-
Юлія Чумак
очільниця адвокаційного напрямку Української Ради Бізнесу
Останнім часом ведуться жваві дебати навколо пропозиції Міністерства фінансів щодо обов’язкової реєстрації платників єдиного податку як платників ПДВ з 2027 року. Дана ініціатива представляється Мінфіном як шлях до збільшення надходжень до бюджету та узгодження українського законодавства з директивами ЄС. Однак більш глибокий розгляд цієї пропозиції показує: мова йде не про реформування, а про вибіркове фіскальне рішення, яке створює значні небезпеки для малого підприємництва, економіки в цілому та суспільного добробуту.
Які небезпеки від нововведення для сумлінного підприємництва та вплив на економіку?
Для підприємців на спрощеній системі впровадження ПДВ означає кардинальну зміну правил ведення бізнесу. Спрощена система розроблялася як засіб легалізації самозайнятості, зменшення адміністративних перешкод та стимулювання підприємницької діяльності. Натомість ПДВ є одним з найбільш складних податків у здійсненні, що вимагає повноцінного бухгалтерського обліку та обліку товарів, постійної комунікації з податковими органами та передбачає великі ризики штрафів та блокування податкових накладних.
Підрахунки аналізу регуляторного впливу, які були надані Міністерством фінансів – значно применшують реальні витрати підприємництва. Згідно з припущеннями, зазначеними в АРВ Мінфіну – витрати на адміністрування ПДВ додатково становлять 56 людино-годин на рік. Це є вкрай заниженою оцінкою, що підтверджується відомостями дослідження Світового банку за 2024 рік, в якому вказано, що українське підприємництво лише на податкове адміністрування у 2024 році витрачало 74,4 дні на рік, що дорівнює 595 людино-годинам на рік. Отже, показник у АРВ Мінфіну вдесятеро менший від фактичного значення.
Окрім того, для розрахунку витрат у АРВ Мінфіну застосовувався мінімальний рівень заробітної плати, що не відповідає існуючим умовам оплати кваліфікованого співробітника, яким є бухгалтер. Ведення обліку та адміністрування ПДВ без необхідної кваліфікації створює для суб’єкта господарювання загрозу штрафів та блокування податкових накладних. Для цілей такого розрахунку необхідно враховувати середню зарплату бухгалтера, яка, за нашими відомостями, становить 26 тисяч гривень на місяць. Тобто і за цим показником Мінфін зменшив витрати підприємців у три рази.
В результаті 660 тисяч підприємців, які визначені Мінфіном як ті, що підпадають під нове регулювання — матимуть від 61 до 115 млрд грн непродуктивних витрат щороку — при очікуваних надходженнях до бюджету лише близько 40 млрд грн на рік. Це означає негативний суспільно-економічний ефект, коли економіка втрачає більше, ніж отримує.
Таке навантаження матиме неминучі зміни в поведінці. Частина малого бізнесу буде змушена припинити діяльність або піти в тінь, інша частина — вдатися до дроблення або штучного стримування росту. Особливо відчутно це позначиться на прифронтових і звільнених регіонах, де підприємництво часто є єдиним джерелом зайнятості та економічної стабільності. У більш віддаленій перспективі це посилює ризики трудової міграції та збільшує дефіцит кадрів всередині країни.
Важливо усвідомлювати, що наслідки цієї ініціативи не обмежуються підприємництвом. ПДВ — це податок на споживання, і його введення для спрощенців неминуче буде перенесено у вартість товарів та послуг. Витрати споживачів збільшаться, що негативно вплине на купівельну спроможність, інфляційні показники та внутрішній попит. У воєнній економіці, де саме внутрішнє споживання підтримує ВВП – такий ефект є особливо небезпечним.
З суспільної точки зору примусове збільшення кількості платників ПДВ руйнує довіру до податкової політики держави. Замість системної боротьби з “сірими схемами”, зловживаннями у ризикованих секторах та великим податковим розривом, регуляторний тиск спрямовується на малий і середній бізнес – найбільш уразливий, але водночас найбільш сумлінний сегмент платників податків.
Що робити зі схемами — розумні альтернативи
Для дієвої боротьби із “сірими схемами”, зокрема з використанням ССО — необхідно втілити ключові інституційні реформи та успішні світові підходи:
- на законодавчому рівні запровадити чіткі критерії трудових відносин для мінімізації схеми “ФОП замість найму” та окремий чіткий набір критеріїв для мінімізації схем “дроблення”;
- забезпечити проведення системного контролю за платниками податків у секторах з високим рівнем зловживань та аналіз ланцюгів постачання, забезпечити щомісячне оприлюднення інформації щодо середніх заробітних плат та податкового навантаження у топ-50 суб’єктів у найбільш ризикових галузях;
- провести повне переформатування комісіями за участі міжнародних експертів Державної податкової служби та Служби фінансового моніторингу, прискорити переформатування Державної митної служби відповідно до прийнятого Закону;
- законодавчо закріпити якісні КРІ для БЕБ, ДПС, ДМС, які мають бути спрямовані на мінімізацію tax gap;
- зробити обов’язковими до виконання критерії НБУ щодо “кущів ФОПів”, які на цей час доведені до банків лише як рекомендовані. Необхідне також прийняття закону щодо “дропів”, зокрема введення реєстру дропів — законопроєкт НБУ.
- важливим для мінімізації схем по приховуванню реальних оборотів є введення економічних стимулів для покупців підакцизної продукції отримувати фіскальний чек (лотереї фіскальних чеків, фінансові стимули споживачів).
Бізнес-асоціації, що входять до складу Української Ради Бізнесу, постійно підкреслюють: адаптація до директив ЄС має відбуватися комплексно і з урахуванням українських реалій. Перед будь-яким розширенням кола платників ПДВ потрібно кардинально спростити його адміністрування, збільшити застарілий поріг реєстрації, перевантажити фіскальні інституції та створити умови для добровільного розширення підприємництва. Альтернативою має стати не примус, а стимул – спрощена модель обліку для малого бізнесу на загальній системі та реальна боротьба з тіньовою економікою.
Економічна стійкість України сьогодні безпосередньо залежить від підприємницької ініціативи, довіри та передбачуваності державної політики. Рішення, які фактично згортають спрощену систему – спричинять втрати значно більші, ніж отримані вигоди у короткостроковій фіскальній перспективі.