“`html
“Пакт заради молоді” – програму з такою назвою презентував Габріель Атталь, ексміністр освіти та колишній прем’єр-міністр Франції. Зараз він – потенційний кандидат у президенти, вибори в країні відбудуться навесні наступного року. Програму політик представив як відповідь на протести учнів старших класів.
Вони вже набули політичного виміру.
13 жовтня у Франції проходить черговий масштабний загальнонаціональний протест. І це після того, як наприкінці минулого тижня виступи трохи пішли на спад – у п’ятницю було закрито 141 ліцей, що значно менше, ніж у перші дні.
Однак те, що протести стали менш масштабними, не означає, що політична проблема зникла.
Франція роками накопичувала передумови для цього спалаху невдоволення.
Вона занедбала повсякденне функціонування державної системи освіти, дозволила поглибитися регіональній нерівності – а зараз відреагувала на учнівський рух так, ніби головним викликом стало забезпечення громадського порядку.
У результаті виникла криза, яку не можна звести ані до молодіжних заворушень, ані до поліцейських репресій. Присутні обидва явища. Але жодне з них окремо не пояснює всієї картини.
Протест, що народився в класі
Рух розпочався 21 вересня в школах освітнього округу Кретей, у його бідніших східних околицях. Перші скарги стосувалися звичайних шкільних буднів, у яких бракувало навіть найнеобхіднішого.
В учнів з Обервільє не було вчителя французької мови, коли вони готувалися до важливого іспиту. У Севрані школярі показували фотографії пошкоджених стільців, дірок у стелях, плісняви, протікаючих дахів і зламаних туалетів.
Деякі класні кімнати взимку було важко опалювати, а влітку – охолоджувати.
Навчальний день міг тривати з раннього ранку до вечора, а довгі перерви між заняттями змушували учнів залишатися в шкільних будівлях без належного нагляду та харчування.
У державних середніх школах Франції працює менше вчителів, ніж у 2008 році, хоча кількість учнів зросла приблизно на 250 тисяч. Понад 70% класів у державних загальноосвітніх і технічних школах налічують більше 30 учнів, а в кожному п’ятому класі їх за 35. Кількість випадків, коли вчителя довго немає без будь-якої заміни, різко зросла. Особливо гостро ця проблема стоїть у регіонах Кретей і Версаль.
Стан шкільних будівель демонструє те ж саме. Середньостатистичному французькому ліцею – понад 60 років. Професійно-технічні училища ще старіші. Лише невелику частку будівель середніх навчальних закладів було зведено або капітально відремонтовано протягом останнього навчального року.
Проблеми розподілені нерівномірно. У департаменті Сена-Сен-Дені, де зародився протестний рух, рівень бідності сягає близько 30% – це майже вдвічі більше, ніж у середньому по материковій Франції.
Французька республіканська система освіти проголошує, що майбутнє дитини не повинно залежати від статків родини, релігії чи місця проживання. Однак учнів у найбідніших районах часто змушують миритися з найбільш переповненими класами, найстарішими будівлями та найнестабільнішим забезпеченням учителями.
Боротьба за порядок
Протести супроводжувалися й реальним насильством: деякі школи зазнали пошкоджень або були розграбовані. Учителям і директорам шкіл погрожували або завдавали тілесних ушкоджень. Про інциденти повідомляли з Байонни, Тулузи, Сен-Шамона, Пуатьє та Сент-Етьєна.
В одному випадку вогонь перекинувся на автомобіль учителя. В іншому було пошкоджено шкільну їдальню. Міністерство освіти оцінило вартість ремонту приблизно у 30 мільйонів євро та попередило, що тисячі учнів можуть випасти з навчальної програми.
Державна влада не може зберігати авторитет, якщо на працівників шкіл нападають, а самі навчальні заклади є мішенями.
Французькі школи стають небезпечними. Опитування свідчать про розповсюджене залякування, непокору та словесні образи.
Багато вчителів повідомляють, що учні ставлять під сумнів їхній авторитет або висміюють їхню роботу. Менша, але все ж значна частка педагогів заявляє про погрози, переслідування чи фізичні напади.
Водночас найновіші офіційні дані не підтверджують, що французькі школи просто занурюються в повсюдне насильство.
Більшість працівників освіти кажуть, що учні поважають їх і що вони почуваються в безпеці у своїх школах. За останній звітний рік кількість зареєстрованих серйозних інцидентів у розрахунку на тисячу учнів дещо зменшилася.
Над цією дискусією нависає тінь убивства Самюеля Паті у 2020 році – ісламістський екстреміст обрав його мішенню за демонстрацію карикатур на пророка Мухаммеда під час уроку про свободу слова. Домінік Бернар, інший учитель, був убитий у 2023 році колишнім учнем під час терористичного нападу. Відтоді французькі школи стали місцем особливо гострого зіткнення поглядів на світськість, релігію, свободу слова та державний авторитет.
Дані, зафіксовані під час першого загальнонаціонального вшанування пам’яті Паті, продемонстрували масштаб проблеми.
Сотні учнів потрапили до звітів через провокації, відмову брати участь у заходах, погрози або висловлювання на підтримку тероризму. Однак це не означає, що й нинішній рух слід таврувати як ісламістський: більшість сучасних протестів стосується забезпечення школи персоналом, стану будівель, розкладу занять і нерівності.
Проте спадщина Паті порушує ширше питання: як учителі можуть працювати у відкритому суспільстві, якщо держава не забезпечила їм надійного захисту?
Водночас залучення проти нинішніх протестувальників поліції спеціального призначення спричинило ще одну суперечку – про те, як саме держава реалізує свою владу.
Кадри застосування сльозогінного газу та протистояння спецпризначенців із підлітками швидко поширилися у Франції та за її межами. У Сен-Дені мера міста Баллі Багайоко зняли на відео, коли він стояв перед поліцейським кордоном, намагаючись захистити молодь. У Лансі 15-річний підліток втратив кисть руки під час інциденту із застосуванням поліцейської гранати. У Паризькому регіоні щодо поліцейського розпочали розслідування після того, як підліток дістав тяжкі травми. Станом на 9 жовтня поранення отримали понад 200 учнів і більш ніж 800 поліцейських або жандармів.
Понад 6800 осіб були взяті під варту поліцією, причому 86% із них – неповнолітні.
Поліція зобов’язана запобігати підпалам, захищати працівників шкіл і припиняти напади на громадські будівлі. Водночас вона повинна застосовувати силу законно та пропорційно.
Насильство з боку учнів не виправдовує незаконних дій поліції. Але й імовірні порушення з боку правоохоронців не скасовують насильства, вчиненого протестувальниками.
Держава вичерпала прості відповіді
Уряд уже визнав, що невдоволення має під собою реальні підстави.
Прем’єр-міністр Себастьєн Лекорню пообіцяв швидко вжити заходів щодо заміни відсутніх учителів, стану шкільних будівель, розкладу занять і системи Parcoursup – платформи вступу до закладів вищої освіти.
Міністерство освіти повідомило, що зв’язується приблизно з 3 тисячами кваліфікованих вчителів, яких можна було б направити до шкіл, що відчувають нестачу педагогів. Це корисний невідкладний захід, але він не означає розв’язання кризи набору вчителів. Урядовий план може свідчити про політичну готовність реагувати на проблеми – залишаючи водночас структурні недоліки без змін.
Міністри визнали проблему, але визнати її значно простіше, ніж реально вирішити.
Така сама суперечність простежується в бюджеті освіти. Уряд заявляє, що у 2027 році на неї буде виділено близько 64 млрд євро порівняно з 48,8 млрд євро у 2017 році. Проте торік загальні витрати на освіту в реальному вимірі майже не зросли. Інфляція, зарплати, витрати на енергоносії, демографічні зміни та утримання старих будівель поглинають кошти ще до того, як вони доходять до класних кімнат.
Франція досі може обслуговувати свій державний борг, але можливості уряду фінансувати нові обіцянки значно звузилися. Європейський центральний банк поки не вважає за необхідне екстрене втручання.
Однак фінансове становище країни є політично небезпечним.
Наприкінці другого кварталу державний борг сягнув близько 119% ВВП.
Цього року уряд працює з дефіцитом бюджету на рівні близько 5,4% ВВП, а щорічні витрати на обслуговування боргу, за прогнозами, зростуть приблизно з 79 млрд до понад 91 млрд євро.
Дохідність десятирічних державних облігацій наблизилася до 5% – найвищого рівня за кілька десятиліть. Кожне подальше зростання ускладнює фінансування поступок, обіцяних урядом. Це свідчить про те, що фінансові ринки дедалі менш охоче сприймають французькі обіцянки.
Отже, уряд опинився у вузькому коридорі можливостей.
Він має збільшити інвестиції в державні послуги, які громадяни вважають такими, що занепадають, – і водночас переконати кредиторів, що державні видатки зрештою вдасться взяти під контроль. Він повинен карати за руйнування майна, не дозволяючи поліцейським діям затьмарити всю кризу. Він має відновити авторитет у школах, не перетворюючи їх на продовження силової державної системи.
Безболісного розв’язання не існує
Уряд організував для учнів “гарячу лінію”, що надає їм офіційний канал для висловлення своєї думки та допомагає точніше визначити коло їхніх проблем. Проте така онлайн-взаємодія може перетворитися на заміну ухваленню рішень. Учні вже роками беруть участь в обговореннях проблем, які й після цього залишаються очевидними.
Криза Франції – це не просто криза молоді. Це криза спроможності держави.
Молоді люди на вулицях не представляють усіх французьких ліцеїстів. Рух неоднорідний, подекуди дезорієнтований і часом вдається до насильства. Він не сформував цілісної загальнонаціональної програми. Але протести виявили спільний досвід учнів у дуже різних школах: відчуття, що державні інституції вимагають покори, але не забезпечують умов, за яких така покора видавалася б виправданою.
Здатність Франції виконувати довгострокові зобов’язання у сфері європейської безпеки, зокрема підтримувати Україну, частково залежить від того, чи зможе країна відновити авторитет держави всередині країни та довіру до своєї фінансової політики.
Авторка: Шарлотт Гійу-Клер,
журналістка, Франція
“`
За даними порталу: www.eurointegration.com.ua