«Навіщо мене питати, чи я вчиняла вбивство»: причина, з якої фільм Олени Максьом здобув визнання на Docudays UA

15 Червня 2026

Фільм «Не питай мене, чи я вбивала» режисерки Олени Максьом занурює глядача у досвід жінки-військової в лавах ЗСУ.

Документальна стрічка «Не питай мене, чи я вбивала» режисерки Олени Максьом здобула головний приз національного конкурсу DOCU/Україна на 23-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Цей кінотвір був представлений на фестивалі як одна з найочікуваніших українських документальних прем’єр року.

Особистий щоденник війни

«Не питай мене, чи я вбивала» — це документальна хроніка повномасштабної війни, яку Олена Максьом створювала понад тисячу днів. На момент початку російського вторгнення режисерка не мала бойового досвіду, проте стала доброволицею, а згодом приєдналася до Національної гвардії України. Її камера фіксувала події між виконанням бойових завдань, тренуваннями та короткими відпустками.

Авторка зосереджується не стільки на самих бойових діях, скільки на повсякденному житті війни: виснаженні, очікуванні, втратах, товаристві між побратимами та рідкісних проявах людського тепла. Особливе місце в кінострічці посідають стосунки режисерки з матір’ю, які слугують емоційною опорою на тлі суворої фронтової дійсності.

Кадр із фільму «Не питай мене, чи я вбивала». Фото: Docudays.ua

Хто така Олена Максьом

Олена Максьом — українська документалістка, журналістка, операторка та офіцерка запасу Національної гвардії України. До початку повномасштабної війни вона займалася документальним кіно та медіа. Її дебютний повнометражний фільм «Усе не буде добре» (2020), створений у співпраці з румунським режисером Адріаном Пирву, був представлений на міжнародному фестивалі документального кіно IDFA та отримав низку престижних нагород.

З початком великої війни Максьом долучилася до евакуаційних і гуманітарних місій, а пізніше вступила до Національної гвардії. Вона проходила службу до 2025 року, беручи участь у визволенні Харківщини, операціях на Луганщині, а також у боях за Бахмут і Покровськ. Паралельно режисерка продовжувала документувати власний досвід війни, що став основою для її нового фільму.

Чому фільм привернув увагу журі

Журі відзначило стрічку за «радикальну авторську відвертість»: «Фільм вирізняється глибиною спостереження, захопливим наративом та високою документальною майстерністю».

Кінотвір також був удостоєний Премії пам’яті Віктора Ониська за найкращий монтаж українського документального фільму. Цю нагороду отримали режисерки монтажу Світлана Залога та Олена Максьом.

«За авторську щирість, майстерну драматургію та чутливий монтаж, крізь який проступає реальність війни. А також за здатність знайти чітку внутрішню форму серед хаосу та темряви фронту», — зазначило журі у своєму рішенні.

Як відомо, премію започаткували на честь Віктора Ониська — режисера монтажу та військовослужбовця, який загинув 30 грудня 2022 року біля Соледара.

Фільм є міжнародною копродукцією України, Румунії, Нідерландів та Німеччини. Його тривалість становить 104 хвилини. Продюсерами виступили Адріан Пирву, Ренко Дузе, Ясмін С. Рамс, Жанна Довгич та Хассе ван Нунен. Монтажем займалися Світлана Залога, Олена Максьом та Оґюстен Гюйсер.

Навігація записівЯк iPhone 17 Pro трансформує мобільну відеозйомку: чому навіть незалежні режисери звертають увагу на новий смартфон AppleЗавершено знімання шпигунської драми «ГУР: код «Сікора» Ахтема Сеітаблаєва: коли чекати на прем’єруСКОРО В КІНО

Дисидент