© Getty Images
Анна Бродські-Кроткіна Як страх перед кризою породжує політичне месіанство
Понад 100 мільйонів громадян США (за даними останніх опитувань) очікують на завершення людської цивілізації: кліматичні зміни сигналізують про неминучий кінець життя на Землі, а розвиток штучного інтелекту натякає на близьке зникнення нашого біологічного виду.
Це відчуття наростаючих загроз спонукає американців, незалежно від їхніх політичних уподобань, шукати визволителя в образі президента. Цей лідер має гарантувати економічний підйом, зниження цін на товари першої необхідності та житло, покращення медичного обслуговування, захист від стихійних лих, досягнення світового миру, а також надихати, оновлювати й встановлювати порядок.
Політологи відзначили потребу в дивовижному рішенні ще під час передвиборчих перегонів Барака Обами та Джона Маккейна. Команда Обами відреагувала на цей запит. Мішель Обама у лютому 2008 року зазначила: «Нам потрібно зцілити наші душі. Душі в нашій країні поранені. Ми збилися зі шляху. І це починається з натхнення. Це починається з лідерства».
Очікується, що рятівник буде харизматичною постаттю, а не переможеним аутсайдером, здатним захопити аудиторію. Саме таким був Обама, що й зумовило його перемогу на виборах.
Слідом за Обамою, за схожим сценарієм, було обрано Дональда Трампа. Він також був новачком у політиці, який позиціонував себе в месіанських категоріях: «Я єдиний, хто може врятувати цю націю», — стверджував він під час своєї першої виборчої кампанії. «Я — ваше правосуддя… я — ваша відплата», — заявив він під час другої. Щоб підкріпити свій образ рятівника, він запропонував виборцям новий феномен в американській політиці — культ особистості з усіма супутніми ознаками обожнювання. Нещодавно, наприклад, було урочисто відкрито величезну позолочену статую перед його гольф-клубом у Флориді. Окрім того, Трамп запропонував виборцям перевірену авторитарними режимами ідеологію, що поділяє світ на «Ми» (хороших) та «Вони» (негідних). До списку ворогів, що постійно розширюється, потрапили насамперед нові іммігранти, потім «внутрішні вороги» — демократи, НАТО, а нині до них додався Іран. Однак Трамп не вічний. Найімовірніше, йому не вдасться отримати третій, незаконний термін: цьому завадять вік (йому вже майже 80) та Конституція США. До того ж, рейтинг президента падає не щогодини, а щодня: наразі лише 36% американців схвалюють його діяльність.
Так чи інакше, до 2028 року перед демократами постане питання: хто висуне свою кандидатуру на посаду президента й зможе протистояти республіканцям, які вже створили потужну систему захисту — суди з лояльними до Трампа призначеннями та джеррімендеринг, тобто перекроювання виборчих округів, що гарантує їм перемогу в Конгресі у багатьох штатах навіть за відсутності більшості голосів.
Навіть після невдач Трампа, який не був готовий до президентства, демократи навряд чи знову зроблять ставку на системного кандидата. Після того, як Джо Байден, досвідчений професіонал, відмовився поступатися місцем іншому кандидату, попри очевидні проблеми з віком, ідея «класичного» президента була остаточно дискредитована.
Новий тривожний сигнал для Трампа: американці дедалі більше незадоволені його економічною політикою — AP
Але що нового можуть запропонувати демократи Трампу та трампізму? Позиція демократів добре відома і має глибоке історичне коріння. Джерела їхньої сучасної політики слід шукати в роки Великої депресії, коли демократи під керівництвом президента Франкліна Делано Рузвельта у 1930-х роках запропонували «новий курс для американського народу». Цей «новий курс» уособлював філософію лібералізму, що означала відмову уряду від суто бізнес-орієнтованої діяльності. Уряд мав регулювати бізнес, забезпечувати базовий соціальний захист та розвивати інфраструктуру, зокрема будувати дороги, школи, греблі. До другої половини XX століття уряд також зайнявся просуванням індивідуальних прав, охороною довкілля, забезпеченням доступу до освіти та медичного обслуговування. Держава приділяла увагу й просуванню моральних цінностей, таких як повага до меншин, щедрість, співчуття до бідних і хворих.
Протягом останнього десятиліття виборців почала значно дратувати надмірна моралізаторська риторика лібералів та брак конкретних дій. Більше того, лібералізм завжди мав ідеологічних опонентів, які вбачали в такому стилі правління репресивний соціалізм, шкідливий для економіки та спрямований проти заможних і успішних. Наразі цих опонентів очолює Трамп. Показово, які прізвиська консерватори використовують щодо лібералів: «обіймачі дерев», «ліберали з кровоточивими серцями», «ліберали — збільшуйте податки й витрачайте», «борці за все добре».
Стосовно ідеології, «борці за все добре» не можуть запропонувати нічого нового, тому мають два варіанти: повернення країни до традиційного лібералізму, від якого вона відійшла за Трампа, або лівий популізм. Водночас, актуальна потреба в рятівнику залишається незмінною.
Першою можливою кандидаткою є маловиразна Камала Гарріс, яка обіймала посаду віцепрезидентки США за Байдена й зазнала поразки на президентських виборах 2024 року. Одним із її постійних передвиборчих слоганів був: «Ми не повернемося назад». Вона мала на увазі часи офіційної дискримінації проти національних меншин і жінок, але для виборців, які бояться майбутнього, це не найвдаліша реклама. Вона б просувала традиційні для демократів соціальні програми, зелену енергетику та підтримувала б Україну. Більшість американців вже мають про неї сформовану думку, і вона не призвела до перемоги.
Більш перспективним кандидатом може стати інший системний демократ — губернатор Каліфорнії Гевін Ньюсом. Він усвідомлює тривожні настрої виборців та їхні апокаліптичні страхи. Так, свою нещодавно видану автобіографію він починає словами про катастрофи. «Моє життя, — пише він, — у XXI столітті було перевернуте пандемією, кліматичними змінами, лісовими пожежами, посухою та зростанням автократичних сил, чия зневага до демократії небезпечніша за полум’я». «Що залишиться від штату та нації, і що успадкують четверо моїх ще малих дітей?!» — розмірковує він із тривогою. Проте Ньюсом — типовий політичний інсайдер, який не створив жодного дива: не врятував свій штат ні від стихійних лих, ні від напливу безхатьків до міст. Він навіть має зв’язки з оточенням Трампа — його колишня дружина, з якою він зберіг добрі стосунки, працювала ведучою на FoxNews і була заручена з Дональдом Трампом-молодшим.
На лівому фланзі Демократичної партії лідерство утримує конгресвумен від Нью-Йорка Александрія Окасіо-Кортес. Вона наймолодша (їй 36 років), і хоча вже сім років працює в Конгресі, вона позиціонує себе як людина ззовні. Як і Ньюсом, вона чудово відчуває запит суспільства: «Міленіали, покоління Z і всі, хто прийде після нас, дивляться вгору і думають: «Світ загине за дванадцять років, якщо ми не вирішимо проблеми зміни клімату, і ваше головне питання — як ми за це заплатимо?» — сказала нещодавно Окасіо-Кортес. Вона має правильний для передвиборчої кампанії місіонерський розмах: відповідаючи на запитання про можливе висування своєї кандидатури на вищу посаду, зокрема президентську, Окасіо-Кортес заявила: «Моя мета — змінити країну». Її маніфест «Справедливе суспільство» сповнений знайомих ліберальних ідей: у багатій країні ніхто не повинен жити в бідності або залишатися без належної медичної допомоги. Вона пропонує збільшити допомогу нужденним, надати більше прав працівникам, не позбавляти державної підтримки колишніх в’язнів та іммігрантів. «Лівизна» цієї програми полягає в активнішому втручанні держави в економіку. Наприклад, вона пропонує обмежити зростання орендної плати та гарантувати базовий рівень життя для всіх.
У США демократи здобули значну перемогу в боротьбі за перерозподіл округів: як це вплине на проміжні вибори
Вона, як і Трамп, уміє визначати ворога та гуртувати прихильників. Ворогами для неї є мільярдери та корпорації: «Неможливо заробити мільярд доларів», — заявила вона в інтерв’ю. «Просто неможливо це заробити». Вона говорить дуже жваво, ефективно використовує соціальні мережі й може звертатися до слухачів так довірливо, ніби вони — її давні друзі. Щодо опонентів у владі, то демократка дозволяє собі гострі висловлювання, які влучають у больові точки супротивника: «Джей Ді, ти такий прислужник — якби Трамп сказав, що цуценят можна їсти, ти б попросив у нього рецепт», — написала вона віцепрезидентові країни в дописі на X.
Харизматична Окасіо-Кортес могла б стати привабливим вибором для демократів. Однак її схильність до жорсткого державного контролю в економіці та членство в партії Демократичних соціалістів Америки, яка часто повторює російську пропаганду, не сподобаються багатьом у США. Сумніви у значної частини американців викличе і її план скоротити військовий бюджет США.
Насторожують і висловлювання Окасіо-Кортес щодо України. Вона зазначила, що дуже важливо не заохочувати імперіалізм і не дозволяти Росії чи будь-якій іншій країні порушувати суверенітет іншої держави та отримувати з цього зиск. «Але як це виглядатиме на практиці, гадаю, це потребує глибшого обговорення», — заявила вона. Дивно, але у 2026 році не мати чіткої позиції щодо допомоги Україні. Додамо, що у 2022 році Окасіо-Кортес голосувала проти законопроєкту про конфіскацію активів російських олігархів на користь України.
Однак і Гарріс, і Ньюсом, і Окасіо-Кортес — наразі лише найпомітніші постаті на «демократичному» небосхилі. Герой дня та рятівник демократів ще не з’явився. Але це не означає, що він не з’явиться. Можливо, на політичну арену вийде позасистемний кандидат, про якого вчора ніхто й не думав. Його може принести хвиля чергової кризи, страхів та надій.