Сьогодні
Найбільш очікувана стрічка року "Одіссея" Крістофера Нолана стартувала в прокаті, одразу встановивши новий рекорд його кар'єри: 257,8 мільйона доларів за дебютний вікенд у світовому масштабі. Кінокритикиня Соня Вселюбська досліджує шлях Нолана – від чорно-білого дебюту за 6000 доларів, знятого на вихідних, до статусу, мабуть, єдиного автора в Голлівуді, якому підкорюється все.
Крістофер Нолан (фото Wired)
Неможливо переоцінити внесок Крістофера Нолана в історію світового кінематографа. Про його роботи давно говорять у höchsten ступенях: найдорожчі, найбільш зіркові, найкасовіші, найскладніші.
Реклама.
Його тринадцятий повнометражний проект "Одіссея", який нещодавно з’явився на екранах, лише підсилює цю тенденцію. Це головна кіноподія та найбільш обговорювана стрічка року, що викликає дискусії в найрізноманітніших колах: від наукових статей до детальних аналізів у TikTok, де блогери ретельно перевіряють кожну деталь на правдоподібність та відповідність сучасним вимогам. Мало хто з нинішніх режисерів здатний однією роботою породити настільки широкий резонанс. Навіть його актори переходять у режим шанувальників: коли Зендея дізналася, що пропозиція для її колеги Тома Голланда конфліктувала з розкладом зйомок "Людини-павука", вона жартівливо пригрозила, що залишить його, якщо він пропустить шанс попрацювати з Ноланом.
Представляти Нолана сьогодні вже неактуально: здається, всі бачили його роботи, а "Початок" чи "Інтерстеллар" незмінно входять до особистих рейтингів мільйонів глядачів. Його формула успіху настільки ж проста, наскільки складні його фільми: найсміливіші концепції втілюються на екрані краще, ніж були задумані, і жодна з них досі не підірвала його довіри – ні з боку студій, ні з боку аудиторії. Цікаво, що професійний шлях режисера читається так само, як його сценарії, вивірені й прораховані до найменших деталей. Протягом тринадцяти повнометражних робіт кар’єра Нолана розвивалася майже за експонентою, починаючи з першої спроби і без жодної прогалини.
З дружиною Еммою Томас
Крістофер Нолан народився в родині американки та британця, провівши дитинство між Чикаго та Лондоном. Кінематографом він захопився змалку: користувався батьковою камерою для аматорських експериментів і поглинав фільми Рідлі Скотта та Джорджа Лукаса. Проте, він вступив на факультет англійської літератури до престижного University College London – звідси й випливає дещо академічний тон його фільмів та виразність сценаріїв. Саме в університеті, створюючи корпоративні та навчальні ролики, він ухвалив рішення спробувати себе у повному метрі.
Так у 1998 році з’явився фільм "Стеження" – історія письменника, який заради натхнення вдається до все небезпечніших дій. Літературне підґрунтя тут відчувається так само, як і в усіх його подальших роботах. Фільм знімався чотирнадцять місяців, і лише у вихідні, використовуючи те, чого Нолан навчився й запозичив під час комерційних зйомок. У сімдесят хвилин чорно-білого кіно він вклав 6000 доларів і ту саму загадковість сюжету з нуарним відтінком, яка стала його візитівкою. Прем’єра на фестивалі Slamdance у 1999 році вразила критиків та зацікавила дистриб’юторів, а успіх виявився настільки значущим, що режисер одразу переїхав із дружиною та продюсеркою Еммою Томас до Голлівуду.
"Мементо"
Саме з "Мементо" можна вести повноцінний відлік його авторства. У цій стрічці він вперше реалізував свою характерну, неповторну рису – гру з часом, яку складно не тільки візуалізувати на екрані, а й взагалі описати словами в сценарії, проте Нолану це до снаги. Фільм, знятий за мотивами оповідання його брата Джонатана, розповідає про антигероя з амнезією і розгортається у зворотному хронологічному порядку. "Мементо" приніс номінацію на "Оскар" за найкращий оригінальний сценарій, і члени кіноакадемії ще уважніше придивилися до нового віртуоза Голлівуду. Не дивно, що вже на третьому повному метрі, "Безсонні", йому вдалося попрацювати з легендарним Аль Пачіно в ролі детектива, який розслідує справу на Алясці й страждає від містичної недосипання.
"Темний лицар"
Незабаром, у 2003 році, студія Warner Bros. запросила Нолана взятися за нового "Бетмена" після менш успішних версій, створених його колегами. Під керівництвом режисера цей всесвіт набув похмурої, але водночас реалістичної атмосфери, якої бракувало попереднім фільмам про супергероя. Відійшовши від коміксового коріння жанру, він фактично запропонував новий погляд на супергеройське кіно – і продовжив його розвивати кілька років потому в "Темному лицарі". І так само, як ця стрічка вивела екранізації коміксів на новий рівень, вона вивела й самого Нолана у світ блокбастера, який режисер переписав за власними правилами.
Фільми, що функціонують одночасно як глядацький атракціон і як інтелектуальна головоломка – наприклад, "Престиж", історія зі складною фабулою про двох суперників-ілюзіоністів Лондона на межі століть, – продемонстрували індустрії, що масове кіно не обов’язково означає легкий перегляд і спрощений наратив. Так він підготував як публіку, так і фінансування студій до свого наступного, ще масштабнішого проекту – "Початок" він неквапливо розробляв дев’ять років, і після цієї стрічки його експерименти з часом і наукою вже неможливо було зупинити.
"Початок"
У своєму путівнику для знайомства з режисером британський журнал Sight & Sound радить починати саме з нього: ця складна історія про недалеке майбутнє, де існує технологія обміну снами, з Леонардо Ді Капріо в головній ролі, – це "квінтесенція інтелектуального блокбастера Нолана. Отримавши можливість (і бюджет) реалізувати будь-який мислимий сценарій, Нолан пропонує цілий калейдоскоп креативних екшн-сцен: бійка в коридорі, що обертається; перестрілка у величезному храмі, раптово затопленому водою… Щоб зрозуміти Нолана як загадкову особистість і творця масштабних розважальних фільмів, "Початок" – найкраща відправна точка".
"Інтерстеллар"
І все ж фінансовий успіх ніколи не був його єдиним інтересом. Яким би складним не був механізм фільму і скільки б не коштували трюки, у центрі кадру Нолан щоразу залишає трагічну людину, яка щось безповоротно втрачає. В "Інтерстелларі", заради якого він детально консультувався з астрофізиками, щоб перевести на екран формули гравітаційного сповільнення часу, під цією видовищністю ховається безвихідний роздум про скривджену планету, людську смертність і розлуку. У "Дюнкерку", який вважають каноном воєнного кіно, діалогів мінімум, зате максимум того, з якою інтенсивністю людина чіпляється за життя на війні. Навіть "Тенет", хоч і не найуспішніший його проект, можливо, через надто щільний сюжет про героя, який переслідує злочинця крізь час, теж читається як мелодрама, історія про кохання, яке так і не встигло здійснитися у вирі глобалізму.
"Оппенгеймер"
Найбільш відвертим у цьому аспекті виявився "Опенгеймер". Історія творця ядерної зброї – його найбільш камерна робота і водночас роздум про войовничу натуру людини та про початок незворотного кінця сучасності. Побудований на тривожних діалогових сценах у тісних приміщеннях, він своєю стриманістю ніби віддає належне гостроті теми, а натурними зйомками та відмовою від спецефектів відсилає до сучасності. Саме ця картина принесла Нолану "Оскар" за режисуру, а "Опенгеймеру" – за найкращий фільм, і знову розширила його профіль, продемонструвавши, що він не лише постановник атракціонів, а й режисер, здатний тримати тригодинну напругу лише розмовами та близькими планами акторів.
З "Опенгеймером" посилилася також мода на зйомки на дорогу та вкрай примхливу 70-міліметрову плівку, яка вимагає також особливих умов демонстрації. Найменші сумніви щодо такого ризику розвіялися, коли зали почали заповнюватися вщент, що й зміцнило рішення знімати "Одіссею" так само на 70 мм – нині в лондонському BFI IMAX, на найбільшому екрані Великої Британії, квитки по сорок фунтів розкуплені майже до кінця літа, а за першу добу продажів кінотеатр продав 28 тисяч квитків і встановив власний рекорд.
Крістофер Нолан
Дійсно, складно уявити більш доречну кандидатуру для переосмислення гомерівського канону, тому захоплені відгуки критиків і публіки не викликають подиву. Хоча Нолан ніколи раніше не брався за античний епос, поема виявилася для нього надзвичайно відповідним матеріалом – зокрема через нелінійність оригіналу. Втім, розпорядився він нею по-своєму: прибрав рамку, в якій Одіссей сам переповідає свої мандри феакійцям, майже вилучив богів з їхніми олімпійськими інтригами (на екрані з’являється лише Афіна у виконанні Зендеї) і перетворив хитромудрого трикстера на ветерана з посттравматичним синдромом, якого не полишають спогади про спалену Трою. Звідси й сутінкова гіперреалістична естетика фільму, що дозволяє відчути резонуюче з багатьма почуття втрати. "Одіссея", врешті-решт, це вічна й універсальна історія про дім, до якого немає шляху назад, і про світ, що встиг змінитися за час війни.
"Одіссея"
Секрет цієї послідовності, найімовірніше, у тому, що Нолан просто не дозволяє собі розслабитися. Працюючи над сценарієм "Одіссеї", він прибрав свої "Оскари" з кабінету, бо дивитися на них було страшно. Коли син запитав, куди поділися статуетки, і вислухав пояснення, то відповів: "Але ж ти не отримав жодної за сценарій". Судячи з касових зборів – 257,8 мільйона доларів за перший вікенд у світі, найкращий старт у його кар’єрі – та з нестихаючих похвал, статуетки в тому кабінеті цілком заслужено можуть поповнитися.