Сили територіальної оборони ЗСУ провели В Києві масштабний Фестиваль перших пʼєс ветеранів
Фестиваль перших пʼєс – це знакова подія, яка завершує третій освітній курс Театру Ветеранів, заснованого ТРО Медіа. У програмі – премʼєрні сценічні читання творів, створених ветеранами та ветеранками російсько-української війни.
Під час освітнього курсу майбутніх драматургів ознайомлюють з основами професійної діяльності. Фінальним етапом є презентація ескізу постановки за написаною пʼєсою. Початківець-драматург усвідомлює всю міру відповідальності – він обирає режисера читання та спільно з ним формує акторську команду, бере участь у репетиційному процесі та впливає на кінцевий результат.
ТІ, ХТО НАС ПІДТРИМУЄ, БАЧАТЬ: МИ ВІРИМО В ТЕ, ЩО РОБИМО
Третій Фестиваль перших пʼєс відбувався у Києві з 17 по 26 липня. Цього року він встановив власний рекорд – як за тривалістю фестивальних днів (вісім), так і за кількістю подій (майже тридцять). У попередні роки (започаткований у 2024 році) він мав стисліші терміни та більш лаконічну програму. Як свідчать результати, є відгук, розголос, зацікавленість, але найважливіше – це сталість.
«Ті, хто нас підтримує, бачать: ми віримо в те, що робимо. Зараз усе тримається на ентузіазмі та бажанні конкретних людей щось робити, виходячи за межі власних можливостей, і це робиться не формально, а тому, що ми справді вважаємо це важливим», – підкреслив у коментарі Укрінформу співзасновник Театру Ветеранів, художній керівник освітнього курсу, військовослужбовець Максим Курочкін.
Проєкт реалізується за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні Netherlands Embassy in Ukraine. Фестиваль проводиться завдяки співпраці з Goethe-Institut Ukraine та фінансуванню в межах Фонду стійкості.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
ЗДЕБІЛЬШОГО ВЕТЕРАНИ ПИШУТЬ ПРО НАЙБЛИЖЧЕ І НАЙБОЛЮЧІШЕ ДЛЯ НИХ – ДОСВІД, ЗДОБУТИЙ НА ВІЙНІ
Двадцять вісім заходів фестивалю були розподілені на кілька категорій: перша категорія – читання за пʼєсами випускників цьогорічного освітнього курсу. Друга категорія – твори випускників-драматургів минулих років. Третя – пʼєси військовослужбовців, які наразі несуть службу, й не мали змоги долучитися до навчального процесу, але виявили бажання та написали твори. Також були представлені пʼєси першого освітнього набору у Львові, куратором якого була ветеранка Аліна Сарнацька.
Важливо, що до фестивалю долучилися й досвідчені автори: першою подією Фестивалю став показ вистави «Лимони» за пʼєсою ветерана Максима Девізорова, яку він поставив як режисер і в якій брав участь як актор. Нову пʼєсу «Tengo frio» («Мені холодно») представив відомий автор-ветеран Валерій Пузік; у ній він майже документально відтворює обставини одного виходу з позиції, дії побратимів, їхні роздуми та переживання.
Максим Девізоров та Максим Курочкін під час Фестивалю перших пʼєс
Перед початком написання текстів наставники не ставлять драматургам-початківцям жодних обмежень щодо жанрів та тематики майбутніх пʼєс; вони можуть вільно творити на будь-яку тему, проте здебільшого звертаються до найближчого та найболючішого для них – досвіду, отриманого на війні.
«Ми жодним чином не обмежуємо драматургів у виборі теми, виходячи з того, що не існує єдиного «правильного» способу написати пʼєсу. Однак нам, безперечно, цікаво, щоб вони максимально використовували власний досвід. Тому зазвичай вони пишуть про те, що пережили: травматичні моменти боїв, втрати, доленосні рішення, момент вибору піти до війська. Ми зацікавлені в драматургії загалом, аби ветерани ставали драматургами й творили. Тому це можуть бути як комедії, так і драми, твори в жанрі абсурду, тексти з елементами фантастики, і цілком документальні пʼєси», – розповідає Максим Курочкін.
Театр Ветеранів свідомо відходить від поширеної думки, що для створення літературних, драматургічних, художніх (на відміну від документальних) творів про війну потрібна часова дистанція в десятки років. Люди неминуче повертатимуться до цієї теми знову й знову, але важливо зафіксувати її безпосередньо, “по гарячих слідах”, аби ніхто не міг спотворити цю страшну правду.
«Якщо ветеран зараз напише щось неправдиве, йому одразу про це скажуть! Це ж дивляться свідки тих самих подій – побратими та люди, які живуть поруч із ними. Тобто ніхто вже не зможе стверджувати, що цього не було, або що це було інакше, розумієте? Ось цей аспект є визначальним для нас. Я не думаю, що багато театрів чи літературних проектів у світі працювали саме над цим, над фіксацією таких подій “по гарячих слідах”», – наголошує Максим Курочкін.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
МИ МРІЄМО, ЩОБ ВИСТАВИ ЗА ПʼЄСАМИ ВЕТЕРАНІВ З’ЯВЛЯЛИСЯ В БАГАТЬОХ ТЕАТРАХ КИЄВА ТА УКРАЇНИ
Театр Ветеранів вже має певну історію та помітний слід на театральних радарах, тому звернення до режисерів по співпрацю не становить великої складності. Проте, натхненникам фестивалю цікаво розбудити «мисливський інстинкт» у самих режисерах. Зокрема, оголошується відкритий конкурс, куди режисери подають свої заявки (цього року було близько 50 заявок на 28 подій фестивалю). Далі режисерам, які зацікавилися, надсилають тексти, і вони звертаються до конкретного драматурга з пропозиціями. Більше того, драматург має можливість обрати з кількох режисерів, які виявили до нього інтерес. Існує практика, коли за наявності двох надзвичайно цікавих режисерських концепцій, одна пʼєса може отримати дві різні режисерські інтерпретації. Наприклад, цього разу текст Олени Шацевої «Діяти за обставинами» був поставлений двома режисерками – Оленою Щурською та Наталією Торжевською, кожна по-своєму, представивши проникливу історію трьох жінок у місті, якому незабаром загрожує окупація. Зазвичай фестивалі так не працюють, але Театр Ветеранів зосереджується саме на драматурзі.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
ПʼЄСИ ВЕТЕРАНІВ РОЗЛІТАЮТЬСЯ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ, А ОСЕРЕДКИ ТЕАТРУ ВЕТЕРАНІВ ВЖЕ Є У ЧЕРНІГОВІ ТА ЛЬВОВІ
Цього року відкриття Фестивалю та його заключна частина відбулися в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Чи може це свідчити про те, що вистава когось із ветеранів-драматургів скоро з’явиться на цій сцені?
Військовослужбовці ТРО Медіа не виключають такої перспективи, але говорити про це поки зарано. Театр Ветеранів прагне, щоб вистави за пʼєсами ветеранів зʼявлялися на численних театральних майданчиках Києва та України. І вони поступово зʼявляються. Зокрема, випускниця першого освітнього курсу для ветеранів Аліна Сарнацька одразу під час Першого Фестивалю перших пʼєс отримала лист про намір поставити виставу за її пʼєсою «Баланс» від Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові. І це сталося! Також за цю пʼєсу Аліну було визнано «Найкращою драматургинею року» ІІ Київського рейтингу Укрінформу «Театральний інфобум». Відтоді вона написала ще девʼять пʼєс, і на цьому фестивалі глядачі мали змогу побачити ескіз її вистави «Маленькі таємниці Вікторії» під керівництвом режисерки Вікторії Білан. У 2026 році драматургиня започаткувала та успішно втілила в життя перший львівський освітній курс Театру Ветеранів, результати якого були представлені (Марʼяна Чорномиргін «Поплач, або звари борщу», Андрій Тераз «Випадок у торакальному відділенні», Дмитро Ільїн «Переживака», Марта Шийко «Жінка з холодильником»).
За пʼєсою «Вийти за межу» Наталі Зарицької (представленою на Другому фестивалі) була поставлена вистава, з якою Театр Ветеранів здійснив свої перші гастролі за кордоном – до Чехії. За пʼєсою випускника-драматурга Сергія Іванова «На підвал!» було створено виставу в Херсонському театрі імені Миколи Куліша та на сцені в Миколаєві. А вистава за пʼєсою «Пʼєса 22, або Шлях героя» Володимира Туки ставилася Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром імені М. Куліша та Національною оперетою України. Він також не зупинився на першому успіху й на Третьому фестивалі; за його пʼєсою була показана вистава «Апельсин» у постановці Катерини Вишні Вишневої.
Таким чином, твори драматургів-випускників розповсюджуються по всій Україні, а регіональні осередки Театру Ветеранів вже функціонують у Чернігові та Львові.
Максим Девізоров та Катерина Вишня Вишнева під час Фестивалю перших пʼєс
ВАЖЛИВО, ЩОБ ЯКОМОГА БІЛЬШЕ АКТОРІВ БРАЛИ УЧАСТЬ У ЧИТКАХ ТА ПІДТРИМУВАЛИ ТВОРЧІСТЬ ВЕТЕРАНІВ
Що стосується акторів, задіяних у фестивальних заходах, то з точки зору філософії проєкту, його організаторам важливо залучити якомога більше учасників, аби вони активно долучалися та підтримували цей рух.
«Наш Фестиваль прагне бути відкритою платформою для акторів, щоб якомога більше людей познайомилося з творчістю ветеранів, щоб навколо читань формувалися нові акторсько-режисерські колективи. Протягом року до нас звертаються військовослужбовці та ветерани, які не планують писати, але прагнуть спробувати себе в акторстві, або повернутися до акторської професії після поранення. Для них це стає елементом реабілітації, відновлення у професії. Наприклад, після дуже важких поранень та контузії актор Андрій Валенський брав участь у читанні пʼєси Геннадія Удовенкова «Весна». Щодо тематики, то перша пʼєса Удовенка була про його важке поранення в бою, а от «Весна» – вже про його дитинство, про момент, який його врятував, коли знайшлася людина, що почала давати книги хлопчику з неблагополучної сім’ї», – поділився Максим Курочкін.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
За його словами, у планах Театру Ветеранів – започаткувати та видати серію збірок пʼєс ветеранів, адже за три фестивалі їх уже накопичилося чимало.
«Нам важливо, щоб Фестиваль функціонував як самодостатня система, і незалежно від того, хто б його проводив, це робилося б етично, екологічно, правильно і з користю для ветеранів та суспільства. Ми зацікавлені, щоб ветерани-драматурги – випускники освітніх курсів Театру Ветеранів продовжували писати пʼєси, здобували досвід взаємодії з людьми та викликами театру. Це не замінить багаторічної практики, але підготує до основних типових ситуацій. Наш пріоритет – не видовище, а користь для автора та творчої команди», – підсумував Максим Курочкін.
Презентація ескізу вистави на Фестивалі перших пʼєс
Насправді цей унікальний Фестиваль – це не просто двадцять вісім цікавих пʼєс – дебютів від ветеранів та військових. Це двадцять вісім доль, у які вплетені сотні, тисячі й мільйони врятованих життів, за які вони боролися. Це нова історія України, гірка, але правдива. Це гумор крізь сльози, це надія, незважаючи на морок, це людяність в нелюдських умовах, це сила людського духу та любові. Зрештою, це цінний досвід авторів, завдяки якому життя триває. І якщо на початковому етапі їм потрібен невеликий кредит довіри глядача, то згодом вони віддячать йому на театральних сценах України талановитими, впевненими, майстерними творами, яким ми аплодуватимемо стоячи.
Любов Базів. Київ
Фото надані ТРО Медіа