© Getty Images
Віктор Константинов
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер заявив про намір залишити посаду. Цей крок не був цілковитою несподіванкою, адже його лейбористська партія переживає глибоку кризу. Через два роки після переконливої перемоги на виборах лейбористи втратили прихильність британців. Численні однопартійці покладають відповідальність за невдачу на прем’єра, і протягом останніх тижнів спостерігалося стрімке зростання кількості депутатів-лейбористів та членів уряду, які відкрито закликали Стармера до відставки.
Відхід Стармера — це лише початок. Основні причини поточної кризи залишаються незмінними: дефіцит бюджету, високі ціни на енергоносії, безробіття та невизначеність у торговельних відносинах із Європейським Союзом. Не минулося і без гучних скандалів — Стармер, обійшовши певні формальності, “просунув” призначення Пітера Мандельсона на посаду посла в США. Проте вже через пів року Мандельсон був змушений піти у відставку через виявлені зв’язки з Джеффрі Епштейном. На початку поточного року Мандельсона затримали за підозрою у передачі Епштейну конфіденційної державної інформації стосовно кримінальних справ останнього. Хоча скандал найбільше нашкодив репутації самого прем’єра, опозиція також критикувала партію за нездатність належним чином забезпечити державну безпеку.
Ця криза розгортається на тлі загальних серйозних проблем у британській політиці: лейбористи та консерватори, дві домінуючі партії, які керують країною протягом останнього століття, нині однаково викликають невдоволення виборців. Підтримка кожної з них становить менш як 20% британців, і швидкого покращення ситуації очікувати не доводиться. Праворадикальна партія «Реформи» другий рік поспіль залишається найпопулярнішою в країні. Найвідоміший політик «Реформ» — Найджел Фарадж, який здобув популярність завдяки Брекзиту та антимігрантській риториці. В умовах такого політичного ландшафту, вирішення проблеми падіння популярності керівної партії шляхом дострокових виборів неможливе: замість стабільності, вони призведуть до ще глибшої кризи, де при владі опиняться або британські прихильники Трампа з «Реформ», або неоднорідна коаліція противників Фараджа, нездатна досягти консенсусу з будь-яких інших питань.
Водночас, відставка Стармера сприймається у світі значно гостріше, ніж у самій Британії. Загальний настрій британців — позитивний; вони позбулися найменш популярного політика (Стармер, хоч і незначно, випереджає за цим показником Фараджа) і з оптимізмом дивляться в майбутнє (протягом першої доби після оголошення про відставку прем’єра, кількість тих, хто вірить у швидке покращення ситуації в країні, зросла майже на 20%). Для зовнішньої аудиторії головне очікування та головне побоювання — невизначеність. Велика Британія, як і раніше, є потужною державою, від якої залежать багато глобальних та регіональних процесів. Для України це означає дипломатичну підтримку та постачання озброєнь, фінансову допомогу та масштабні санкції проти Росії. Не випадково президент Зеленський так оперативно відреагував на рішення британського прем’єра, подякувавши йому за підтримку та співпрацю. Ці слова не були визнанням особистих заслуг Стармера — так само український лідер міг звернутися до будь-якого іншого прем’єра, хто очолював уряд протягом останніх років. Адже у Великій Британії жоден уряд жодного разу не ставив під сумнів партнерські відносини з Києвом. І підтримка України незмінно залишалася пріоритетом британської зовнішньої політики.
Сльози, чай у саду та прощання з командою: як завершилася епоха Стармера
Сьогодні жоден з лідерів лейбористів не розпочне перегляду відносин з Україною, однак неминуча невизначеність вплине на їхню якість. Стармер наразі залишається виконувачем обов’язків глави уряду. Можливо, він збереже цей статус до кінця літа, коли перед відновленням роботи парламенту з’явиться можливість провести вибори нового лідера партії та прем’єр-міністра. Протягом усього цього періоду партнери сприйматимуть його як лідера, який залишив посаду та втратив владу, з яким немає сенсу домовлятися про майбутнє. Цей ефект вже помітний. На початку липня Стармер мав взяти участь у саміті НАТО в Туреччині, де обговорюватимуться питання збільшення оборонних витрат та допомоги Україні. Велика Британія є одним з ініціаторів цих обговорень, і її лідер мав би задавати тон дискусії. Однак зараз незрозуміло, чи буде Велика Британія представлена на найвищому рівні.
Крім того, напередодні саміту Стармер планував представити новий план військових витрат — практичний погляд на те, як має виглядати оборонний бюджет ключової європейської держави в умовах війни на континенті. Тепер ця презентація втратила сенс: навіть якщо Стармер представить план, ймовірність його реалізації незначна. Адже новому лідеру доведеться заново домовлятися щодо пов’язаних із планом бюджетних питань, враховуючи власні погляди та домовленості з прибічниками. У підвішеному стані опинився й саміт Великої Британії та Євросоюзу, запланований на кінець липня. Там, окрім важливих домовленостей щодо торговельних зв’язків між двома сторонами, мали обговорювати плани військово-технічного співробітництва та розширення допомоги Україні.
Чим довше Велика Британія залишатиметься без прем’єр-міністра, тим сильніше невизначеність вплине на її зобов’язання та зв’язки, зокрема й стосовно України.
Варто зазначити, що швидке завершення партійної кризи не гарантує миттєвого подолання невизначеності. Наразі в партії обговорюються кілька кандидатур, але найімовірнішим наступником Стармера є Енді Бернем. Цей досвідчений політик (працював ще в уряді Гордона Брауна наприкінці нульових, безпосередньо перед тим, як лейбористи програли вибори та перейшли в опозицію майже на 15 років) протягом останніх дев’яти років обіймав посаду мера Великого Манчестера, третьої за населенням міської агломерації в країні, яка включає сам Манчестер та навколишні території. Усі ці роки він зберігав популярність серед виборців (що вигідно відрізняє його від Стармера) і залишався одним із найвпливовіших політиків у Лейбористській партії. На національному рівні його добре впізнають (що саме по собі є досягненням, адже соціологічні опитування чітко свідчать: британці впізнають серед політиків лише лідерів ключових партій та членів уряду). Його позитивно оцінюють майже 40% британців (найкращий показник серед лейбористів і один з найкращих серед усіх політиків у країні).
Багато лейбористів вже бачать Бернема на посаді прем’єр-міністра. Нещодавно він залишив посаду мера та був обраний до парламенту, що дасть йому змогу взяти участь у боротьбі за лідерство в партії та очолити уряд (ці посади може займати лише чинний член парламенту). Здійснити таку зміну неможливо без всебічної підтримки в партії. Навіть Стармер, який спочатку блокував прихід Бернема до парламенту, мусив поступитися під тиском його прихильників і підтримати дострокові вибори нового депутата. Але саме в цій широкій підтримці полягає головна проблема Бернема — його просуває надто різношерста і неоднорідна коаліція. Формально Бернем представляє поміркованих лівих, найбільшу фракцію Лейбористської партії. Однак до цієї ж фракції належить значна частина нинішнього уряду, як і сам Стармер. Прем’єр, що йде, зіпсував стосунки з фракцією, оскільки депутати вважали, що він приділяє недостатньо уваги внутрішній політиці та соціальній підтримці британців. Від Бернема його прихильники очікуватимуть негайного та явного повороту в цьому напрямку.
Боротьба за посаду прем’єра Британії: суперник Стармера наблизився до змагання за лідерство в партії
Крім того, серед найбільш поміркованих лівих існують значні розбіжності у поглядах на зовнішню політику. Багато прихильників Бернема виступають за скорочення витрат на оборону (з перенаправленням коштів на соціальні програми), що неминуче позначиться як на планах зміцнення британської армії, так і на програмах військово-технічної допомоги Україні. Чимало депутатів з-поміж поміркованих лівих спонукатимуть Бернема змістити акценти зовнішньої політики на Близький Схід. Значна частина поміркованих лівих та крайньо ліве крило партії протягом останніх місяців критикували Стармера за недостатню підтримку Палестини. У команді самого Бернема є багато прихильників розширення зв’язків із країнами Глобального Півдня, що, на їхню думку, передбачає краще розуміння позицій цих країн щодо міжнародного порядку. Якщо такі погляди пануватимуть у найближчому оточенні нового прем’єра, пріоритети Великої Британії суттєво зміняться. Ні, від моральної підтримки України ніхто не відмовиться, тим більше, що Бернем є послідовним критиком російської агресії, а на посаді мера Манчестера активно допомагав Україні у питаннях співпраці з містами-побратимами. Однак дипломатична та, особливо, матеріальна складова підтримки, безумовно, зменшиться.
Зміна лідерства в Лейбористській партії — це справді виклик для України, який вкотре демонструє, наскільки ми залежні не лише від міжнародної політики, а й від внутрішнього порядку денного в країнах-партнерах. І наскільки, здавалося б, віддалені від нас проблеми можуть виявитися не просто важливими — критичними для України.