© Getty Images
Анна Бродські-Кроткіна Недостатня обізнаність як засіб панування та збагачення
Що ближче до правди: «знання — це сила» чи «чим менше знаєш, тим міцніше спиш»?
Висновок нового дослідження Інституту Като спонукає до роздумів. Майже половина громадян Сполучених Штатів (46%) не знає, яке свято відзначається 4 липня, і що це була 250-та річниця проголошення незалежності США. 60% опитаних не змогли пояснити причини, з яких колонії проголосили незалежність від Великої Британії. Переважна більшість респондентів не мала уявлення, яка гілка влади в США має повноваження оголошувати війну.
Згідно з аналізом даних, на президентських виборах 2024 року саме виборці з низьким рівнем обізнаності забезпечили перемогу Трампу: вони, очевидно, вважали, що обирають кандидата, який відповідає їхньому власному образу. Однак це небезпечна тенденція: політикам, позбавленим знань, може бути байдужий зовнішній світ, але не байдужі влада та особисте збагачення.
Все розпочалося з президента Рональда Рейгана — колишнього актора, чиї уявлення про функціонування держави були невизначеними, — як зазначав кореспондент The Washington Post у Білому домі Лу Кеннон. Рейган не усвідомлював, що Південна Америка складається з кількох окремих країн. Але він умів захоплювати слухачів.
Естафету невігластва підхопив Джордж Буш-молодший: під час президентської кампанії 2000 року він провалив вікторину для журналістів, не зумівши назвати лідерів Чечні, Індії та Пакистану. Він вважав, що у світі існує мексиканська мова. Навіть в умовах активної підготовки до вторгнення в Ірак Буш так і не зміг розібратися в розбіжностях між сунітами та шиїтами — ключовим релігійним розколом у країні, яку він мав намір окупувати.
Рейган і Буш оточували себе професіоналами, проте невігластво однаково стало перевагою в очах виборців. Балотуючись у президенти, досвідчений політик Джон Маккейн обрав собі в напарники губернаторку Аляски — абсолютно неосвічену жінку Сару Пейлін. Таким чином він сподівався підвищити свою популярність.
Невігластво Пейлін було надзвичайним: вона вважала, що збройними силами Великої Британії керує королева. Вона ніколи не чула про Маргарет Тетчер, не могла пригадати причини поділу Північної та Південної Кореї, й навіть не знала, чи Африка є континентом, чи окремою країною. Це викликало насмішки.
Однак невдовзі невігластво стало нормою, і сміх припинився. У книзі «Надзвичайно стабільний геній» журналісти Філіп Ракер і Керол Леонніг розповідають, що під час свого першого президентського терміну Дональд Трамп на зустрічі з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді заявив: «Але ж у вас немає спільного кордону з Китаєм». Протягом першого терміну він не усвідомлював, що Фінляндія не є частиною Росії, а під час другого стверджував, що врегулював військовий конфлікт між Камбоджею та Вірменією, та плутав Гренландію з Ісландією, хоча й висловлював бажання анексувати одну з цих країн.
Президент Трамп призначає на найважливіші посади тих, хто не буде надокучати йому своїми знаннями. Одним із найменш освічених у його кабінеті є міністр оборони Піт Гегсет, колишній ведучий на Fox News, який має широкі вилиці та виразне підборіддя, що створює ідеальний образ суворого, але справедливого воєначальника. Однак за солідною зовнішністю ховається порожнеча: на слуханнях у Сенаті наприкінці липня його запитали, чи був він заздалегідь поінформований про можливість перекриття Іраном Ормузької протоки у разі війни. Замість прямої відповіді Гегсет заплутано відповів: «Це поле бою, й уся динаміка подій на ньому — це те, за що ми несемо повну відповідальність, аби президент розумів усі можливі варіанти розвитку подій та їхні наслідки…», після чого перейшов до вихваляння «лідера»: «Тому той факт, що всі ці можливі сценарії були частиною розглянутих варіантів, і ми це усвідомлювали, лише ще раз підтверджує, що президент Трамп заслуговує на високу оцінку за те, що наважився на цей крок, виявив мужність і зробив усе, аби радикальні ісламісти не змогли отримати ядерну зброю та використати її для погроз нам». У цьому туманному потоці слів проглядається відповідь: Гегсет або не знав, що Іран може перекрити Ормузьку протоку, або не надавав цьому сценарію належного значення, не вміючи визначити його важливість. Але його складно засуджувати: він — телеведучий, до того ж посередній, а не військовий стратег, політик чи навіть політолог.
Проте Трамп все одно призначив його на цю посаду — і тепер звинувачує у невдачах та лає. Так, минулого тижня Трамп вимагав від Гегсета пояснень, чому йому не доповіли про дефіцит озброєнь, який тепер може обмежити військові можливості щодо Ірану (про це повідомили The Washington Post два джерела). Гегсет намагався виправдатися та перекласти відповідальність на свого заступника. Цікаво, що ця інформація потрапила до преси внаслідок витоку. Ймовірно, в оточенні Трампа є люди, шоковані некомпетентністю Гегсета й, можливо, самого президента.
Не є професіоналами й міжнародні переговірники — Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Обидва вони, як відомо, бізнесмени, фахівці з нерухомості, а зовсім не дипломати. Якщо у Кушнера, зятя президента, є певний досвід у політиці (він був радником Трампа під час першого терміну), то давній друг президента Віткофф — це чиста сторінка в державній діяльності. Однак ці переговірники подають відсутність підготовки як перевагу, і в цьому вони крокують у ногу з виборцями Трампа. «Я дипломат-аматор», — заявив Віткофф в одному з інтерв’ю. Обидва переговірники позиціонують себе як порядних людей, співчутливих і миролюбних.
Головна емоційна карта Віткоффа — смерть сина. Він часто використовує її під час переговорів, розповідаючи про те, як 2011 року втратив 22-річного сина через передозування опіоїдами. Віткофф стверджує, що саме його особиста історія вплинула на перебіг переговорів щодо звільнення заручників на зустрічі в Єгипті з головним переговірником від ХАМАС, син якого загинув під час ізраїльського обстрілу: «Ми висловили йому співчуття у зв’язку з втратою сина. Він згадав про це, і я сказав йому, що теж втратив сина і що ми обоє належимо до дуже сумного клубу — батьків, чиї діти опинилися в могилі».
Показово, що тему людяності Віткоффа просуває й інший син, який водночас є його бізнес-партнером: «Мій батько, Стів Віткофф, завжди був людиною співчутливою. Його життя було побудоване на простому принципі — коли люди страждають, ти не маєш відвертатися, ти маєш зробити крок уперед і допомогти».
Хоча деякі переговори за участю Віткоффа та Кушнера призвели до укладання тимчасових угод, досягнення стійкого припинення вогню та миру між Ізраїлем і ХАМАС залишається невирішеним завданням.
Ще гірша ситуація на переговорах з Іраном. У березні цього року фахівців особливо вразила відсутність базових знань у переговірників США: Віткофф сприйняв нормальну частину ядерної програми для Тегеранського дослідницького реактора як доказ обману, хоча МАГАТЕ її відстежувало, і плутав сам реактор з об’єктом збагачення. Як наслідок, переговори виглядали для американської команди значно гіршими, ніж були насправді, й призвели до безплідних для США військових дій та ослаблення американської економіки.
Не кращими, як ми знаємо, були й переговори з Путіним. Зазначимо, що як переговірник Віткофф бував у РФ вісім разів, проте «крок назустріч» українцям, які страждають від агресії РФ, до останнього часу робити не збирався. Цікаво також, що у вашингтонському офісі Віткоффа не лише немає або майже немає фахівців щодо Росії, а він іще й відмовляється від консультацій із фахівцями щодо Росії та України, як повідомляє Politico.
Очевидно, що президент і його команда свідомо обирають недостатню обізнаність. І такий вибір відповідає кільком цілям. Для Трампа, який прагне діяти одноосібно й без огляду на професіоналів, невігласи — це ідеал. До того ж, якщо президент не прагне дипломатичного вирішення того чи іншого конфлікту, доцільно відправляти туди людей без знань і без власних поглядів.
Але найголовнішим є ось що: політика для Трампа та його команди — це прибутковий бізнес. За останній рік Трамп збільшив статки на два з половиною мільярди доларів. 2025 року мільярдером став і Кушнер. Віткофф теж не бідний: його статки останнім часом зросли приблизно на 15% — із 2 мільярдів до 2,3 мільярда доларів.
Можна припустити, що навмисна необізнаність, заявлена наївність і рекламований альтруїзм переговірників-аматорів — це прикриття для виборців. За цим прикриттям ховаються плани щодо збагачення самого президента та його оточення. Так, Газу Трамп і його «щиросерді» посланці сподіваються перетворити на регіон готелів і «Рів’єру Близького Сходу» — недарма ж вони є фахівцями з нерухомості. І саме тому Віткофф підтримав ідею виселити палестинців із Гази, заявивши: «Краще життя не обов’язково прив’язане до фізичного простору, в якому ви перебуваєте».
Щодо незнання РФ, зокрема того, що це країна-терорист, то воно може слугувати алібі, коли й тут маячать бізнес-плани: «У Росії величезні ресурси, безмежні простори землі», — сказав минулого року Віткофф в інтерв’ю The Wall Street Journal і висловив надію, що Росія й Америка стануть діловими партнерами.
Можливий візит Віткоффа та Кушнера до України — крок у дуже правильному напрямку. Але більше впевненості в успіху додасть участь у переговорах професіоналів.