Степан… Степ (STEP)… Позивний, що ввібрав глибину і широчінь українського степу, глибину і широчінь душі українця Степана – з його любов’ю до рідної землі, тонким романтичним сприйняттям світу, совістю, працелюбністю, життєствердністю…
З образу Степана можна писати про подвиги, що виросли з одвічної боротьби українців за свою волю, за своє право – БУТИ. І це, повірте, не високі слова, які промовляються з нагоди днів пам’яті наших воїнів. Крізь його українську інтелігентність просочувався наш світ з його усталеними традиціями, природністю, з кодом козацького запального духу. Ті гени в ньому гомоніли, тому він знайшов себе і в діяльності черкаського крайового товариства Українського козацтва, де був курінним. Степан, не замислюючись, ішов на захист України проти московитів, і в метушливий час АТО, і з самого початку широкомасштабного російського вторгнення на нашу землю.
Все свідоме життя Степан Педченко прожив у нашому Самгородку. Виріс у багатодітній родині – у скромності, нестатках, як і більшість із нас, дітей із простих селян.
Спокійний, врівноважений, добрий, відповідальний, совісний. З такими рисами непросто було бути сільським головою (обирався двічі: 1998—2006 та 2010—2015 рр.), бо й з нашими людьми непросто: задарма робити не дуже хто піде, тому і доводилося бачити, як Степан, не соромлячись коси, але маючи велику відповідальність перед «мертвими і живими», обкошував старе кладовище перед гробками чи стояв навколішки з кельмою перед пам’ятником загиблим воїнам у Другій світовій, облагороджуючи розсипаний часом підмурівок.
А ще його серце билося в ритм із римами: віршував своє пережите у слові. Пригадую, як у 2010-х роках дав мені свого тоненького зошита, аби почитала і сказала свою думку, та й підрихтувала трохи.
Добрий чоловік, люблячий батько, уважний син, братолюбний брат… Для родини – непоправна втрата. Для громади – живий зразок Воїна Світла, який не сховався за посадою чи жіночою спідницею, не втік за кордон, не поспішив зробити інвалідську групу, не шукав пригод, щоб забронюватися. Пішов на фронт – сміливо, безапеляційно. Інакше не міг.
І загинув як справжній Воїн 10 серпня 2022 року під час херсонського наступу біля села Авдіївка, рятуючи побратимів. Похований у Самгородку…
Але, як гідний козак, він чує вічні кличі Холодного Яру, серед добірної спільноти в пантеоні найгідніших… Стереже.
Світлого тобі шляху, наш Степе, наш Педченко. Божого захисту родині та Україні.
Із допису Валентини Коваленко у фейсбуці
За матеріалами: novadoba.com.ua