У гірничій справі існує аксіома: кожен пункт інструкції написаний кров’ю. Це правда, але інструкції описують минулі події, тоді як робота відбувається з тим, що трапиться вперше.
Олександр Ус пройшов шлях від рядового гірника до начальника шахти на Запоріжжі, де керував 1 052 працівниками. Він розповів, як безпека виглядає не в документах, а під час реальної зміни.
«Інструкція описує відоме. Робота відбувається з невідомим»
«Формально система безпеки бездоганна: інструктажі, наряди, контроль загазованості, паспорти кріплення, регламент підривних робіт. Усе це необхідно. Але порода не читає паспорт кріплення. Тріщина, обводнений прошарок, зона підвищеного тиску – про них дізнаєшся не з проєкту, а коли вже стоїш у вибої. Саме тут закінчується документ і починається робота гірничого майстра».
Найважче рішення — зупинити
«Люди думають, що найскладніше – виконати план. Ні. Найскладніше – перерозподілити людей і завдання, коли умови у вибої змінилися, і при цьому не зупинити виробництво. А іноді єдине правильне рішення – не пустити зміну у виробку взагалі. Таке рішення завжди коштує грошей, завжди виглядає перестраховкою і завжди ухвалюється без повної інформації: у тебе є десять хвилин, а не тиждень на експертизу.
Якщо помилишся в бік обережності – втратиш зміну. Якщо в інший бік – втратиш людей. Ці два наслідки не можна порівнювати, хоча у звітності вони виглядають як однакові цифри».
Найкраще правило — те, яке неможливо порушити
Частина рішень щодо безпеки взагалі не ухвалюється на місці, а закладається раніше, на рівні технології. Це, за словами Олександра, найнадійніший вид безпеки, бо він не залежить від людського фактора.
«Один із таких кроків на нашій дільниці – перехід на емульсійні вибухові речовини замість традиційних. Це не лише про ефективність відпалювання: суттєво знижується рівень ризику саме на заряджанні, тобто на операції, де людина працює безпосередньо з вибуховою речовиною.
Туди ж належить методика, яку ми впровадили для скорочення кількості свердловин на відпалювання. Її зазвичай сприймають як економію. Але менше циклів на той самий метр проходки – це менше самих операцій заряджання й відпалювання. Тобто менше найнебезпечніших моментів у зміні».
Кваліфікація як запобіжник
«У шахті кожна операція виконується на своєму класі техніки й потребує окремого допуску. Ми навчали людей суміжним професіям, щоб зміна не зупинялася через відсутність одного кваліфікованого працівника. Але правило було жорстке: спершу теоретичний іспит і формальний допуск, і лише потім робота. Ніякого “тимчасово”, ніякого “під наглядом”, ніяких винятків через виробничу необхідність.
Саме тут ламаються більшість систем. Тиск плану зустрічається з людиною, яка явно вміє це робити, – і хтось один раз дозволяє».
Культура, у якій можна доповісти правду
«Є ще один шар, про який говорять найменше. Безпека тримається на тому, чи готова людина сказати керівнику, що реальний стан не такий, як у наряді. Якщо кожен розуміє, що доповідь про проблему не обернеться проблемою для нього самого, ти дізнаєшся про ризик за годину. Якщо не розуміє – дізнаєшся з наслідків.
Це неможливо прописати в документі. Це вибудовується роками і руйнується однією реакцією керівника на незручну доповідь.
Безпека – це не документ, який хтось підписав. Це сума щоденних рішень людей, кожне з яких ухвалюється швидко й без повної інформації».