Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочне сезон разом із 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
Національний академічний драматичний театр його імені в Києві розпочне новий сезон прем’єрою вистави «Одіссея. Меотида» режисера Івана Уривського, яка збігається з 170-річчям Івана Франка. Ця постановка поєднує переосмислення відомої поеми Гомера з історією захисників Маріуполя в контексті повномасштабної російсько-української війни. Ідея твору належить 1-му корпусу Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчою командою щодо роботи над новою виставою. Ми також інтегрували її в репертуарні постановки київського драматичного театру, які висвітлюють теми ветеранів та захисників, починаючи від «Трьох товаришів» Юрія Одинокого та включаючи нещодавні роботи Давида Петросяна «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСУ ПРО НЕСТАЛОЮ ВІРУ ПОВЕРНУТИСЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО МАРІУПОЛЯ СТВОРИВ ЧИННИЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ
Актор Даніїл Мірешкін і драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Фото надане театром
«Одіссея» – це розповідь про повернення, зазначає Олексій Доричевський, автор п’єси, яка лягла в основу вистави «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов», відомий під позивним Фіш. Меотида ж є давньою назвою Азовського моря, вживаною античними греками та римлянами.
«Маріуполь для «Азову» – це дім, подібно до того, як для Одіссея, що був змушений залишити свою землю. Війна триває, але, як і Одіссей, ми обов’язково повернемося додому. Це є головною думкою нашого твору», – ділиться Олексій, який вступив до ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працював із дроном-розвідником, зокрема на Покровському напрямку. Незабаром мине пів року, як Доричевський перевівся до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, над якою активно працюють «франківці», має складну структуру. Тому визначити, чи має вона лінійний сюжет, неможливо.
«З одного боку, ми взяли класичний сюжет „Одіссеї“, який розвивається послідовно. У центрі – Одіссей, усі його перипетії. Однак у моєму тексті присутньо багато роздумів про сучасність, про російсько-українську війну. Ці події не подаються хронологічно», – пояснює Олексій Доричевський.
Творча команда вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями захисників Маріуполя. У сучасній частині акцентується на переживаннях та емоціях. «Текст ніби постійно обривається. Виникає відчуття, що між показаними подіями сталося щось іще, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює Фіш.
Він зауважує, що текст створювався свідомо так, аби нагадувати зібрані уламки або обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про безперервні ворожі вибухи та атаки, які постійно впливають на нервову систему кожної людини та порушують нейронні зв’язки.
«Ми зараз краще пам’ятаємо послідовність подій до 2022 року, ніж те, що сталося після. Бо наша пам’ять постійно переривається», – констатує драматург.
До цього часу історія оборони українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах розглядалася переважно з погляду цивільних. Однак творці вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події, що відбувалися з воїнами, спираючись на оцінки та переживання тих, хто мужньо протистоїть російським загарбникам зі зброєю в руках.
«Ми вирішили, що розповідатимемо свою історію, а не ворожу. Адже добре відомо, що Росія дуже швидко створює маніпуляції», – зазначає військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азова».
Режисер Іван Уривський. Фото надане театром
Олексій Доричевський відомий за ролями в незалежному Дикому театрі. За десятиліття він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за сприяння Goethe-Institut.
Із режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський співпрацює вперше. Вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі в Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Фото Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочав діалог з глядачами про ветеранів після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну з постановки європейської класики – «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася у 2016 році. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022-му стало відомо, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій та Олександр Печериця – стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а згодом служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника, серед нагород та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, висить скромний солдатський жетон та невелике армійське фото з побратимами, яке може залишитися непоміченим для сторонніх.
Світлина Євгена Нищука з побратимами в робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше після повернення з фронту виконував роль у виставі «Трьох товаришів», він не зміг контролювати своєї реакції у сцені, коли кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися додолу, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається справжній психологічний зрив. Я це пережив», – розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти, серед них – актор Захар Нечипор. Ще кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Кілька акторів, як штатних, так і запрошених, працюють у виставах після демобілізації.
Таким чином, київський театр глибоко розуміє необхідність обговорювати сучасні складні теми у своїх постановках, враховуючи, що Україна перебуває у стані війни вже 13-й рік. Суспільству потрібне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей із різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втрачаючи власної ідентичності.
Режисер Давид Петросян (у центрі) на репетиції «Поліандрії». Фото надане театром
Протягом 106-го сезону київський Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємопізнанню та взаємодії тилового життя з досвідом тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева ставлять «Поліандрію» – сюрреалістичну історію з елементами чорного гумору: після поранення додому повертається до дружини ніби двоє чоловіків. За роки війни у більшості захисників дійсно формується інше світосприйняття, відмінне від мирного життя, – тому жінка часто не готова бачити поряд із собою вже ніби «іншого» чоловіка.
Вистава «Троянство». Фото надане театром
У резонансній виставі «Троянство» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами „Енеїди“, але драматург написав новий твір і досліджує, яким може бути Еней, який повернувся з війни? Він може бути різним: слабким, розбитими, знівеченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, його важливо зустріти словами: „Ми дочекалися тебе!“ – коментує Євген Нищук. – У „Троянстві“ ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у своїх цілях, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Так само, як цинічно використовують ветеранів проросійські медійники. „Троянство“ – це вибух, це глибока і актуальна вистава, яка викриває фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією, яка покликана зберігати критичне мислення в реальному житті».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зазначає, що створення багатьох вистав на сучасну тематику зумовлене запитом не лише українських глядачів, але й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Євген Нищук застерігає глядачів нової вистави «Одіссея. Меотида» від очікування документального формату про оборону «Азовсталі» від Івана Уривського. Для режисера надзвичайно важливими є образність та алегоричність.
«Ми розуміємо, що театральною мовою та іншими мистецькими засобами ми можемо показувати болючі теми, артикулювати їх і навіть пропрацьовувати психологічні травми», – наголошує генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники й захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності віддати життя за свій народ, побратима і священну землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час засобами мистецтва, передусім театру, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі меседжі та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Ромaн Ясіновський та Михайло Кукуюк. Фото надане театром
Події у постановці розгортаються у побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. Основою вистави є протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф – Петро Богомазов.
Акторка Мaрія Рудинськa. Фото надане театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Мaрія Рудинськa, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Ромaн Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки не розголошує, хто яку роль отримав. Дмитро Чернов у радіопередачі згадав, що зіграє Посейдона. Репетиції спочатку проходили у Палаці «Україна», а згодом перемістилися до театру.
Завдяки метафорам у виставі розкривається тема не лише фізичного повернення героїв, а й їхнього внутрішнього. У Гомера рідною землею Одіссея та місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азова» це – наш український Маріуполь, тимчасово окупований Росією. Але настане час – і над приазовським містом майорітиме синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото – актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов