© Getty Images Європі не слід повторювати помилку 2022 року, коли також існувала можливість змінити перебіг подій.
Президент України Володимир Зеленський стверджував, що РФ втратила ініціативу у конфлікті, і багато європейських лідерів, схоже, поділяють його оптимістичний погляд. Успіхи України надають унікальну нагоду посилити тиск на кремлівського лідера Володимира Путіна та створити умови для дипломатичного вирішення найбільшого конфлікту в Європі з часів Другої світової війни, як зазначає Atlantic Council.
Проте, ця можливість, ймовірно, є тимчасовою. Тому європейські союзники України мають скористатися моментом і показати свою здатність діяти рішуче на міжнародній арені, нарощуючи підтримку Києва.
Останній реальний шанс для України завершити війну з’явився наприкінці 2022 року. Перемоги українського контрнаступу на Харківщині та визволення Херсона дали Києву перевагу на полі бою, залишивши війська Путіна у стані деморалізованого хаосу. Здавалося, що війна переходить у вирішальну фазу, і Україна готова відкинути російське вторгнення. У цей критичний момент західні партнери Києва втратили рішучість. Їхній страх перед ескалацією надав Путіну порятунок.
Завдяки обережності Заходу Росія зуміла перегрупуватися, мобілізувати додаткові людські ресурси, наростити оборонне виробництво та звести потужні укріплення. Коли наступного літа Україна розпочала масштабний наступ, Росія оговталася, і шанс було втрачено. Оскільки хід війни знову схиляється на користь України, європейські лідери повинні уникнути повторення помилок 2022 року.
З початку 2026 року дедалі більше ознак вказує на те, що ініціатива перейшла від Росії до України. На фронті російська армія протягом року намагалася просуватися, зазнаючи значних втрат. Хоча Москва все ще може розраховувати на значні людські резерви, вважається, що Путін наразі втрачає в Україні більше солдатів, ніж реально може набрати без оголошення політично ризикованої масової мобілізації.
Позиції України також помітно зміцнюються поза полем бою. Швидко розвивається національна індустрія безпілотників, що дозволило розпочати ефективну кампанію ударів середньої дальності по російській логістиці. Це перешкоджає вторгненню та ізолює окупований Крим.
Водночас розширення далеких ударів українських дронів по військових та промислових об’єктах глибоко на території Росії спричинило паливну кризу та донесло інформацію про вторгнення до російського суспільства. Повідомлення про нові атаки та кадри палаючих російських нафтопереробних заводів стали звичним явищем у російських соціальних мережах. Україна також дедалі успішніше атакує російське судноплавство, намагаючись позбавити Кремль життєво важливих експортних прибутків.
У поєднанні з кумулятивним ефектом міжнародних санкцій ці українські удари створюють дедалі більші труднощі для військових зусиль Кремля, а також загрожують дестабілізацією внутрішньої ситуації в Росії. Це призвело до дедалі оптимістичніших оцінок українських перспектив. Однак, щоб повною мірою використати нинішню скрутну ситуацію Путіна, Україні знадобиться ширша підтримка від союзників.
Сполучені Штати за президента Дональда Трампа залишаються незамінним партнером, особливо у сфері обміну розвідданими та передової технологічної допомоги. Однак з початку минулого року стало очевидно, що нинішня адміністрація США більше не готова нести основний тягар підтримки українських воєнних зусиль. Натомість Європа повинна продовжувати нарощувати допомогу.
Пріоритети включають вирішення проблеми обмеженості людських ресурсів в Україні. Європейські уряди повинні переглянути давні обмеження щодо фінансування витрат на військовий персонал. Зважаючи на надзвичайне навантаження на державний бюджет України, суттєві реформи, спрямовані на покращення набору, утримання та мобілізації військових, потребують значних додаткових ресурсів для фінансування конкурентоспроможних заробітних плат та стимулів за службу.
Підтримку цих видатків слід розглядати як інвестицію в європейську безпеку, а не як бюджетну допомогу виключно Україні. Додаткове фінансування розширених навчальних місій, спеціалізованих програм для операторів безпілотників та спеціалістів з радіоелектронної боротьби, реабілітаційних ініціатив та медичної допомоги на полі бою ще більше зміцнить військову міць України.
Ще одним важливим аспектом є підтримка українського оборонного сектору. Замість того, щоб покладатися переважно на передачу озброєнь з існуючих арсеналів, європейські уряди повинні ширше використовувати механізми ЄС для забезпечення передбачуваного, довгострокового фінансування українського оборонного виробництва. Україна вже показала свою здатність до інновацій та швидкого виробництва. Однак країна все ще не має достатніх ресурсів для збільшення обсягів виробництва.
Європа також повинна надати Україні пріоритетний доступ до критично важливих технологій, зокрема до передової електроніки, інфраструктури хмарних обчислень, інструментів штучного інтелекту та систем зв’язку. У багатьох випадках перешкодою є не технологічна нестача, а регуляторні обмеження та режими експортного контролю, розроблені для мирних часів, а не для великої європейської війни.
Промислова інтеграція не менш важлива. Українські оборонні компанії слід залучати до європейських систем закупівель, спільних підприємств, дослідницьких програм та ланцюгів поставок. Перевірені в бойових умовах українські системи повинні отримати прискорений доступ до європейських ринків завдяки спрощеним процедурам сертифікації. Європа та Україна мають, що запропонувати одне одному.
Психологічна стійкість також має стати частиною європейської стратегії підтримки. Після понад чотирьох років повномасштабної війни бойовий стрес, травми та посттравматичний стресовий розлад вже не є індивідуальними проблемами. Сьогодні це вже стратегічне питання. Європа має світовий досвід у сфері психічного здоров’я та реабілітації. Інтеграція цих можливостей у систему військового відновлення України зміцнить довгострокову стійкість країни так само, як і постачання боєприпасів чи обладнання.
Зрештою, Європа повинна зберегти політичну єдність, одночасно підвищуючи ціну агресії для Москви. Це означає посилення виконання чинних санкцій, жорсткіший контроль над мережами їх обходу та більш скоординовані зусилля для протидії російським операціям впливу за кордоном.
Це також вимагає серйозної інформаційної стратегії. Європа володіє величезними аналітичними, медійними та технологічними ресурсами, проте російська дезінформація продовжує підривати суспільну підтримку України. Європа має не лише захищатися від ворожих наративів, а й активно ставити під сумнів легітимність російської агресії та наративів, що її підтримують, як у самій Росії, так і за її межами.
Разом ці заходи становитимуть щось більш значуще, ніж просто підтримка України. Вони будуть свідченням європейської стратегічної ініціативи. Роками європейські лідери говорили про стратегічну автономію та перетворення Європи на потужного гравця у сфері безпеки. Найближчі місяці можуть стати найважливішою перевіркою реалістичності цих амбіцій.
Водночас, як зазначав The Telegraph, відставка Кіра Стармера з посади прем’єр-міністра Великої Британії та неможливість для Еммануеля Макрона балотуватися на наступних президентських виборах у Франції викликають побоювання виникнення лідерського вакууму в «коаліції охочих». Це може призвести до ослаблення європейської підтримки України.
У той же час, внутрішня стабільність кандидатів, які могли б заповнити цю прогалину, таких як канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, залишається під питанням. Між тим, претенденти на лідерство, які мають більш прихильне ставлення до Росії, такі як Марін Ле Пен, очікують свого часу і вже наступного року можуть змінити рівень європейської підтримки України.