книжкового простору.
Єдина суттєва відмінність від інших подібних закладів полягає в тому, яка юридична особа здійснює комерційну діяльність. Львівські інвестори, які є власниками приміщення, свідомо обрали залишатися поза публічним полем на цьому етапі запуску локації, зауважує Олексій Ерінчак.
Незважаючи на чіткі рамки управлінської франшизи, простір не повинен стати статичною копією київського. «Ми хочемо, щоб львівський «Сенс» мав свою унікальну атмосферу та поступово ставав для місцевих жителів рідним. Подібно до того, як це сталося в Івано-Франківську на «Промприладі»: люди сприймають його не просто як чергову мережеву точку, а як «своє місце», де на них чекають і де їх знають», – розповідає засновник «Сенсу». Для досягнення цієї мети було залучено місцевих мешканців до команди, а заходи та маркетингові кампанії розробляються з урахуванням специфіки львівського контексту.
Історія колишнього кінотеатру та врятований стінопис
«Сенс» у Львові розміститься в будівлі початку 20 століття на вулиці Богдана Хмельницького – приблизно за 600 метрів від площі Ринок та за декілька хвилин ходьби від Оперного театру. Фактично, це дві будівлі, між якими на першому поверсі буде функціонувати «Сенс». Таке розташування, трохи віддалене від головної площі, команда вважає радше перевагою, ніж недоліком, адже самі львів’яни часто уникають цієї зони через надмірний потік туристів.
Будинок було зведено у 1912–1913 роках за проєктом архітектора Романа Фелінського для Соломона Рогатина. Кінотеатр розпочав свою діяльність тут у 1913 році під назвою «Сфінкс» (пізніше – «Мева», «Адрія», а в радянські часи – «ім. 17 Вересня» та «ім. Б. Хмельницького»). За понад століття існування будівля пережила скарги на «непристойні фільми», прийом Єврейського драматичного клубу, пік популярності індійського кіно у 1990-х роках та навіть більярдну у фоє, доки у 2007 році міська рада остаточно не закрила заклад.
Від самого кінотеатру всередині майже нічого не збереглося, навіть підлоги. Однак команда вирішила залишити стелю зі слідами від протікань та малюнками, щоб зберегти історичну атмосферу приміщення. Найціннішою знахідкою локації став монументальний стінопис 1960-х років авторства Володимира Патика, представника львівської школи живопису, дослідника української історії та етнографії. Він прикрашає стіну головної зали та частину сусідньої.
«За легендою, радянська влада замовила художнику цю роботу, він її виконав, але додав багато гумору та прихованих натяків. Це композиція про здобуття Львова Богданом Хмельницьким. Цікаво, що цей стінопис близько 30 років був занедбаний і захаращений у приміщенні. Там жили голуби, можливо, собаки та коти, але робота дивом збереглася», – розповідає Олексій Ерінчак.
Реставрація об’єкта символічно збіглася зі 100-річчям від дня народження художника, яке відзначається цього року у Львові. «Ми відмовилися від ідеї розміщувати книжкові вітрини, як на Хрещатику. Там великі вікна, і стінопис буде видно прямо з вулиці. Люди зможуть побачити його, проїжджаючи трамваєм. Я хочу, щоб відвідувачі заходили сюди не тільки за книжками чи кавою, а й просто щоб ознайомитися з цією роботою», – додає Ерінчак.
Окрім художньої спадщини, у просторі збережено й функціональну пам’ять кінотеатру: на місці, де колись був екран, облаштовано сцену та новий екран для презентацій і заходів.
«Людина на інвалідному візку, з дитячим візочком або літня людина не повинна стикатися з перешкодами в просторі»
Створення безбар’єрного простору в будівлі початку 20 століття стало одним із найскладніших завдань для архітекторів. Однак команда принципово відкинула будь-які виправдання історичним статусом об’єкта. «Ми облаштували пандус, повністю вирівняли підлогу основного поверху, усунули пороги. Людина на інвалідному візку, з дитячим візочком або літня людина не повинна стикатися з цими перешкодами в просторі. Є інклюзивна вбиральня», – зауважує Ерінчак.
Завдяки високим стелям у приміщенні було створено кілька рівнів для розширення торгової площі. Щоб забезпечити доступність для всіх, у приміщенні встановлено ліфт, який вже функціонує. «Для мене це був принциповий момент. Не можна говорити: «Це історична будівля, тому ми нічого не можемо зробити». Звісно, не все вдається реалізувати ідеально. Наприклад, пандус неможливо зробити надзвичайно широким через вузький тротуар. Це завжди компроміс. Але для переважної більшості людей краще мати такий доступ, ніж не мати його зовсім», – каже засновник «Сенсу».
Концепцію розробляв постійний архітектор «Сенсів» Василь Грищенко, а до реставрації фасаду та відновлення стінопису залучали львівських фахівців.
«Будівництво може виявитися навіть дорожчим за простір на Хрещатику, попри приблизно вдвічі меншу площу»
Запланований термін окупності становить п’ять років – так само, як і для проєкту на Хрещатику. Проте, під час підготовки приміщення кошторис ремонтних робіт значно збільшився через подорожчання будівництва в Україні. «Зараз, за відчуттями, це може бути навіть дорожче, ніж простір на Хрещатику, хоча площа приблизно вдвічі менша. Тут було багато роботи з початковим станом приміщення. На Хрещатику ми тоді мали не надто великий бюджет і на чомусь заощаджували. У Львові теж немає необмеженого бюджету, але деякі речі ми робимо з розрахунком на довгострокову перспективу», – пояснює Олексій Ерінчак.
Точну фінальну суму засновник не розголошує, зазначивши, що це рішення залишається за інвесторами. «Згідно з фінансовою моделлю, якщо все йтиме добре, інвестор поверне свої вкладення приблизно за п’ять років. Після цього ми переходимо до партнерства 50/50 – вже без франчайзингової складової. Тобто стаємо рівноправними партнерами й продовжуємо спільну роботу», – додає засновник «Сенсу».
«У Львові відчувається значно більше українськості, яку так довго пригнічувала радянська система»
«Сенс» розраховує залучити у Львові як досвідчених читачів, так і нову аудиторію. Показником очікування стало те, що ще до офіційного відкриття сторінка простору в Instagram зібрала близько 4000 підписників, серед яких багато киян, які наразі проживають у Львові.
Крім книжок, у закладі функціонуватиме повноцінна кухня, меню якої з часом буде адаптовано до місцевих кулінарних традицій. «Я думаю, що страви, які вже полюбилися киянам і мешканцям Івано-Франківська, будуть добре сприйняті і у Львові. Спочатку ми пропонуємо те саме меню. Можливо, згодом з’являться локальні страви, які відповідатимуть духу Львова. Наприклад, я вважаю, що ми введемо наш пляцок, оскільки для Львова це важлива частина гастрономічної культури», – ділиться Олексій Ерінчак.
Асортимент літератури на початковому етапі штучно змінювати не планують – простір працюватиме з усіма українськими видавництвами, коригуючи пропозиції відповідно до реального попиту після запуску. «У Львові дещо інший контекст. Тут відчувається значно більше українськості, яку не так довго пригнічувала радянська система. Водночас тут проживає більше дітей та молоді, ніж у Києві. Тому, ймовірно, ми продаватимемо більше підліткової та дитячої літератури. Можливо, аудиторія «Сенсу» у Львові буде молодшою, ніж у Києві», – припускає засновник книжкового простору.
Олексій Ерінчак переконаний, що мережа повинна постійно адаптуватися до викликів часу та особливостей конкретного міста, зберігаючи гнучкість, яку команда продемонструвала на початку повномасштабної війни, перетворивши київську локацію на волонтерський центр.
Модель, яку зараз відпрацьовують у Львові, засновник планує пропонувати іншим потенційним партнерам в Україні як приклад успішного бізнес-кейсу.
«Ми не «МакДональдз», де відпрацьовані процеси, і все у світі має бути однаково. Хоча бути такою корпорацією непогано, адже це досвід і стандарти. У своїй сфері ми, на мою думку, є «МакДональдзом» з погляду привабливості бренду та його впізнаваності. Але ми значно гнучкіші, адаптивніші й продовжуватимемо робити все, щоб опинятися в потрібний час, у правильному місці та з відповідними сигналами для нашої аудиторії», – каже Ерінчак.
«Ми не «МакДональдз», у якого відточені процеси і скрізь у світі все має бути однаково»
Серед усіх регіонів України найбільшу увагу та зусилля засновника «Сенсів» привертає Одеса. Спроби відкрити там заклад вже були, проте попередні плани щоразу зривалися через складні переговори або російські обстріли. Втім, специфіку мови та культури міста засновник сприймає не як перешкоду, а як головну причину для виходу на цей ринок.
«Навіть якщо в Одесі є 5% людей зі стійкою україноцентричною позицією, хоча я вірю, що їх значно більше – це вже 50 000 осіб. Це потужна сила, яка може кардинально змінити наше уявлення про Одесу. І це активні люди, яким бракує місця для зустрічей, де вони могли б відчувати себе сильними серед своїх. У такому просторі виникне й примножиться енергія, яка витіснятиме залишки «руського міра» з одеського сьогодення і натомість продукуватиме українськість», – наголошує Олексій Ерінчак.
Якщо раніше в Одесі планували відкрити невеликий книжковий магазин площею 250–300 квадратних метрів, то зараз амбіції проєкту зросли до створення масштабної культурної інфраструктури. «Я розумію, що якби «Сенс» там реалізувався у малому форматі, він би не зміг вмістити всю цю функцію. Це не може бути просто книгарня-кав’ярня. Це має бути простір в історичному місці, у визначній будівлі, з внутрішнім двором. «Сенс» має стати інфраструктурною одиницею, яка об’єднує культурну, творчу, україноцентричну, патріотичну публіку для спільного руху вперед і розвитку української Одеси», – пояснює засновник книжкового простору.
Складність пошуку партнерів у місті полягає в тому, що важко знайти людину чи групу людей, які б одночасно розуміли важливість такого простору і мали б можливість фінансувати настільки амбітний проєкт, пояснює Олексій Ерінчак.
«Сподіваюся, що у «Сенсі» не буде ксенофобії та поділу на «свій-чужий»
Якщо Одесі бракує об’єднувального центру, то у Львові щільність культурного життя надзвичайно висока. Тому місцевому «Сенсу» не потрібно ставати будинком культури – його місія полягає в тому, щоб задати новий стандарт доступності та стати платформою для порозуміння, розповідає засновник простору. Ерінчак прагне, щоб простір став прикладом для всього бізнесу, показавши, що заклади з підвальними туалетами та сходами без пандусів мають залишитися в минулому.
У приміщенні очікують побачити різноманітну аудиторію: корінну інтелігенцію, молодь, військових, туристів та внутрішньо переміщених осіб. «Я сподіваюся, що у «Сенсі» не буде ксенофобії, поділу на «свій-чужий», тому що до нас прийдуть як туристи, так і люди, які нещодавно переїхали до Львова через війну, а ще львів’яни, тож це буде місце перетину всіх із усіма.
Для мене львівський «Сенс» має бути найбільш мистецьким серед усіх наших закладів, людиноцентричним і, безумовно, україноцентричним»,
– зазначає Олексій Ерінчак.
Олексій Ерінчак переконаний, що просто звести красиву локацію недостатньо – без активної модерації та проактивної позиції команди вона не запрацює самостійно. «Раніше я був переконаний, що достатньо створити інфраструктуру, і вона наповниться сама. Але в реальному житті це працює трохи інакше. Потрібно створити інфраструктуру та проактивно її розвивати, скеровуючи. Це як баскетбольний майданчик у місті, де ніхто не грає в баскетбол – очевидно, що не всі одразу ним скористаються», – пояснює засновник простору.
«Дуже важливо, яка аудиторія прийде першою та «задасть тон» простору. Ми намагаємося зробити так, щоб про відкриття першою дізналася наявна аудиторія «Сенсу», яка вже поділяє наші цінності», – додає Олексій Ерінчак.
Точну дату запуску львівського простору команда не називає, оскільки ремонтні роботи такого масштабного об’єкта стикнулися із затримками з боку підрядників та форс-мажорними обставинами (зокрема, пожежею на підприємстві під Києвом, де виготовляли обладнання). Наразі команду повністю укомплектовано, київські фахівці вже працюють на місці, а книжки розкладають на полицях.
Фото та обкладинка: надані командою «Сенсу» для Віледжа
Олена Березовенко – редакторка рубрики «Їжа» у Віледжі, випускниця кафедри журналістики Національного авіаційного університету. Про ресторани та гастрономію професійно пише з 2018 року, а до команди Віледжа приєдналася у травні 2025-го.