Перезавантаження влади робить Україну сильнішою 03.01.2026 20:10 Укрінформ …І зважаючи на обставини у світі, це надзвичайно своєчасно. Оскільки влада визначає все. Це демонструють Венесуела та Іран.
Безпрецедентна політико-дипломатично-воєнна аномалія 2026 року продовжується. Без святкових перерв! Події перших днів 2026 року – це потік сенсацій. Можливо, це зумовлено тим, що терпіти більше не було змоги – надто довго очікували в Україні та світі. І масштабного реформування урядових органів у Києві очікували, і розв’язки у Венесуелі, хоч і в незначній, але дуже важливій ланці “осі Зла”, і потужної хвилі громадських протестів режиму аятол в Ірані – ще одному близькому “приятелю” Росії в Азії.
Призначення Кирила Буданова головою Офісу президента України вже не стало несподіванкою: розмови про такий сценарій почалися відразу після відставки Андрія Єрмака майже місяць тому. Отже, усі застереження, всі конспірологічні сценарії вже були висловлені. Тим цікавіше спостерігати, як у світлі реального кроку вони миттєво втрачають значення.
Переміщення Буданова в ОП послабить ГУР – структуру, яка посідає одну з ключових позицій в обороні проти російського супротивника? Але туди вже призначено генерала Олега Іващенка, очільника Служби зовнішньої розвідки, який і у військовій розвідці не новачок: до призначення в СЗР він був заступником у Буданова. Крім того, завдання ГУР – це не лише організація та проведення яскравих спецоперацій на зразок “Павутини”, це також збір і аналіз розвідувальної інформації на фронтах для вищого керівництва держави. Отже, ГУР з новим керівником має всі можливості зберегти та збільшити свій внесок у Великій війні.
Буданов на посаді глави ОП втратить шанси на президентських виборах? На перший погляд, здається правдивим, адже ще ніхто з цієї посади за 30 років, поки вона є в Україні в центрі уваги, президентської кар’єри собі не забезпечив. Натомість вони ставали мішенями руйнівної критики – Табачник, Медведчук, Балога… Але тут не враховується зміна підходів до функціоналу ОП. Саме призначення керівником президентського штабу під час війни високоефективного військового, генерала Буданова, знімає ці питання. Принаймні на певний час знімає – поки складно на фронті і потрібно дотискати ворога не лише силами ЗСУ, а й дипломатичним військом України. Це головне питання сьогодення, а коли будуть вибори – будемо і реальні розклади прораховувати.
Те, як зустріли призначення Кирила Буданова, – майже одноголосно позитивно серед союзників України, і відвертою істерикою у ворога – побічно підтверджує щойно сказане.
Пропозиція Михайлу Федорову – успішному “цифровому” міністру – зайняти посаду міністра оборони? Це також перспективне рішення. Війна кардинально змінилася – це факт, про який багато вже було сказано. Війна роботів, якими керують роботи – це вже дійсність. Залишилось зробити адекватною цьому факту структуру та алгоритми військового відомства. Чи знаєте ви кращу за Федорова кандидатуру для досягнення цієї мети? Отож.
А “цифрова держава” в Україні, я в цьому переконаний, не постраждає. Вона вже міцно стоїть на ногах і не дарма викликає заздрість і в Європі, і в світі. І у мене немає сумнівів, що гідна кандидатура на заміщення вакантної посади міністра цифрової трансформації не те, що знайдеться – вона вже є.
Разом з тим, чинний міністр оборони Денис Шмигаль отримав пропозицію якраз “під себе”. Адже очолювати Кабінет міністрів він прийшов у 2020 році з посади директора Бурштинської ТЕС, енергетика – це його стихія. І саме енергетика зараз – це також передовий край Великої війни, ворог, намагаючись занурити Україну в темряву та холод, ледь не щодня б’є по інфраструктурі. Її потрібно ефективно захищати та швидко відновлювати. Знекровлене внаслідок корупційного скандалу профільне міністерство – це колосальний фактор ризику. Тому Денис Шмигаль – уже заявлений міністр енергетики – перший віце-прем’єр – теж перспективна кандидатура, яка пройде затвердження у Верховній Раді.
***
Про Венесуелу. Зізнаймось собі: інформацію про спецоперацію потужних Сполучених Штатів проти маленької південноамериканської країни з найбільшими у світі запасами нафти, ми зустріли з радістю, попри всі очевидні “нюанси”. Венесуела з її президентом-узурпатором Ніколасом Мадуро – вірний союзник нацистської Росії. Але основне те, що зміна статус-кво на світовому ринку вуглеводнів гарантовано вдарить по російському експорту і прибутках.
Про нюанси. Американський спецзагін, підтриманий авіацією та ракетами з моря, здійснив блискавичну спецоперацію – висадився з гелікоптерів, після чого за 30 хвилин Мадуро та його дружина були затримані і вивезені з Каракаса, столиці Венесуели. Його обіцяють судити у США за торгівлю наркотиками.
Звісно, подібне – очевидне порушення суверенітету – можна трактувати як порушення Статуту ООН. Але в тому то й справа, що той Статут вже давно перетворився на папірець ні про що. Ніщо Вашингтону не завадить зробити те, що там запланували. І цим Мадуро насамперед може завдячувати своєму “дружбану” Путіну. Міжнародного закону більше немає, його замінила сила, якої у Венесуели немає. Того ж Кім Чен Ина, який заслуговує на справедливий суд на порядки більше, ніж Мадуро, ніхто не чіпатиме. Причина проста: ядерна бомба і ракети, які є в Північної Кореї, озброєна до зубів гігантська армія…
Можна було припустити, що тепер Кремль киватиме на Білий дім: мовляв, ми не агресори в Україні, ми як США, виступили проти “нацистського режиму”. Звісно, це нічого їм не дало б, всі відповідальні уряди знають ціну і їхнім словам, і їхнім “звинуваченням”. Але у Москві вирішили зайти з іншого боку, засудили “агресію проти суверенної держави”, чим режим, який розв’язав злочинну війну проти суверенної України, однієї із країн-засновниць ООН, поставив себе у ще більш ідіотську ситуацію. Втім, Кремлю до такого не звикати.
Те, що відбулося у Венесуелі, ще раз підтверджує: закону більше немає, кожен вирішує свої проблеми (у Трампа це, наприклад, падіння рейтингу, яке конче потрібно зупинити “маленькою переможною війною”), спираючись на власне бачення і силу, а закону у світі, повторюємо, більше немає, міжнародне правосуддя здискредитоване – лікувати це доведеться довго і без гарантій на успіх.
Але приймемо це як даність. Нам потрібно вижити і перемогти ворога. І тому для України – це правильно, що Мадуро посадять за ґрати.
З Іраном історія складніша. Хоча американський президент і обіцяв захистити від свавілля протестувальників проти екстремістського режиму аятол, але ж як він це зробить? Іран – не Венесуела, цю давню країну перетворено режимом на ворога цивілізованого світу, включно з Україною. (Тут лише згадати передані в рашистські руки іранські “Шахеди”, які вже кілька років тероризують українські міста). Але висадити в Тегерані спецзагін – це надто великий ризик. На нього навіть Ізраїль не готовий іти: а раптом після розгрому у 12-денній війні минулого року в аятол все ж таки залишилося “щось” в ядерному арсеналі?
Про проблеми самого Ірану – окрема розмова. Головна біда, яка ставить під сумнів гіпотетичну перемогу іранців над режимом – відсутність організованої опозиції. Тоталітарний теократичний режим протягом десятиліть викошував будь-які натяки на спротив. Друга проблема – у протестувальників немає за спиною озброєної сили. Можна мріяти про те, що армія перейде на бік народу – про це каже ізраїльський журналіст Сергій Ауслендер – але іранські військові не є найсильнішими озброєними людьми в Ірані. Корпус вартових ісламської революції переважає іранську армію в усіх компонентах і має всі можливості швидко і з надзвичайною жорстокістю придушити спротив.
Одним словом: аятоли зацементували свій режим у розрахунку на вічність. І знову все вирішує сила. Але подивимось…
Олег Новиченко, Київ
Перше фото: ОП
Мадуро Призначення Світ Венесуела Політика Офіс Президента