Останній скандал із закупівлею продуктів харчування для військових частин висвітлив чимало гострих питань щодо ризиків таємності оборонних контрактів. Міністр оборони заявив про створення “Military Prozorro” для закупівель відомства, яка має зберегти певні обмеження, але забезпечити довіру суспільства. Проєкт DOZORRO Transparency International Ukraine проаналізував, що саме купує Міноборони та чи дійсно ці закупівлі є таємними.
Озброєння та військова техніка
Закупівлі озброєння та військової техніки (ОВТ) в Україні традиційно були “таємницею за сімома замками”. Державне оборонне замовлення (ДОЗ) завжди було під грифом, і будь-яка інформація про закупівлі, пов’язані зі зброєю, вважалася чутливою.
Хоча можна було б погодитися з необхідністю секретності в цій категорії, насправді це не завжди так. У сучасному світі немає сенсу приховувати сам факт розробки, виробництва або використання певної зброї, оскільки ця інформація так чи інакше потрапляє в публічне поле. Наприклад, розробка Україною протикорабельного комплексу “Нептун” не була секретом, а інформація про його розробку та прийняття на озброєння доступна у публічному просторі.
Існують спеціалізовані видання, що публікують інформацію про кількість зброї у кожній країні, новітні розробки та тренди технологічного розвитку. Сполучені Штати вже зрозуміли, що підхід повного таємного приховування оборонних закупівель не має сенсу. Важливо зберігати в секреті характеристики зброї, а не її кількість.
На відміну від українського ДОЗ, на сторінку оборонного бюджету США може вільно зайти будь-хто і подивитися, яку зброю купує Пентагон, скільки і за якою ціною. Наприклад, на 2023 рік США планують закупити 4 764 ракети GMLRS для комплексів HIMARS за ціною 165,6 тис. дол. за штуку (див. рис. 1).
У звітах про оборонний бюджет США можна знайти інформацію навіть про кількість і вартість патронів, які закуповують за кошти платників податків. Крім того, публічними є результати аудиту оборонних закупівель, що сприяє формуванню довіри платників податків, оскільки вони знають, що їхні кошти витрачаються ефективно.
Звісно, в умовах широкомасштабної війни більшу частину закупівель озброєння та військової техніки дійсно потрібно приховувати. Це може створити певну тактичну перевагу та дати можливість накопичити резерви, на які не розраховує ворог. Тому реформу публічності в сфері закупівель зброї, мабуть, варто відкласти до завершення війни. Але як щодо всього іншого?
Закупівлі, не пов’язані зі зброєю
Структури Міністерства оборони України витрачають десятки мільярдів гривень на закупівлю військового одягу, взуття, харчування, палива та сотень різних побутових виробів і систем: від генераторів і спальних мішків до вантажівок. Ці закупівлі й до 2022 року викликали багато запитань.
- У 2021 році Державне бюро розслідувань оголосило підозру раднику міністра оборони за лобіювання інтересів одного з постачальників харчування і обвинуватило його в заподіянні збитків державі на 720 млн грн.
- У 2018 році під час перевірки було виявлено 180 тонн неякісних консервів, закуплених для армії.
- Кілька років Міноборони звинувачували в лобізмі закупівлі мастил у фірми нардепа Пономарьова.
Цей список сумнівних закупівель дуже довгий. Було б добре, якби під час війни корупція зникла з оборонних відомств узагалі, але складно повірити, що це можливо. Багато старих кадрів продовжують грати за старими правилами, коли долю контрактів Міноборони вирішували не принцип змагальності учасників і найкраща ціна, а кулуарні домовленості, лобізм і накази згори.
Оскільки у 2022 році всі закупівлі Міноборони були приховані від громадськості, виникнення першого корупційного скандалу було лише питанням часу. Тому без публічності сформувати довіру до ефективності використання коштів платників податків неможливо. І сама система навряд чи зміниться швидко, якщо за нею не буде публічного нагляду.
Які відомості про контракти Міноборони можуть містити чутливу інформацію
Варто розібратися, коли і яка інформація може дійсно грати на руку ворогу, і наскільки її розголошення може бути небезпечним (див. табл.). Варто зазначити, що тут не йдеться про закупівлі озброєння та військової техніки, лише про цивільну продукцію.
Якщо резюмувати, то справді чутливою може бути тільки інформація про виробника і місце поставки. І то у виняткових випадках. Адже зрозуміло, що росіяни не битимуть ракетами по виробниках курячих яєць і рибних консервів, аби зірвати контракт МОУ. Ці товари не є критичними для фронту, а на ринку можна швидко знайти альтернативи.
Такий ризик можливий для виробників більш критичної продукції, особливо коли виробників на ринку небагато. Наприклад, це може стосуватися автотехніки для перевезення особового складу чи військової техніки, де є лише один-два виробники і існують реальні негативні наслідки для ЗСУ у разі удару по виробництву.
Місце поставки теж викликає багато суперечок. Але його завжди можна вказати не повністю, щоб не викрити конкретного пункту зберігання для ворога. Наприклад, зазначити лише область, район чи місто.
Щодо кількості військових, то загальна чисельність ЗСУ не є секретною інформацією. Про це відкрито говорить і сам міністр оборони. Але інформація про кількість військових у певному регіоні може бути чутливою. І якщо говорити про кількість консервів і яєць, то таку інформацію навряд чи може використати ворог. Але, наприклад, кількість продуктових комплектів, спальних мішків чи карематів може вказати на кількість одержувачів цих товарів.
Тому на закупівлях Міноборони варто зберігати певну інформаційну зваженість. Але в більшості випадків дані про цивільні закупівлі МОУ ніяк не допоможуть ворогу.
При цьому об’єктивних причин приховувати інформацію про ціни та умови оплати (останнє також важливе, адже дає можливість маніпулювати з ціною) не існує взагалі. Вартість яєць, взуття і консервів цікавить тільки тих, хто за них платить, тобто громадян України. Ворогу жодної користі від цього немає.
Що пропонують депутати й уряд
Після скандалу довкола закупівель Міноборони у Верховній Раді з’явився законопроєкт №8381. Згідно з ним, депутати планують запровадити обов’язкове звітування протягом десяти днів від дати укладання контракту з боку Міноборони (для закупівель вартістю понад 200 тис. грн). У звіті зазначатимуть найменування замовника, назву предмета закупівлі, ціну за одиницю товару.
У такий спосіб громадськість зможе довідатись інформацію лише про ціни на товар. Але це не дає повного розуміння, адже ціна досить сильно залежить від умов оплати, порядку її перегляду, умов постачання. Міністерство оборони, відкидаючи звинувачення в корупції, посилалося зокрема на те, що контракт має певні умови перегляду цін (мовляв, вказана в договорі ціна максимальна, а не фактична), і на те, що умови постачання досить специфічні. Зрештою, суспільство так і не побачило доказів ні першого, ні другого пояснення. Але абсолютно очевидно, що лише публікація ціни не зніме всіх питань.
Окрім цього, сам факт звітування не говорить нам нічого про те, як і чому було обрано того чи іншого постачальника. Непрозорий спосіб вибору постачальників негативно впливатиме на довіру учасників ринку, і такі закупівлі ніколи не стануть ефективними.
Міністерство економіки пропонує розширити межі застосування постанови №1175 про здійснення рамкових угод для закупівлі військового одягу. Але це покриє лише частину закупівель цивільної продукції з боку підрозділів Міноборони.
До того ж рамкова угода краще підходить для системних закупівель, які здійснюють із певною періодичністю. Вона не дуже ефективна для разових чи несистемних закупівель.
Чому не можна перевести у Prozorro всі закупівлі МОУ, не пов’язані з озброєнням
Дуже часто доводиться чути про те, що Prozorro не підходить для тих чи інших закупівель. Але це маніпуляція. Адже Prozorro — це лише електронний майданчик, що реалізує той протокол процедури закупівлі, який в нього закладено законом і постановами уряду.
Будь-яка процедура закупівель виглядає так чи інакше, бо саме так вона описана в певному нормативно-правовому акті. І насправді ніщо не заважає здійснювати закупівлі Міноборони через процедури в системі Prozorro. Здебільшого вони не містять чутливої інформації. І навіть якщо вона є, існують механізми і способи проведення таких закупівель, зокрема торги з договором нерозголошення інформації (NDA). У цьому разі частини даних не публікують, але будь-хто може побачити тендер, укласти із замовником договір NDA і ознайомитися із чутливими деталями контракту.
У будь-якому випадку це питання бажання, а не можливостей. А Міністерство оборони України повинне бути лідером прозорості й доброчесності, адже від ефективності закупівель саме цього замовника найбільшою мірою залежить обороноздатність наших Збройних сил.
За даними порталу: zn.ua