Після трагічної загибелі керівництва МВС у Броварах 18 січня, що сколихнула не лише правоохоронців, а й усе суспільство, лунають побоювання щодо стабільності системи внутрішніх справ. Парламент призначив новим міністром внутрішніх справ Ігоря Клименка, який раніше виконував обов’язки глави Нацполіції та тимчасово керував міністерством. Хоча юридичні процедури завершено, система МВС, що налічує сотні тисяч службовців та п’ять органів (Нацгвардія, Нацполіція, ДСНС, Прикордонна та Міграційна служби), не залежить виключно від особистості керівника. Деполітизація МВС у 2015 році надала міністерству політичну, а не суто управлінську функцію.
Слід звернути увагу на саму систему: її поточний стан та майбутні виклики. Чи вдалося підрозділам МВС знайти баланс між воєнним часом та мирними завданнями, включно з реформуванням та очищенням системи?
Основні виклики, загострені війною
2022 рік став випробуванням для всієї країни. Органи влади адаптували свої функції до потреб воєнного часу, особливо це стосується сфери національної безпеки та оборони. Міністерство внутрішніх справ координує діяльність п’яти органів, які залучені як до відсічі агресії, так і до забезпечення порядку в тилу та відновлення життя на деокупованих територіях.
Вже зараз можна констатувати:
По-перше, кадрова стабільність на рівні вищого керівництва. Завдяки своєчасним рішенням уряду вдалося призначити виконувача обов’язків міністра та глави Нацполіції. Ситуація, коли Ігор Клименко понад два тижні керував одночасно міністерством і Нацполіцією, негативно впливала на ефективність системи через брак часу. Призначення 7 лютого міністром без приставки “в.о.” є вдалим рішенням, що скоротить перехідний період та забезпечить політичну стабільність.
Важливо розуміти, що міністр і керівник поліції – це посади з різними функціями. Перший – політична особа, що формує державну політику, другий – відповідає за оперативне управління. Деполітизація 2015 року досягла цього, хоча повне завершення ще попереду, адже міністр внутрішніх справ, всупереч європейській моделі, впливає на кадрові призначення в поліції. Хоча досвід управління поліцією дає глибоке знання системи, він також створює ризик пріоритетного ставлення до інтересів власного відомства. В умовах війни пошук нових кандидатів є складним, тому призначення Ігоря Клименка є найбільш доцільним рішенням. Також необхідно якнайшвидше призначити керівника Нацполіції.
По-друге, реальні функції органів системи МВС значно змістилися у бік реагування на виклики війни. Це призвело до мілітаризації: Нацгвардія, окрім внутрішньої безпеки, забезпечує оборону спеціалізованими кадрами. В інших органах МВС також створюються умови для транзиту до лав Збройних сил України для тих, хто бажає захищати країну на передовій.
Значні ресурси поліції та ДСНС спрямовуються на підтримку безпеки в тилу, відновлення критичної інфраструктури, безпекові заходи на деокупованих територіях, розмінування та документування пошкоджень.
Прикордонна та міграційна служби посилюють охорону кордонів та міграційні заходи, намагаючись надавати якісні послуги громадянам у складних умовах.
Поліцейські активно залучені до розслідування воєнних злочинів, зокрема виявлення та ексгумація тіл, психологічна підтримка постраждалих. Регіональна присутність та чисельність поліції дозволяють їй брати активну участь у цих процесах, без яких неможливі розслідування та притягнення винних до відповідальності.
Однак, злочинність не скасовується. Від крадіжок і шахрайств до кібератак, кількість яких значно зросла. Ресурси системи обмежені, оскільки фахівці більше зосереджені на питаннях національної безпеки. Результативність розслідувань знизилася, особливо у раніше проблемних сферах, таких як квартирні крадіжки та шахрайства. Найбільша проблема попереду – погіршення соціально-економічної ситуації, демобілізація, незаконний обіг зброї. До цих негативних наслідків війни необхідно готуватися заздалегідь.
Отже, органи системи МВС сьогодні не лише виконують цивільні функції, а й протидіють агресору, підтримують порядок у тилу, відновлюють життя на деокупованих територіях та здійснюють кримінальне переслідування.
По-третє, незаконні практики та корупція залишаються актуальними. Тому необхідність реформ, навіть в умовах війни, не викликає сумнівів. Процес самоочищення, зокрема через дисциплінарні процедури, фактично заморожений, а випадки корупції ретельно замовчуються. Лише під тиском міжнародних партнерів останнім часом активізувалися розслідування корупційних схем. На жаль, у цих злочинах залучені десятки й сотні виконавців, зокрема й всередині самої системи МВС.
Чи можна продовжувати очищувати та реформувати МВС в умовах війни?
Відкладати це на мирний час неправильно як з моральної, так і з політичної точки зору. Україна має виконати рекомендації Європейського Союзу щодо вступу, зокрема ухвалити комплексний стратегічний план реформування всього сектору правопорядку.
11 січня 2023 року міжвідомча робоча група розробила проєкт такого плану на 2023–2027 роки та скерувала його до Офісу Президента для затвердження.
Серед стратегічних пріоритетів реформування органів правопорядку – забезпечення їхньої ефективності як складової сектора безпеки та оборони, розбудова системи управління, орієнтованої на результат, комплексна цифрова трансформація, а також відкритість, прозорість, підзвітність, незалежність та політична нейтральність.
За цими формулюваннями стоїть продовження реформ, розпочатих після Революції Гідності. Наразі співіснують як нові, так і старі структури та кадри, що створює проблему. Після війни історія “очищення” та “перезавантаження” може повторитися.
Змінити внутрішню структуру, наприклад, реформувати кримінальний блок поліції, об’єднати посади слідчого та оперативного працівника, запровадити чітку систему оцінювання за критеріями якості роботи – це більш доцільний підхід. Якщо діятимуть ефективні системи оцінювання та дисциплінарної відповідальності, неефективні правоохоронці будуть звільнені природним шляхом.
Надмірний політичний вплив залишається одним із найбільших викликів для МВС. Мілітаризація органів системи МВС може призвести до того, що вони тривалий час залишатимуться ключовим силовим блоком держави. Водночас, невдалі кадрові рішення, толерантність до корупції чи ігнорування системних проблем можуть створити ситуації, коли цей ресурс буде використаний проти українців. Тому, паралельно з деолігархізацією, необхідно приділяти пильну увагу органам, що мають монополію на застосування сили.
Позиція ЄС полягає в тому, що План реформування як кандидата в ЄС має стосуватися мирного часу. Тому він не охоплює питань функціонування органів правопорядку в умовах війни, військової юстиції, політики деокупації та післявоєнної відбудови. Це не є критичним, якщо паралельно існує якісна державна політика з цих питань. Адже одне – якою систему правопорядку бачать європейці, інше – які виклики ставить війна сьогодні і як зберегти систему правопорядку до мирних часів.
Таким чином, попри стійкість системи МВС в умовах війни, це має бути не результатом спорадичних зусиль, а частиною сталої, послідовної державної політики воєнного часу.
Дізнатися більше на: zn.ua