© Getty Images
Анна Бродські-Кроткіна
Існує вислів, що в окопах атеїстів не буває. Це пояснюється тим, що страх спонукає людей сподіватися на диво і може навіть навернути до віри. Проте, американці не перебувають в окопах; на території Сполучених Штатів війни тривалий час не велися. Незважаючи на це, у суспільстві зростає тривожність. Згідно з цьогорічними опитуваннями, 62% американців відчувають її високий рівень. Більше того, їхня тривожність посилилася порівняно з минулим роком. Основними причинами називають економіку, конфлікт з Іраном, недостатнє медичне забезпечення, злочинність та війни на інших континентах.
Виглядає так, що це дедалі сильніше відчуття небезпеки, подібне до окопного чи облогового, призупинило колись стабільне зростання кількості невіруючих у країні та посилило вплив релігії на політику та громадське життя — насамперед серед республіканців, але також і серед демократів.
Чудовим прикладом інтеграції релігії в суспільне життя є законодавство штату Техас щодо викладання релігії у державних школах. Минулого року Сенат Техасу, де переважно представлені республіканці, вимагав від державних шкіл розміщувати в кожному класі плакати з десятьма заповідями. Цього року, наприкінці червня, консервативна Рада освіти Техасу схвалила пропозицію про включення біблійних текстів до навчальної програми з літератури.
Показово, що торік законопроєкт про десять заповідей у школах викликав бурхливі дебати по всій країні, але цього року суспільство загалом поставилося до викладання Біблії дітям з більшою толерантністю або байдужістю.
Як викладачка літератури в американському університеті, я могла б лише вітати той факт, що деякі мої студенти нарешті ознайомляться з біблійними історіями. Однак, ситуація не така проста: розповідь про Ноїв ковчег описує Бога, який знищив майже все живе на землі, а історія Адама та Єви пропонує ієрархічну модель взаємовідносин чоловіка і жінки. Такі тексти заслуговують на критичне осмислення, але навряд чи в умовах шкільного навчання їх вдасться належним чином проаналізувати як літературні твори.
Трамп проти Папи: Реформація традиціоналістів
У Сполучених Штатах зв’язок між Республіканською партією та релігією почав формуватися ще з середини 1950-х років. На сьогодні суспільну тривогу надзвичайно зручно експлуатувати в політичних цілях, і звернення до релігійної риторики стало поширеним інструментом боротьби за електорат. У цьому контексті віцепрезидент США Джей Ді Венс не виявляє оригінальності. Як свідчать обставини, у 2028 році він має намір претендувати на посаду президента від Республіканської партії, і вихід його автобіографічної книги «Причастя», де він розповідає про свій шлях до віри, є не чим іншим, як першими кроками у боротьбі за владу.
У цій книзі Венс описує свій перехід від протестантського виховання до атеїзму, і врешті-решт, до католицизму у 2019 році. Віра, на його думку, нині формує його погляди на сім’ю та суспільство. Водночас, його вибір католицизму видається дивним навіть йому самому. Він зазначає, що деякі його знайомі протестанти «не схвалюють католицької практики звернення до святих з молитовними проханнями». «Просити друга помолитися за близьку людину — це нормально, — пише Венс. — Але звертатися з проханням до померлих — це вже занадто: «Свята Маріє, Мати Божа, молися за нас, грішних, нині і в годину смерті нашої». Цікаво, що Венс, як католик, не заперечує, що «це дивно», та й сам називає Діву Марію «померлою людиною», забуваючи, що, згідно з католицьким вченням, Діва Марія живе у Бога.
У книзі про своє навернення до церкви Венс майже не згадує про душу, любов чи співчуття. Його основна увага зосереджена на просуванні політичних ідей популістів та християнських націоналістів, які стверджують про верховенство своєї релігії над іншими: «Християнство дало найкращі плоди. Воно породило більше добра, більше істини та більше краси, ніж усе інше, з чим я стикався у своєму житті», — пише віцепрезидент багатоконфесійної країни. Християнство, на думку Венса, є тією мовою та тим «соціальним клеєм», який повинен об’єднувати всю націю, незалежно від бажань та віросповідань її громадян. Водночас, Венсу необхідний ворог для консолідації прихильників та спрямування невдоволення співгромадян на конкретну ціль.
Насамперед, такими ворогами є іммігранти. Венса не турбує той факт, що більшість мігрантів у США — це католики з Центральної Америки. Він неодноразово висловлював своє непримиренне ставлення до них, пояснюючи це християнською мораллю: «Я вважаю, що це дуже християнська концепція — любити свою сім’ю, потім свого сусіда, потім свою громаду, потім своїх співгромадян у своїй країні, а вже потім можна займатися іншими світами». Венс навіть вдався до кроку, немислимого для католика — публічно вступив у суперечку з Папою Римським, який не поділив його думки щодо іммігрантів та ієрархії християнської любові.
Ворогами для Венса також є еліти, відповідальні за прагнення до професійних досягнень, пізнє народження дітей та малодітність, боротьбу за гендерну рівність та нечасте відвідування церкви.
Ворогом для Венса є й Західна Європа, яка, на його думку, переживає період занепаду. «Головна ознака занепаду, — пише він у своїй книзі, — це порожні церкви та відсутність християнства в політиці». Венс висловлює обурення тим, що на Мюнхенській конференції з безпеки 2024 року «не було християнства» й «не згадували Бога». Навіщо він ставить під сумнів моральні цінності європейських політиків, стає зрозуміліше, коли його дратує їхнє твердження «Путін — це зло». На думку Венса, популярність Путіна серед росіян робить його лідером, з яким необхідно рахуватися. Венс, очевидно, хотів би зблизити США з російським диктатором і спрямувати країну до режиму, подібного до путінського, використовуючи релігію як зброю та завісу.
Протилежністю Венсу може стати 37-річний член Палати представників штату Техас Джеймс Таларіко. Він стрімко здобув національну популярність як кандидат від Демократичної партії на виборах до Сенату від Техасу цієї осені. За професією він — учитель середніх класів, а нині — студент духовної семінарії. Таларіко активно використовує TikTok і часто виступає на популярних подкастах і телеканалах.
Християнство формує у Таларіко зовсім інші принципи, ніж у Венса. Таларіко рішуче виступає проти жорстокого поводження з мігрантами. «Не можна любити Бога і водночас ненавидіти іммігрантів», — стверджує він, наводячи як доказ притчу про доброго самарянина, де Христос розповідає про єврея-мандрівника, якого пограбували розбійники. У притчі священик і левит проходять повз чоловіка, який помирає, але самарянин виявляє до нього жалість і рятує. «Для слухачів першого століття самаряни були не просто представниками іншої релігійної групи. Самаритяни були їхніми запеклими ворогами. Отже, Христос розширює межі нашого розуміння того, хто є «ближнім» і кого ми маємо любити», — пояснює Таларіко в одному з інтерв’ю, очевидно, полемізуючи з Венсом. Вчення Христа, за його словами, наказує любити тих, кого суспільство вважає чужими. Нині це мігранти.
Християнська етика для роботів-убивць: у США знайшли виправдання ШІ-зброї
Його позиція щодо абортів є особливо значущою. На відміну від Венса, Таларіко виступає проти криміналізації абортів. Він також обґрунтовує свою позицію емпатією та Святим Письмом. Таларіко посилається на історію Марії — «бідної єврейської дівчини, яка жила під гнітом імперії», якій Бог повідомив, що вона народить дитину, здатну змінити світ. Але, наголошує Таларіко, Бог спочатку питає її згоди. «Ангел сходить і запитує Марію, чи бажає вона цього. І вона відповідає: якщо це воля Божа, нехай буде так». Для Таларіко ця історія ілюструє важливий принцип: навіть Божий задум не реалізується через примус. «Творення має відбуватися за згодою. Не можна змушувати когось творити», — зазначає молодий політик.
Він також заперечує проти розміщення плакатів із десятьма заповідями у школах його рідного Техасу. На відміну від християнських націоналістів, включно з Венсом, Таларіко вважає, що релігію не слід нав’язувати силою. Він переконаний, що закон про десять заповідей у школах суперечить вченню Ісуса. Християнство, на його думку, — це насамперед турбота про тих, хто перебуває на узбіччі суспільства. Тому його особливо непокоїть думка про дітей інших віросповідань або переконань, які через таке рішення можуть відчувати себе зайвими та небажаними: «І я просто думаю: якби Ісус побачив це, він би заплакав над долею цих учнів і закликав любити їх, як самих себе».
У зовнішній політиці Таларіко також є повною протилежністю Венса: він обіцяє підтримувати Україну та притягти до відповідальності лідерів РФ. Це логічно: політик, для якого емпатія є реальною цінністю, не може ігнорувати країну, що страждає від російської агресії. У своїй заявленій програмі він обіцяє докласти всіх зусиль, щоб «забезпечити збереження свободи та незалежності України» та «підтримати заходи, які дадуть змогу США, Україні та європейським союзникам вести переговори з позиції сили, аби гарантувати довготривалу безпеку України, захист стабільності Європи та притягнення Росії до відповідальності за наслідки її агресії».
Зрештою, суперечка між Венсом і Таларіко — це суперечка про сутність християнства в політиці. Про те, чи має воно обґрунтовувати застосування сили, чи ставати на бік жертв насильства. І для США, і для України від відповіді на це питання залежить багато. Судячи з опитувань, християнська етика Таларіко наразі знаходить відгук у виборців. У глибоко республіканському Техасі цей демократ вже йде на рівних з республіканцем Кеном Пакстоном, політиком з того ж табору, що й Венс.