>

Покарання за нетерпимість, як у Європі: як Україні слід оновити норми щодо нападів на “відмінних”

Четвер, 23 липня 2026, 11:51 — Ольга Полякова, для Європейської правдиПоділитись:

Ukrinform/East NewsВ Україні, навіть попри війну, проводяться Марші рівності, що спрямовані проти нетолерантності

Коли в Україні говорять про приєднання до ЄС, нерідко згадують антикорупційні органи, реформування судової системи, виконання різноманітних технічних вимог. Це, безумовно, важливо, але євроінтеграція не обмежується лише інституційною архітектурою.

Для Європейського Союзу фундаментальні права є такою ж складовою процесу вступу, як економічні норми, питання конкуренції чи державні закупівлі. Країна-кандидат повинна продемонструвати не лише ухвалення необхідних законів, але й те, що громадяни можуть користуватися захистом, який ці закони надають.

Саме тут Україна стикається зі значними труднощами. 

Згідно з даними міжнародних інституцій, третій рік поспіль Україна демонструє погіршення позицій в Індексі верховенства права за критерієм “Рівне ставлення та відсутність дискримінації”: з 30-го місця у 2022 році до 43-го у 2025-му серед 143 країн.

Ця тенденція свідчить про ефективність держави у захисті людей від нерівного ставлення, упередженості та проявів нетолерантності. Однією з найвразливіших сфер є злочини, скоєні на ґрунті нетерпимості.

Позиція європейських інституцій

Злочин на ґрунті нетерпимості – це напад на людину, зумовлений не випадковим конфліктом, а її реальною чи приписуваною приналежністю до певної групи. Це може бути пов’язано з расою, мовою, віросповіданням, інвалідністю, станом здоров’я, сексуальною орієнтацією, гендерною ідентичністю або іншою характеристикою.

Проблема полягає в тому, що українська правова система не завжди враховує цей мотив.

Напад може бути кваліфікований як хуліганство, заподіяння тілесних ушкоджень або інше загальне правопорушення. Однак, якщо не дослідити причини, що спонукали обрати конкретну особу мішенню, справа втрачає суттєву частину свого змісту.

Європейський суд з прав людини вже звертав увагу на цю проблему. 

У справі “Картер проти України” йшлося про неефективне розслідування нападу, де потерпілий наполягав на гомофобному мотиві.

Суд підкреслив, що якщо держава не досліджує можливий мотив упередження, злочини на ґрунті нетерпимості фактично розглядаються так само, як справи без такого підтексту.

Схожа ситуація спостерігається і в інших справах. 

У справі “Узу проти України” ЄСПЛ встановив, що держава не забезпечила належного розслідування нападу на 16-річного афроукраїнця та не визначила расовий мотив злочину.

Для ЄС подібні випадки мають велике значення, оскільки вони відображають якість правової системи. Якщо мотив нетерпимості не фіксується, не розслідується та не відображається у вироку, держава не надає постраждалій особі повного захисту та не демонструє особливої суспільної небезпеки подібних нападів.

Європейська комісія вже прямо вказувала на недоліки українського законодавства у цій сфері. 

У звіті в рамках Пакета розширення ЄС за 2025 рік зазначається, що українське законодавство наразі не відповідає Рамковому рішенню Ради ЄС 2008/913/JHA щодо боротьби з певними формами расизму та ксенофобії через кримінальне право – зокрема, щодо визначень та сфери застосування таких злочинів.

Окремо Єврокомісія наголошувала на відсутності системного збору даних про злочини на ґрунті нетерпимості в Україні, а також на тому, що сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність не охоплені кримінальним законодавством у цьому контексті.

Це важливий аспект. Йдеться не лише про одну групу людей чи одну статтю Кримінального кодексу, а про здатність держави відповідати стандартам ЄС, пов’язаним із верховенством права, рівністю та недискримінацією.

Тому антидискримінаційне законодавство є частиною того самого блоку фундаментальних реформ, без якого переговори про членство не можуть бути переконливими.

Новий підхід до розслідування злочинів

У серпні 2025 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт №13597. Це стала чергова спроба оновити українське законодавство у сфері протидії дискримінації та злочинам на ґрунті нетерпимості, після попереднього законопроєкту №5488, який не був ухвалений.

Майже за рік після реєстрації законопроєкт перебуває на стадії розгляду у комітеті. Водночас він вже включений до порядку денного Верховної Ради та має позначку “євроінтеграційний”. Парламентський комітет з питань інтеграції України до ЄС у своєму висновку зазначив, що проєкт відповідає міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері євроінтеграції та спрямований на виконання завдань дорожньої карти з питань верховенства права.

Законопроєкт містить кілька ключових ідей.

По-перше, він розширює перелік захищених ознак. Зокрема, пропонує включити національне походження, стан здоров’я, сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність.

По-друге, пропонує розмежувати різні рівні відповідальності. Дискримінаційні дії без застосування насильства або погрози його застосування мають розглядатися в адміністративному порядку. Це може забезпечити швидше та практичніше реагування, ніж складний кримінальний процес для кожного окремого випадку.

По-третє, для більш небезпечних проявів – зокрема, публічних закликів до насильства з мотивів нетерпимості – законопроєкт передбачає кримінальну відповідальність. Він також закріплює мотиви нетерпимості як обтяжуючу обставину в низці статей Кримінального кодексу, зокрема щодо вбивств, заподіяння тілесних ушкоджень та нападів.

Таким чином, ключова логіка законопроєкту полягає в тому, що держава має розрізняти менш небезпечні дискримінаційні дії від нападів, погроз та закликів до насильства. І для кожного рівня має існувати відповідний інструмент реагування.

Закону недостатньо

Сам факт появи законопроєкту №13597 є важливим. Однак для євроінтеграції недостатньо просто додати належні формулювання до кодексів. Закон має бути чітким, зрозумілим та придатним до практичного застосування.

Текст законопроєкту потребує доопрацювання, щоб уникнути створення нових проблем у сфері правозастосування.

Зокрема, необхідно точніше визначити поняття нетерпимості, уникнути розмитих формулювань та вдосконалити окремі положення Кримінального кодексу. Наприклад, мотив нетерпимості має бути самостійною обставиною, що обтяжує відповідальність, а не розчинятися через невдалу конструкцію норми.

Окрему увагу слід приділити інституційному аспекту. Для реального захисту потрібні не лише нові статті, але й навчання для слідчих та прокурорів, системний облік таких злочинів, аналіз скарг на дії чи бездіяльність поліції, а також зрозумілі механізми підтримки для постраждалих.

Це і є відмінність між імітацією та справжньою реформою.

Імітація – це ухвалити закон і відзвітувати про виконання європейської вимоги. Реформа ж передбачає створення умов, за яких поліція, прокуратура та суди зможуть ефективно ним користуватися, а постраждала особа розумітиме, куди звертатися та як захистити свої права.

Випробування для української правової системи

Переговори про вступ до ЄС – це не лише список законів, які необхідно ухвалити. Це перевірка здатності держави будувати функціонуючі інституції. 

Якщо злочини на ґрунті нетерпимості не фіксуються системно, держава залишається неспроможною побачити реальний масштаб проблеми. Якщо мотив не досліджується, постраждалі не отримують повної правової оцінки того, що з ними сталося. Якщо правоохоронці не проходять належного навчання, навіть найкраща норма закону може залишитися лише декларативною.

Для ЄС це показник якості верховенства права. Чи здатна держава забезпечувати однаковий захист для різних категорій громадян? Чи розглядає вона упередження як мотив злочину? Чи має вона інструменти для системного, а не вибіркового реагування?

Саме тому законопроєкт №13597 слід розглядати не як другорядну гуманітарну тему, а як невід’ємну частину пакету євроінтеграційних заходів. Він може допомогти Україні усунути одну з прогалин, на які вже наголошують європейські інституції. Однак це стане можливим лише за умови його доопрацювання до рівня якісного робочого інструменту.

Законопроєкт пропонує більш практичний підхід порівняно з попередніми ініціативами: розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності, розширення переліку захищених ознак та врахування мотиву нетерпимості у випадках скоєння більш небезпечних злочинів.

Але головне випробування буде полягати не в самому голосуванні, а в тому, чи зможе держава після ухвалення закону належним чином ідентифікувати такі злочини, правильно їх розслідувати, збирати відповідні дані, навчати співробітників правоохоронних органів та надавати підтримку постраждалим.

Авторка: Ольга Полякова,

голова правозахисної організації Gender StreamПідписуйся на “Європейську правду”!Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.