У низці українських міст запроваджено мораторії на публічне відтворення російськомовного культурного продукту. Це стосується книг, музики, фільмів та іншого контенту, що транслюється в громадських місцях. Експерт проаналізував відповідність таких рішень чинному законодавству України.
Як інформує видання “24 канал”, наприкінці травня Полтавська міська рада прийняла відповідне рішення. Документ передбачає тимчасове обмеження на публічне використання російськомовного культурного продукту на території міста до завершення російської окупації українських земель.
Під заборону потрапили книжки, музичні твори, кінострічки, театральні вистави, концертні програми та інший контент російською мовою. Обмеження стосуються закладів культури, закладів громадського харчування, торговельних точок, громадського транспорту та інших публічних просторів. Водночас, це рішення не поширюється на повсякденне спілкування громадян.
Відео дня
Проте Полтава не єдине місто, яке пішло на такі кроки; раніше подібні рішення ухвалили у Кременчуці та Дніпрі.
Водночас, у країні діють норми мовного законодавства, що передбачають відповідальність за певні порушення, а мовний омбудсмен неодноразово висловлювався за посилення покарань для тих, хто систематично порушує закон.
Що не так із мораторіями на російськомовний контент в українських містах
Попри це, фахівці переконані, що питання мовної політики повинно регулюватися законами України, а не окремими постановами місцевих рад. Співзасновник ГО “Центр дослідження законодавства України”, адвокат Назар Чорний пояснив, що порядок використання мов у культурній сфері визначається насамперед Конституцією України та відповідними законами. Зокрема, Основний Закон прямо встановлює, що правила застосування мов визначаються виключно законодавством України.
За словами юриста, саме ця норма є ключовою при оцінці подібних рішень органів місцевого самоврядування. Схожий підхід закріплено й у законі “Про культуру”, який делегує питання мовного регулювання на загальнодержавний рівень.
Загалом, критики мораторіїв часто наголошують, що законодавство гарантує вільне використання мов національних меншин. Однак, як зазначає Чорний, держава одночасно має право вживати заходів для підтримки та розвитку української мови, і такі дії не розглядаються як порушення міжнародних зобов’язань України щодо захисту мов меншин.
Окремо адвокат проаналізував відповідність рішення Полтавської міської ради чинному мовному законодавству. Він нагадав, що закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” визначає українську як основну мову культурно-мистецьких та розважальних заходів. Водночас документ передбачає низку винятків, зокрема стосовно виконання та відтворення музичних творів іншими мовами.
Тому, на думку експерта, деякі положення полтавського мораторію можуть виходити за межі обмежень, прямо встановлених законом. Водночас він наголошує, що мова йде не про повну заборону російськомовного контенту, а про тимчасове обмеження його використання.
Крім того, рішення міської ради не містить механізму покарання за його порушення та не передбачає окремих санкцій. Фактично, документ має переважно рекомендаційний характер, хоча формально залишається чинним до моменту його скасування самою радою або через суд.
Водночас, як зазначає Назар Чорний, українське законодавство прямо не надає органам місцевого самоврядування повноважень запроваджувати подібні мораторії. Тому, на його переконання, питання використання російськомовного культурного продукту має вирішуватися на рівні Верховної Ради шляхом прийняття відповідного закону.
Показовою в цьому контексті є й судова практика. Наприклад, у 2019 році Верховний Суд розглянув справу щодо спроби скасувати аналогічне рішення Львівської обласної ради.
“У зазначеній справі, за позовом ГО “Український вибір – Право народу” (засновником якої є обвинувачений у державній зраді Віктор Медведчук) до Львівської обласної ради про скасування аналогічного рішення (щодо застосування мораторію на відтворення російськомовного культурного продукту на території Львівської області) КАС ВС наголосив, що оскарження подібних рішень можливе виключно з боку осіб, до яких його було застосовано, що завдало реальної та вимірюваної шкоди. Сама по собі оцінка особою рішення ОМС як такого, що потенційно може порушити права чи інтереси цієї особи, не створює підстав для скасування рішення”, — зазначив адвокат.
На думку експерта, численні подібні рішення, що ухвалюються останніми роками місцевими радами в різних регіонах країни, свідчать про суспільний запит на врегулювання цього питання. Водночас остаточні правила використання мов у культурному просторі мають визначатися не на місцевому, а на загальнодержавному рівні.
Раніше уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська заявляла, що чинні штрафи за порушення мовного законодавства є надто низькими та не спонукають порушників дотримуватися закону. Саме тому вона виступає за збільшення розміру штрафів удвічі-утричі, особливо для тих, хто систематично та свідомо ігнорує мовні норми.
Також омбудсменка розповідала, що після початку повномасштабної війни більшість українців, які свідомо хотіли перейти на державну мову, вже зробили цей вибір. За її словами, усі, хто “вважає себе homo sapiens” і розуміє зв’язок між мовою, ідентичністю та поведінкою, вже перейшли на українську.