14 червня 1891 року в селі Зашків (нині — Жовківський район Львівської області) з’явився на світ Євген Коновалець – видатний український державний, військовий та політичний діяч, полковник армії УНР, засновник і перший керівник Організації українських націоналістів. Фокус підготував найцікавіші відомості про одного з героїв боротьби за українську незалежність.
У 1933 році радянське керівництво ухвалило рішення про усунення лідера Організації українських націоналістів (ОУН) Євгена Коновальця. Його організація надто активно поширювала інформацію про Голодомор в Україні та навіть здійснила замах на секретаря радянського консульства у Львові як акт відплати за геноцид. Для радянської влади, яка активно встановлювала контакти з західними країнами, особливо з Німеччиною та США, де того року змінилася влада, компрометація більшовицького режиму мільйонами жертв голоду була надзвичайно болючою.
Євген Коновалець — полковник Корпусу Січових стрільців. Київ, 1918
Крім того, Коновалець прагнув організувати ефективні осередки опору всередині СРСР. Він намагався зробити це не лише на теренах Радянської України, а й в інших місцях компактного проживання українців, навіть на Далекому Сході — у так званому Зеленому Клині (історична українська назва території Приамур’я — південної частини Далекого Сходу площею майже 1 млн км²). Останнє, на думку деяких сучасників, стало вирішальним чинником під час прийняття рішення про ліквідацію лідера українських націоналістів.
Євген Коновалець: від молодіжного лідера до військового командира
Майбутній революціонер народився у вчительській родині на Львівщині. Навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті. Вже у 22 роки він увійшов до керівного органу найпопулярнішої серед галицьких українців політичної сили — Української національно-демократичної партії (УНДП) — як лідер студентського руху. Коли розпочалася Перша світова війна, Євген Коновалець підтримав ідею створення окремих українських збройних формувань у складі австро-угорської армії (Українські січові стрільці — УСС), проте сам був мобілізований до крайової оборони — австрійська влада не дуже охоче підтримувала цю ініціативу, тому до лав Січових стрільців дозволили вступити лише 10% охочих. Однак Євген Коновалець разом з УСС воював проти росіян на горі Маківка (сучасна Львівська область), де потрапив у полон.
Євген Коновалець з батьком, 1914–1915 роки
У 1917 році, коли в Російській імперії відбулася революція, Євгену Коновальцю вдалося втекти з полону та дістатися до Києва, де Центральну Раду очолив його університетський викладач історії Михайло Грушевський. Будучи вагомою фігурою в українському громадсько-політичному русі, Євген Коновалець швидко зорієнтувався в ситуації та згуртував інших військовополонених західноукраїнців (тобто тих, хто проживав на території Австро-Угорщини) у Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців.
Цей бойовий підрозділ став одним із найбоєздатніших формувань армії УНР, а після перевороту гетьмана Павла Скоропадського навесні 1918 року його було реорганізовано, проте Коновалець залишився однією з ключових фігур в армійській системі Української держави.
Пожертвувати Львовом заради Києва
Восени 1918 року ситуація загострилася. Німеччина та Австро-Угорщина програвали війну, і Гетьман під тиском Антанти розпочав переговори про федерацію з Росією (Білим рухом). Це викликало невдоволення серед активної громадськості. Не залишався осторонь і Євген Коновалець, який фактично висунув гетьману ультиматум, вимагаючи припинити будь-які кроки в бік колишньої імперії. Гетьман продовжував наполягати на своєму, і проти нього спалахнуло повстання, яке очолила організація лівих сил — Директорія.
Відвідини Євгеном Коновальцем штабу 11-ї дивізії Січових стрільців, Шепетівка, серпень–вересень 1919
Коновалець разом із Січовими стрільцями підтримав Директорію. У листопаді 1918 року саме Січові стрільці розгромили підрозділи сердюків (наймане вірне особисто гетьману військо), що остаточно вирішило долю гетьмана. Відігравши надважливу роль у приході до влади Директорії, Євген Коновалець отримав пропозицію стати її шостим членом, проте відмовився й обійняв посаду командира полку Січових стрільців. Згодом він отримав військове звання, що відповідало його посаді — полковник армії УНР.
Під час подальших подій буремного 1919 року Євген Коновалець продемонстрував, що він належить до того типу командирів, який цінує життя своїх бійців і не буде жертвувати ними без крайньої потреби. Тож коли у грудні 1919 року керівництво УНР вирішило відправити армію у Зимовий похід — де-факто партизанський рейд без зрозумілих перспектив на успіх, то Коновалець надав своїм підлеглим право вибору, чи бажають вони брати участь у цій кампанії. Більшість зрештою зголосилися до участі в поході, а сам командир потрапив до табору інтернованих на Волині. Це було місце, де польський уряд, який окупував територію Західної України, утримував вояків армії УНР, яка взимку 1919/1920 років стала державою без території.
Симон Петлюра та Євген Коновалець на присязі січовиків. Старокостянтинів, 1919
Навесні Євген Коновалець, як і більшість західноукраїнців, розчарувався в планах Петлюри, який розплатився їхньою малою Батьківщиною з поляками за допомогу останніх у війні проти більшовиків. Двічі Коновалець, замість того, щоб допомогти рідному Львову, залишався зі своїм підрозділом у Києві. Вперше це сталося перед згаданою вище битвою під Мотовилівкою у листопаді 1918 року. Тоді полк досвідчених бійців справді міг вплинути на хід війни з поляками (тоді на уламках Австро-Угорщини українці боролися з поляками за свою державність), проте Коновалець обрав допомогти УНР і зрештою Львів упав.
Вдруге ціла Українська Галицька армія (УГА — збройні сили ЗУНР) змирилася з окупацією ЗУНР Польщею, вояки примирилися з вчорашніми ворогами й рушили рятувати Київ від більшовиків, щоб у результаті без бою здати його Білій гвардії, яка воювала під російським триколором.
Втретє полковник не став ризикувати своїм життям та життям найближчих соратників і вирушив до Праги, щоб там із ветеранами УГА та УНР створити свою підпільну Українську військову організацію (УВО), яка б боролася проти всіх ворогів України, не підбираючи методів. Йому на той час було лише двадцять дев’ять років.
Останні борці за волю України
Вже як лідер УВО Євген Коновалець спостерігав за крахом УНР, Директорії та ідей Петлюри боротися з поляками проти більшовиків. У березні 1921 року Польща підписала сепаратну угоду з більшовиками про поділ України. Вишенькою на торті було те, що за основу було взято проєкт самого отамана УНР, лише на тій території, де мала бути УНР, розташувалася УСРР (контрольована більшовиками фейкова українська держава).
Важливо Помилки УНР, які виправляємо зараз: що не так зробили українці 100 років тому
Ще через два роки від українців відмовилася й Антанта, визнавши окупацію ЗУНР Польщею законною. Велика Британія (тоді найбільша та наймогутніша держава у світі) у 1919 році заявила про право українців на самовизначення, проте через чотири роки “визнала реалії, що склалися на землі”. Отже, Євген Коновалець зі своєю УВО залишився єдиною дієвою силою, яка все ще виступала за відродження державності українців. І вона почала діяти.
Під поляками стала буквально палати земля на території анексованої Галичини. Бійці УВО розгорнули справжню партизанську війну проти окупаційної адміністрації.
Найрадикальніші з радикалів
У 1926 році Дмитро Донцов, з яким вони познайомилися ще до війни, за організаційної підтримки Євгена Коновальця написав книгу “Націоналізм”, у якій обґрунтував необхідність боротьби за створення української держави навіть ціною власного життя. Вона стала ідеологічним фундаментом українського націоналістичного руху.
Ця книга ознаменувала прагнення Коновальця об’єднати усі розрізнені українські організації в один кулак для ефективної та скоординованої боротьби. Він це зробив, організувавши конгрес українських націоналістів у Відні взимку 1929 року. УВО, яка довела на практиці свою ефективність, стала основою нового утворення, яке вирішили так і назвати — Організація українських націоналістів (ОУН). Природно, що очолив нову організацію сам Євген Коновалець, який на той момент став визнаним лідером та авторитетом у націоналістичному середовищі.
Цікавий факт — на конгрес було запрошено й представника мейнстримного Українського національно-демократичного об’єднання, яке намагалося знайти порозуміння з поляками. Коновалець не мав наміру будувати повністю відокремлене від широких народних мас замкнуте у своєму колі об’єднання фанатиків. Він хотів сформувати передовий загін відчайдухів, які готові були втілити в життя те, про що інші могли лише мріяти.
Перший Конгрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік
ОУН, на відміну від УВО (основу якого склали ветерани Першої світової та визвольних змагань), увібрала до своїх лав молоде покоління. Це були “діти війни”, часом — діти її ветеранів. У них був зовсім інший підхід до справи — ще радикальніший, ніж в УВО. Багато хто з тих, хто вступив в ОУН, зробив це під впливом праці Донцова “Націоналізм” та її похідних. А там заперечувалися будь-які компроміси. “Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї” — гасло, яке стало життєвим орієнтиром членів організації. І молоді оунівці справді почали гинути під час виконання завдань, які мали послабити окупаційні адміністрації і, відповідно, наблизити ідею свободи України.
Важливо Степан Бандера як головний ворог Кремля: як РФ сама створила те, з чим тепер намагається воювати Коновалець та Бандера
Особливо сколихнула організацію звістка про страту Василя Біласа та Дмитра Данилишина (внаслідок чергового акту експропріації ОУН польською владою було заарештовано та страчено двох молодих членів організації). Досвідчене ветеранське крило ОУН, яке вийшло ще з УВО, прагнуло більш виважених дій. Євгена Коновальця вважали людиною, яка може з будь-ким домовитись. Його найближчі соратники воліли рухатися у фарватері впливових сил тогочасної Європи, а не відчайдушно лізти на рожен, у боротьбі проти сильніших державних структур, просто довірившись долі. Натомість члени західноукраїнського осередку ОУН (тобто частини організації, яка перебувала безпосередньо в епіцентрі боротьби) називали їх “кав’ярниками”, маючи на увазі, що більшість із них проживають у безпеці в еміграції й переважно зосереджені на роздумах про життя за чашкою кави у західноєвропейських кав’ярнях. Натомість саме на місцях відбувається справжня боротьба. Типовий конфлікт між вояками з передової та “тиловими щурами”. Такі проблеми під силу розв’язати лише дуже досвідченій та авторитетній людині. І Коновалець зміг це зробити. Його “кав’ярником” назвати не наважувався навіть Степан Бандера, який у цей час очолив найрадикальніший бойовий осередок ОУН.
Євген Коновалець — лідер національно-визвольного руху українського народу у XX столітті
Все ж на поступки молодим довелося піти. У роки Голодомору ОУН розв’язала справжнє полювання на радянських дипломатів та інших представників за кордоном, особливо у Польщі. У відповідь на польську політику “пацифікації” (умиротворення українців, яке супроводжувалося позасудовими розправами восени 1930 року) оунівці вбили цілого міністра внутрішніх справ Польщі.
Ця зухвала акція, з одного боку, показала силу та сміливість ОУН, проте водночас завдала організації болючого удару. Галицький осередок було розгромлено, а в самого Коновальця почалися проблеми з проживанням у Європі. Не кожна країна була готова прийняти лідера організації, яка вбиває міністрів. Він був змушений залишити Женеву та постійно змінювати місце проживання, що ускладнювало його безпеку. У цей час радянські спецслужби вже вели на нього полювання.
Знайомство зі смертю
У 1935 році Євген Коновалець познайомився з уродженцем Мелітополя (земляком Дмитра Донцова) Павлом Грищенком, який запевнив полковника, що в підрадянській Україні діє потужний осередок підпілля, який готовий виконувати накази проводу ОУН для досягнення спільної мети. Євген Коновалець у цей час саме працював над проєктом організації осередків опору радянській владі серед українців, які проживали в СРСР. Розглядався навіть варіант з організацією повстання на Далекому Сході.
Перша шпальта газети "Свобода" з повiдомленням про вбивство Євгена Коновальця
Проте насправді за Грищенка себе видавав агент радянської розвідки Павло Судоплатов. Його завданням було втертися в довіру до лідера ОУН. Одного травневого дня Судоплатов зустрівся з Євгеном Коновальцем у Роттердамській кав’ярні. Презентувавши полковнику пачку його улюбленого шоколаду, він віддалився, посилаючись на проблеми на судні. Було домовлено продовжити зустріч увечері, проте Судоплатов не мав наміру на неї приходити, адже в пачці з-під шоколаду було заховано бомбу з годинниковим механізмом, яка вибухнула в руках Коновальця дорогою додому, поранивши кількох випадкових перехожих.
Незамінні люди є
Після загибелі Євгена Коновальця ОУН очолив полковник Андрій Мельник, який уже не мав такого авторитету, як його попередник. Для Організації втрата її засновника та першого керівника стала непоправною. Політична активність та ефективність ОУН пішла на спад, а Галицький осередок, навпаки, ще більше радикалізувався. Розкол між обома поколіннями націоналістичного руху врешті став настільки глибоким, що організація в лютому 1940 року остаточно розпалася.
Послідовники Степана Бандери утворили ОУН Революційну (її ще називають Бандерівською) і зрештою змогли проголосити відновлення української держави у червні 1941 року, але це вже зовсім інша історія.
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі "Кросвейк" у Роттердамi
Життєвий шлях Євгена Коновальця – це приклад того, яку роль інколи в історії відіграє певна особистість. Адже його постать та його ініціативи не були наслідком природного історичного процесу. Після поразки національно-визвольних змагань 1917–1921 років лише ОУН змогла організувати справжній (дієвий, а не декларативний) опір державам, які розділили між собою українські землі. Саме її діяльність сформувала нове покоління борців за волю України, які з часом утворили Українську повстанську армію.