15 липня Україна вшановує День Української Державності. Це свято, що нагадує: держава зароджується не лише з інституцій та кордонів, а з кожного українця, хто щодня своїм існуванням, діяльністю чи вибором підтверджує право своєї країни на буття.
«Фокус» запитав відомих українців, що для них означає Україна сьогодні та які особисті історії їх трансформували. П’ять одкровень, п’ять життів – і одна спільна тема: якою є держава для кожного з них особисто?
Володимир Ращук
Український актор театру та кіно, чинний військовослужбовець.
– Найперший і найважливіший момент, коли я усвідомив, за що борюся, стався під Бахмутом. Зима 2023 року. Вдень температура сягала плюс двох-трьох градусів, а вночі опускалася до мінус двадцяти. Ти сидиш у бліндажі, який неможливо обігріти через відсутність засобів. Лише окопні свічки. І розводити справжній вогонь заборонено: це миттєво викриє позицію, ворог вас виявить.
Холод настільки пробирає, що всі твої функції відмовляють. Зникає бажання їсти, пити, будь-чого. Немає навіть бажання жити. І тоді ти починаєш переосмислювати свою мотивацію: можливо, це заради дітей; можливо, заради родини; можливо, заради чогось іншого.
Відео дня
Володимир Ращук, український актор театру та кіно, чинний військовослужбовець Фото: Особистий архів
І саме в цей момент, я відчув це всією душею: я перебуваю тут заради моєї країни, заради України. Ця мета тоді буквально врятувала мені життя, настільки фундаментальною вона виявилася. Це всеохоплююча мета. Тоді ж прийшло усвідомлення, що я – українець. Що я відстоюю державність та суверенітет, а не просто мерзну тут і вмираю.
Усередині мене запалала потужна мотивація. Вона трималася, як я зараз пригадую, на одній думці: я знаю, що потраплю до підручників історії. Як людина, яка боролася за вільну Україну.
Костянтин і Влада Ліберови
Фотографи-документалісти, що змінюють уявлення про війну та життя.
– Те, що нас справді трансформувало, – це люди, яких ми зустрічаємо всюди. Ті, хто піднімається після поранень і повертається, аби витягувати побратимів та посестер. Медики, які годинами не відходять від поранених. Сусіди, які після влучань поспішають розбирати завали чужих осель. Ті, хто допомагає з документами, хто лікує, хто захищає.
Костянтин і Влада Ліберови, фотографи-документалісти Фото: Особистий архів
Це і є найсильніший висновок, який ми зробили за ці роки. Держава – це не будівлі й не лінії на карті. Держава – це люди. І найпотужніше, що в нас є, – це теж люди. Тому бережімо одне одного.
Наталка Денисенко
Українська акторка кіно, театру та дубляжу.
– Є одна річ, яку я справді усвідомила лише останніми роками. Я добре пам’ятаю 2014 рік. Відтоді війна стала частиною українського життя, і всі ці роки ми співіснували з нею. Але повномасштабне вторгнення змусило мене ще глибше переосмислити, що для мене означає держава.
Раніше мені здавалося, що держава – це інституції, закони, документи, державні свята, а потім я побачила зовсім іншу Україну. З того часу я почала по-іншому сприймати все, що з нею пов’язано.
Державні свята перестали бути для мене просто датами в календарі. За кожною такою датою я бачу історію України, людей, які її творили, і тих, хто продовжує творити нині. Мені захотілося більше дізнаватися про власну країну – її минуле, культуру, поезію. Як акторка, я багато працюю з поезією. І останніми роками спостерігаю ще одну чудову трансформацію: все більше людей відкривають для себе українських поетів – Василя Стуса, Ліну Костенко, Юрія Іздрика, Сергія Жадана. Ми ніби всі почали уважніше прислухатися до власної культури та шукати в ній опору.
Наталка Денисенко, українська акторка кіно, театру та дубляжу Фото: Особистий архів
Особливо мене зворушує, що це передається дітям. Навіть мій син сьогодні з інтересом читає Стуса. І тоді я розумію: державність – це не лише про минуле. Це також про те, що ми передаємо наступному поколінню – нашу пам’ять, мову, культуру.
Нещодавно всі ми чули історію жінки, яка понад двадцять років володіла ювелірною крамницею, але після російської атаки вона згоріла дощенту. Серед руїн вдалося знайти лише кілька неушкоджених каблучок. Як ювелірні вироби, вони майже втратили свою цінність. Однак донька вирішила виставити їх на аукціон, щоб допомогти мамі розпочати все спочатку. Так вдалося продати кілька прикрас.
Саме тоді я ще раз усвідомила одну дуже просту істину: держава – це не лише її символи, установи чи кордони. Держава — це люди. Люди, які, попри втому, страх і невизначеність, щодня обирають жити. Лікувати. Навчати. Волонтерити. Підтримувати незнайомців. Планувати. Вірити.
Мені здається, саме з таких щоденних, майже непомітних вчинків і народжується справжня державність. І саме так сьогодні для мене виглядає Україна. Не як щось абстрактне, а як мільйони людей, які щодня підтримують її своєю працею, культурою, пам’яттю і небайдужістю.
Георгій Зантарая
Перший в історії України чемпіон світу з дзюдо, триразовий чемпіон Європи та громадський діяч.
– Це були перші дні повномасштабного вторгнення, коли ворог стояв на підступах до Києва. Тоді ми з друзями, знайомими та колегами організували гуманітарний штаб. Допомагали людям продуктами, медикаментами, усім найнеобхіднішим, що тільки можна було швидко знайти та доставити.
Георгій Зантарая, перший в історії України чемпіон світу з дзюдо Фото: Особистий архів
І саме там, спілкуючись з людьми та оцінюючи загальну ситуацію, я зрозумів найголовніше. Попри те, що ворог був так близько до столиці, люди не розгубилися, а навпаки, об’єдналися. Цю єдність я бачив щодня, на власні очі.
Такої віри, як тоді, я не бачив ніколи. Віри в наші Збройні сили. Віри в наших людей.
Єва Коршик
Українська блогерка та інфлюенсерка, авторка YouTube-каналу Okay Eva.
– Від початку повномасштабного вторгнення я мешкаю за кордоном, тому події в Україні сприймаю дещо відсторонено. Але це зовсім не означає, що мене це не хвилює. Навпаки – я стежу за всім, що відбувається, і кожна новина залишає глибокий слід у моїй душі.
Якщо говорити про те, що найбільше змінило моє уявлення про українську державність, то це наші люди. Те, як українці згуртувалися, як кожен на своєму місці робить усе можливе для країни, скільки витримки та єдності ми спостерігали за цей час. Саме це для мене стало справжнім уособленням державності.
Часто думаю про людей, які після обстрілів знаходять у собі сили жити далі. І тут хочу наголосити: я зовсім не романтизую незламність чи той біль, який переживають українці. Навпаки, я хочу звернути увагу на те, скільки внутрішніх ресурсів потрібно, аби не здатися, не втратити себе, продовжувати працювати, народжувати дітей, створювати сім’ї, будувати плани й просто жити.
Єва Коршик, українська блогерка та інфлюенсерка Фото: Особистий архів
Хтось може сказати, що зараз не час для святкувань чи радості, а я вважаю навпаки: кращого часу може просто не бути. Ми вже живемо в реальності, де ворог щодня намагається відібрати у нас найцінніше – життя. Він хоче, щоб ми жили в постійному страху, боялися мріяти, будувати майбутнє й жити. Але ми не зупиняємося.
Погляньте на Харків, Дніпро, Одесу – міста, які майже щодня зазнають російських обстрілів. Руйнуються будинки, гинуть люди. Це надзвичайно страшно. Навіть зараз, коли я говорю про це, мене охоплює жах. І водночас саме там люди відкривають магазини й кав’ярні, виходять на роботу, виховують дітей, підтримують одне одного й продовжують жити. І саме це викликає в мене найбільше захоплення.
Ми платимо надзвичайно високу ціну за право жити на своїй землі. Саме тому сьогодні державність для мене – це не лише символи чи офіційні свята. Це люди. Люди, які, попри біль, втрати і страх, щоранку знаходять у собі сили прокидатися, працювати, любити, будувати майбутнє й робити все можливе заради України. Саме в цьому я сьогодні бачу справжню міць нашої державності.
Нагадаємо, раніше «Фокус» писав, що:
- Полякова виступила перед Верховною Радою з промовою. Артистка вважає недопуск до конкурсу через її візит до РФ у 2015 році порушенням її конституційних прав.
- Російська ФСБ заявила, що український репер і блогер Kyivstoner нібито причетний до організації масованої атаки дронів на стратегічне підприємство в Підмосков’ї.
Українська співачка Тіна Кароль прокоментувала ймовірну мобілізацію єдиного сина Веніаміна, якому цього року виповниться 18 років.