© Getty Images
Якуб Логінов
На тлі загострення польсько-українських суперечностей, помітне покращення відносин між Україною та Словаччиною виглядає доволі несподіваним. Ще нещодавно саме уряд Роберта Фіцо вважався одним із найбільш проблемних партнерів Києва в Європейському Союзі. Однак нині взаємини офіційного Києва та Братислави є значно прагматичнішими та відкривають нові можливості для взаємовигідної співпраці.
Нещодавно у Словаччині з’явилася майже сенсаційна новина: країна нібито непомітно приєдналася до «коаліції охочих», яка займається координацією посиленої підтримки України. Портал euBrief, посилаючись на французьке посольство в Братиславі, повідомив, що Словаччина брала участь у зустрічі коаліції 13 липня в Парижі та підтримала підсумкову декларацію її співголів.
Роберт Фіцо категорично спростував цю інформацію. Він заявив, що Словаччина «не брала участі, не бере і не братиме» участі в цій коаліції. Міністр закордонних справ Словаччини Юрай Бланар також пояснив, що словацький посол у Франції був присутній на зустрічі виключно як спостерігач.
Однак за гучною полемікою загубився важливіший аспект: уряд Фіцо все ж прийняв запрошення Франції та направив свого представника на засідання структури, яку сам прем’єр-міністр публічно критикує. Статус спостерігача, безумовно, не означає готовності Словаччини надсилати війська в Україну чи брати на себе військові зобов’язання. Проте це є ще одним свідченням того, що реальна політика Братислави щодо Києва зазнає змін.
Саме в розпал польсько-українського конфлікту з боку офіційної Братислави пролунала низка заяв, які були напрочуд проукраїнськими. Словаччина та Україна домовилися провести у Львові вже четверте спільне засідання урядів. Місце зустрічі узгодили Роберт Фіцо та тодішня прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко, а наприкінці червня цю домовленість підтвердили міністри закордонних справ Юрай Бланар та Андрій Сибіга. Після зміни українського уряду дату зустрічі, очевидно, доведеться узгоджувати з новим прем’єр-міністром Сергієм Корецьким, але сама підготовка міжурядових консультацій триває. Обговорюється також можливий візит Володимира Зеленського до Братислави. Варто зазначити, що Польща та Україна не використовують подібних форматів співпраці, як спільні засідання урядів. Словаччина, навіть за часів правління Фіцо, виявляється у цьому плані більш відкритою до співпраці з Україною, ніж Польща за часів Туска та Навроцького.
Ще більш виразним сигналом став червневий візит Юрая Бланара до Вінниці. Словацький міністр закордонних справ розпочав його з вшанування пам’яті загиблих українських військових, висловив солідарність з українським народом та заявив, що мир має базуватися на міжнародному праві та повазі до територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах. Він також наголосив, що Словаччина зацікавлена мати своїм сусідом мирну, стабільну та процвітаючу Україну та підтримує її вступ до ЄС після виконання необхідних умов. Крім того, Юрай Бланар доставив гуманітарну допомогу.
Переговори у Вінниці не обмежилися дипломатичними формулюваннями та гуманітарною допомогою. Сторони обговорили відкриття переговорних кластерів у процесі вступу України до ЄС, співпрацю оборонних підприємств, розмінування, будівництво шкільних укриттів, постачання генераторів та медичного обладнання. Також обговорювалися розширення прикордонних переходів, розвиток залізничного сполучення та нові транспортні й енергетичні проєкти між двома країнами. Українська сторона окремо підкреслила, що Словаччина підтримала всі двадцять пакетів санкцій ЄС проти Росії.
Словацька опозиція – проукраїнська, Фіцо – просто гнучкий популіст
Звідки ця зміна? Чи взагалі вона була? Стверджувати, що Фіцо кардинально змінив свою позицію щодо України, було б недоречно. Роберт Фіцо – це досвідчений політичний гравець і популіст, який вперше обійняв посаду прем’єр-міністра ще у 2006 році, а в активній політиці він присутній з дев’яностих років. Відносини з Україною та Росією для нього є лише інструментом для збереження або повернення влади, а не твердою ідеологічною позицією.
Словаччина заявила про збільшення постачання боєприпасів Україні
Це кардинально відрізняється від позиції словацької опозиції, яка є проукраїнською з глибоких ідеологічних міркувань. Тому ймовірна перемога прозахідних сил восени 2027 року та потенційна коаліція партій «Прогресивна Словаччина» (PS), «Демократи» (Demokrati), «Свобода та солідарність» (SaS) та «Християнсько-демократичний рух» (KDH) однозначно були б на користь Києва. Наразі ж Фіцо залишається прем’єр-міністром ще понад рік, і в українському питанні він дотримується своєї звичної тактики: спочатку публічно висловлює різкі антиукраїнські заяви, вигідні Путіну, а наступного дня в кабінетних переговорах приймає цілком конкретні проукраїнські рішення.
Українське питання втратило свою актуальність
До парламентських виборів у Словаччині залишається рік і кілька місяців. Попереду ще місцеві вибори, заплановані на осінь. Кампанія вже триває, проте, на відміну від місцевих виборів у Польщі у квітні 2024 року, в словацькій кампанії українська тема практично не використовується.
Ситуація дещо нагадує нормалізацію словацько-угорських відносин, які залишалися напруженими до 2015–2016 років. Потім давня ворожнеча непомітно зникла, і навіть словацькі націоналісти припинили використовувати угорське питання як інструмент. Нині подібний процес спостерігається щодо України.
Досвід трьох років правління Роберта Фіцо показав, що навіть проросійськи налаштовані виборці не заперечують реалізації інфраструктурних проєктів, таких як розширення пунктів пропуску, залізничних сполучень з Україною чи автобану Кошице—Ужгород. Суть проросійських настроїв частини словаків, найімовірніше, полягає в пацифізмі та хибному переконанні, що Володимир Зеленський «без потреби продовжує війну», замість того, щоб «домовитися з Путіним». Отже, проросійськи орієнтована частина словацьких виборців, імовірно, підтримує будь-яку цивільну співпрацю з Україною, але не військову допомогу та членство України в НАТО. Саме тому Фіцо та міністр закордонних справ Юрай Бланар постійно наголошують на бажанні розвивати економічну, транспортну чи політичну співпрацю та підтримують швидке членство України в ЄС, але водночас не надаватимуть безкоштовно зброї та не відправлятимуть війська.
Ще один нюанс – це Угорщина. Роберт Фіцо був політичним союзником Віктора Орбана та дозволяв собі різкі антиукраїнські (і проросійські) висловлювання в часи, коли Орбан був найбільш антиукраїнським лідером ЄС. Однак Фіцо завжди прагнув бути менш радикальним, ніж його угорський колега. Тепер, коли той відійшов убік, він дуже не хоче стати «новим Орбаном», і це є однією з причин помітного поліпшення відносин із Києвом.
Словаччина розвиває оборонний сектор
У 2023 році Роберт Фіцо різко критикував тогочасний проукраїнський уряд Едуарда Геґера та президентку Зузану Чапутову за безкоштовне постачання зброї Україні. Він обіцяв, що після зміни влади Словаччина не передасть Україні жодного боєприпасу.
Словацька опозиція вказує на очевидний парадокс. Фіцо припинив безкоштовну передачу озброєнь із державних запасів, але дозволив комерційні поставки, зокрема в Україну. У 2024 році експорт словацької зброї та боєприпасів сягнув близько 1,1 мільярда євро, що майже вдвічі більше, ніж роком раніше. У 2025 році він знову зріс більш ніж удвічі – до рекордних 2,39 мільярда євро, або 2,2% усього словацького експорту. Значну частину цього зростання забезпечив попит, спричинений війною в Україні, передусім на 155-міліметрові боєприпаси. До того ж держава володіє половиною акцій одного з ключових виробників – компанії ZVS Holding.
Для словацької економіки це має особливе значення. Країна загалом переживає стагнацію, тоді як оборонні підприємства отримують нові замовлення, відкривають виробничі лінії та створюють робочі місця. Тому зміна політичного клімату навколо України не є випадковою: уряд Фіцо дедалі більше зацікавлений у тому, щоб наша країна та її союзники залишалися клієнтами словацьких заводів.
Зважаючи на невеликі розміри Словаччини, вона не зможе замінити Україні Польщу. Однак на тлі польсько-українських конфліктів вона може стати цікавою та надійною альтернативою. Потенціал українсько-словацької співпраці в оборонній промисловості, транспортній сфері, енергетиці та прикордонній інфраструктурі є дуже великим і наразі використаний лише частково.