Новорічне вітання Президента України Розгорнутий текст 31.12.2025 23:55 Укрінформ Україна безперечно робить для спокою все можливе. І не зупиняється
Любі українці, любі українки!
За лічені хвилини настане новий рік. І я віддав би геть усе, усе, що маю, аби у цьому слові мати змогу вимовити, що й злагода запанує за лічені хвилини. На жаль, поки що я неспроможний це констатувати, але щирим серцем я, ми всі спроможні сказати, що Україна стовідсотково робить для миру геть усе. І не припиняє докладати зусиль.
Я повернувся до Києва учора, о шостій ранку. Наша команда провела в дорозі близько 50 годин. Угода про мир готова на 90 процентів. Залишається десять. І це значно більше, аніж… аніж звичайні цифри. Це ті десять відсотків, у котрих насправді сконцентроване все. Це ті самі десять відсотків, які визначатимуть майбутнє миру, долю України та Європи, те, як житимуть люди. Десять відсотків для порятунку мільйонів життів. Десять відсотків непохитності, котра необхідна, щоб мир почав працювати на всі сто. Десять відсотків такої необхідної згоди та розсудливості – української, американської, європейської, всього світу. Десять відсотків до миру.
Я прагну, аби всі ми зараз були на одній частоті, однаково трактували дійсність, були споряджені, і не тільки на полі бою – були споряджені істиною. Про те, хто й чого насправді домагається. Чого домагається Україна. Чого домагається Америка. Чого прагне Росія. Чого прагне Європа і весь світ.
Почнемо з найважливішого. Чого прагне Україна? Спокою? Авжеж. Чи за будь-яку ціну? Аж ніяк. Ми бажаємо завершення війни, але не припинення існування України. Чи змучились ми? Безмежно. Чи означає це, що ми готові скоритись? Глибоко помиляється той, хто гадає саме так. І він, очевидно, за ці роки так і не збагнув, хто ж такі українці. Народ, який чинить опір 1407 днів повномасштабної війни. Просто усвідомте ці цифри. Це довше, ніж нацистська окупація багатьох наших міст у Другій світовій. 1407 днів незламної України. Яка фактично щоночі – в укритті, щодня – в герці. Часто – без електрики. Часто – без сну. І безліч днів на позиціях, безліч. Але завжди – без розгубленості, без безладу, без чвар, в єдності, аби бути з миром. Чи прагнемо ми, щоб війна завершилась? Однозначно.
Чому цього досі не сталось? Відповідь – по сусідству з нашою країною. Чи може Росія завершити війну? Може. Чи бажає вона цього? Немає. Чи може світ змусити її до цього?
Звичайно, і лише так це буде дієво. Чому світ не робить цього повною мірою? Спробуймо розібратись. По черзі, по-чесному, так, як… так, як воно є насправді. Наш народ це знає найкраще.
Росія не припиняє свої війни самостійно. Немає в історії війни, яку б вони закінчили по своїй волі. Лише тиск з боку інших, лише примус від інших, який вони називають «жест доброї волі».
Так було завжди, коли Росія з кимось воювала, тобто впродовж всього часу її існування.
Це можуть засвідчити всі, на кого у різні часи Москва йшла війною. Польща, Туреччина, Фінляндія, Сирія, Грузія, Абхазія, Осетія, Чечня – і цей список можна, можна продовжувати нескінченно, тому що майже вся територія Росії зібрана з війн. Ось із ким ми маємо справу. Ми – це Україна, це Європа, Америка, весь світ.
«Выйдите из Донбасса, и все закончится». Так у перекладі з російської звучить обман. У перекладі українською, англійською, німецькою, французькою та, власне, будь-якою мовою світу. Невже й досі їм дехто вірить? На превеликий жаль. Тому що досі надто часто уникають правди, називаючи це дипломатією, хоча це просто брехня, прикрита гарними словами.
І саме тому на Україну – тиснуть, так. І саме тому ми боремось так. І доводимо, здавалося б, давно зрозумілі істини, що після окупації Криму, захоплення частини Донеччини та Луганщини, повномасштабного вторгнення 24 лютого, після Бучі, Маріуполя, Оленівки і всього, що робить Кремль увесь цей час, довіряти їм на слово – це просто фатально. Фатально для спільної міжнародної безпеки. І для кожного лідера, який зобов’язаний захищати свій народ.
Чи були ці наші докази почуті? Дуже сподіваємось. Чи погодились із нами? Не зовсім. Поки що. І саме тому ми поки що говоримо про 90, а не всі 100 відсотків готовності угоди про мир.
Наміри повинні стати гарантіями безпеки. А отже – бути ратифіковані. Конгресом Сполучених Штатів, європейськими парламентами, усіма партнерами. Будапештський папірець Україну не задовольнить. Мінська майстерно прописана пастка Україні не потрібна. Підписи під кволими угодами тільки підживлюють війну. Мій підпис буде стояти під сильною угодою. І саме про це зараз кожна зустріч, кожен дзвінок, кожне рішення.
Аби забезпечити всім міцний мир. Не на добу, тиждень або два місяці – мир на роки.
І тільки тоді це – дійсно успіх. України, Америки, Європи, фактично кожного народу, котрий прагне жити, а не воювати.
Я говорив про це Президенту Трампу. Говорив під час першої зустрічі, коли все могло скінчитися негодою для всіх нас, і під час нещодавньої зустрічі, яка вселяє надію нам усім. На те, що мир близько, він… він як ніколи досяжний. І ми в змозі забезпечити це разом.
І скажу прямо: було зовсім нелегко досягти такої зміни кута зору у відносинах України та Сполучених Штатів. Від першого Овального кабінету і всіх «гострих кутів» у ньому до розмови в Мар-а-Лаго, яка підтвердила факт: без України нічого не вийде. Україна відстояла своє право голосу, і всі бачать, що Україна себе поважає, а отже поважають нас, поважають Україну. І найочевидніший доказ цього – сім зустрічей, які були в мене цьогоріч із Президентом Америки. І в якій би точці світу ми не зустрічались: Вашингтон, Нью-Йорк, Гаага, Ватикан – Президент США завжди згадує про наш народ, говорить про те, як відважно українці б’ються. І для всього світу така згадка про українців стала обов’язковою. І це щастя – щастя таке чути, це гордість – бути Президентом такого народу.
І такої держави. Яка вистояла і дістає до будь-якого ворожого військового об’єкта і НПЗ, повертає війну в Росію, навчає військових НАТО, що таке сучасні дрони. Яка дає асиметричного ляпаса Росії та змушує Путіна брехати, що він тричі взяв Куп’янськ і збивав дрони поблизу своєї резиденції власноруч. Україна, яка має зрілу далекоглядність, має власну далекобійність, а отже має аргументи. Має мудрість, гідність і готова до компромісу, але не до ганьби.
І я дякую кожному лідеру, хто Україну в цьому підтримує. Хто усвідомлює найголовніше: сьогодні є тільки два варіанти, і лише два – або світ зупинить війну Росії, або Росія втягне світ у свою війну. І це шокує – шокує, що після стількох воєн, після чотирьох років такої війни, війни в Україні, в Європі, на жаль, доводиться це пояснювати багатьом. Ми пояснюємо, повторюємо. І навіть уже змінюються лідери, а питання залишаються тими ж.
Чи в змозі Америка зупинити агресора дуже швидко і рішуче? Безсумнівно.
Чи хотілося б нам цього? Щиро. А коли це можливо? Завжди. А коли це потрібно вам? Та ще вчора нам це потрібно. І у 26-му році це можливо. Санкції є – ми вдячні. Санкції впливають на Росію, але спрацює тільки мертва хватка. Російська нафта вже подешевшала, але їхні танкери мають зупинитися геть, щоб зупинилася війна. Російські заводи вже сповільнюються, але повинні стояти, щоб окупант не просувався. І «томагавки» в українських руках засвідчили б насправді тільки одне: мир не має альтернативи. І мир має бути. І підтримка. І сильна угода має бути. І тоді все вдасться.
Чи розуміє це Європа? Так. Чи розуміє це вся Європа? Не зовсім. І я не хочу, щоб таке розуміння до всіх у Європі прийшло одного дня о четвертій ранку – так, як це було в Україні. Я не хочу, аби таке розуміння всім європейцям принесла техніка з літерою «Z» на їхніх вулицях. І коли Путін каже: «Да не собираемся мы на вас нападать», – це перший сигнал, куди саме поїдуть його танки і полетять його дрони.
І ми маємо повне право сьогодні констатувати: Україна – це фактично єдиний щит, котрий зараз відділяє комфортне європейське життя від «руского міра». І в більшості лідерів не виникає питання, навіщо підтримувати Україну, тому що якщо, не дай Боже, Україна впаде, будуть наступні питання: навіщо підтримувати Польщу, і хто воюватиме за держави Балтії, і що робити без України в НАТО?
Україна потрібна Європі, а Європа – Україні. Ми відчуваємо це, як ніколи. І коли після зустрічей у Штатах зараз ми зідзвонюємось із партнерами, і європейці не сплять, і всі дуже стурбовані, і завжди на зв’язку, і ми радимось з Емманюелем, Президентом Франції, як діяти далі. І коли ми дорогою до Києва говоримо з канцлером Німеччини і Фрідріх каже: «ППО буде». І ми говоримо з Кіром Стармером, що треба зустрічатись одразу після Нового року, не треба робити ніяких пауз, щоб була Коаліція охочих, щоб дотиснути всі документи, і не втратити Америку, і дотиснути Росію. І як абсолютно права Джорджа Мелоні, коли вона каже: дивіться документи угоди повинні бути правильними, мир має бути таким, щоб українці його прийняли. Цей мир українці повинні схвалити. Тому що якщо все буде несправедливо, і мир крихкий, і Москва знову нападе, вона каже, я не хочу, аби тоді розчаровані люди в Україні палили на площах портрети європейських і американських лідерів.
Ці слова, що мир має бути, має бути гідним, підтримують усі, хто робить справді дуже багато для України: Нідерланди і Швеція, Норвегія і Польща. І Прем’єр Данії, Метте, яка завжди каже: ми робимо для України недостатньо, ми повинні робити більше для України, тому що це для захисту всієї Європи. І Іспанія, яка з нами, і Ватикан, і Фанар з їхньою дипломатією та молитвою. Чехія, Румунія, Греція, Президент Ердоган, усі країни Європейського Союзу. І сьогодні зранку телефонує мені Президент Фінляндії Алекс Стубб, і щодня ми з ним зідзвонюємось. І після наших важливих розмов він завжди в кінці мені каже: «Друже, не забувай тренуватись, тому що ти маєш бути сильним, українці мають бути сильними. Ми у вас віримо. Ми всі вас потребуємо».
І ось таке наше спілкування з лідерами Європи, це тепло та дух цього партнерства означають, що Україна вже – частина європейської сім’ї і всі переговорні кластери між нами насправді давно відкриті. І єдність така дає надію. І така єдність України та Європи доведена. Ми отримали підтримку в 100 мільярдів доларів. Це значно більше, ніж просто допомога на два роки. Це стійкість нашої армії, це спокій для наших людей, це гроші, зарплати, це пенсії. Так, це життя. І це справедливість, що врешті-решт за це розплачується Росія.
І така єдність, і така небайдужість до України насамперед виходить далеко за межі континенту. Вона помітна і відчутна нам у Японії, в Австралії, в Канаді. Я дуже дякую кожному у світі, хто на світлій стороні історії, на боці України і робить усе, щоб Україна змогла досягти свого, дотиснути, змогла додавити до миру.
Дорогий народе!
За мить – Новий рік. Мільйони з нас на нього чекають. І Новий рік у нас буде попри все, тому що ми такі люди, ми українці, ми щось вигадаємо, ми приготуємо. І в нас буде гарно, буде смачно, буде келих шампанського. Може, у когось щось міцніше. І буде тост, дуже важливі слова. Тост. Один на всіх. Для мільйонів українців.
За воїнів наших, що зараз на «нулі». За кожного, хто пожертвував життя заради України. За всіх, хто щодня нас рятує і навчає. За всіх, хто завжди, і навіть у цю ніч, на чергуванні. Пожежники, лікарі, енергетики. За наших, які повернулися з полону і які цей Новий рік зустрінуть удома. За всіх, кого ми чекаємо. За всіх, хто нам допомагає. За те, щоб закінчилася ця війна. За те, щоб мир настав. За те, щоб ворогу нічого не вдалось. І не вдасться, допоки ось так ми боремось, допоки ось так ми тримаємось. Допоки є українцями.
Росії доведеться закінчити війну, як тільки вони знайдуть для миру на одну причину більше, ніж воювати. Саме тому ми часто говоримо один одному те, що говорять наші хлопці на фронті: все, що нам треба, – це протриматися на один день довше, ніж вони.
І додаємо сьогодні: бути на один крок попереду, на одну годину швидше, на одне рішення сміливіше. І хай на одну десяту, але краще. І на десять відсотків, на ті десять відсотків, про які я говорив на початку, – на десять відсотків сильніше. І тоді ми виборемо мир стовідсотково. Я бажаю цього всім нам.
Дорогі українці!
2025 рік добігає кінця. Навкруги нас – справжня зима. І те, чого ми не бачили дуже довго, – сніг на Новий рік. І всі діти, звичайно, – якщо чесно, і дорослі – чекали цього.
І це дає сильне відчуття: якщо ми чогось дуже-дуже прагнемо, рано чи пізно це збувається. Безумовно, найбільше зараз ми прагнемо миру. Але, на відміну від новорічного снігу, він не впаде нам із неба просто так, як диво. Але ми віримо в мир, і боремося за нього, і працюємо заради цього. І продовжимо це робити. Тому що дуже прагнемо у 2026-му, щоб тихо в небі і спокійно на землі, щоб тепло та світло в нас удома. І не 170, а всі 220 – так, як має бути. Щоб усі наші повернулись додому. З фронту, з полону, з окупації. Щоб були ми. Щоб була Україна.
З Новим роком, дорогий народе!
Слава Україні!
Євросоюз Президент України США Трамп Україна Війна Війна з Росією Мирні переговори